— Вінстоне, ти бачив, що зараз сталося? — запитав Казан, здивовано дивлячись на наглядача. — Галлі — псих. Безглуздо намагатися шукати здорового глузду в його маячні. Чи, може, ти вважаєш, що Томас — замаскований грівер?

Томас більше й секунди не міг мовчати, нехай йому і доведеться порушити порядок Зборів.

— А можна мені сказати? Мене вже дістало, що всі мене обговорюють, наче мене тут і немає, — роздратовано запитав він, підвищуючи голос.

Ньют подивився на нього і кивнув.

— Вперед. Кляте засідання й так зіпсоване.

Томас швидко зібрався на думці, добираючи потрібних слів, що було зовсім непросто — роздратування, збентеження і гнів заважали мислити чітко.

— Я не знаю, чому мене ненавидить Галлі. Мені на це начхати. Він точно псих. Що ж до того, хто я насправді, то я знаю не більше за вас. Правда, якщо мене не зраджує пам’ять, ви збиралися обговорити вилазку в Лабіринт, а не те, чому якийсь ідіот вважає мене втіленням зла.

Пролунав чийсь стриманий смішок, і Томас замовк, сподіваючись, що зміг донести до слухачів свою точку зору.

— Лацно, — кивнув Ньют. — Закінчуймо, а що робити з Галлі — подумаємо пізніше.

— Рада не має права голосувати в неповному складі, якщо тільки наглядач не відсутній через хворобу. Як Альбі, — сказав Вінстон.

— Господи, Вінстоне! — вигукнув Ньют. — Уже хто-хто, а Галлі сьогодні точно хворий, тож обійдемося без нього. Висловлюйся на свій захист, Томасе, та й почнемо голосування щодо твоєї долі.

Томас зловив себе на тому, що стиснув кулаки на колінах так міцно, аж побіліли кісточки пальців. Він змусив себе розслабитися, витер спітнілі долоні об штани. І заговорив, не маючи чіткого плану.

— Я не вчинив нічого поганого. Я всього лише побачив, що двоє людей намагаються доповзти до Брами, але не встигають. І не допомогти їм через якусь дурнувату заборону було би боягузтвом, егоїзмом і… взагалі дурістю. Якщо хочете запроторити мене до Буцегарні за спробу врятувати комусь життя — вперед. Обіцяю, що наступного разу просто стоятиму біля Брами і реготатиму, тицяючи пальцем у запізнілих бігунів, а потім піду на кухню до Казана і спокійно нажеруся з почуттям виконаного обов’язку.

Томас навіть і не думав жартувати. Він щиро не розумів, чому його вчинок викликав такий рейвах.

— Ось моя рекомендація, — мовив Ньют. — Ти порушив кляте Правило Номер Один, тому вирушаєш на добу в Буцегарню. Це твоє покарання. Я також рекомендую обрати Томаса бігуном, зі вступом рішення в силу відразу по закінченню засідання. Вважаю, ніч, проведена тобою в Лабіринті, варта декількох тижнів випробувань. Ти, що називається, довів професійну придатність. А що ж до посади наглядача — забудь, — Ньют розвернувся до Мінхо. — У цьому я з Галлі згоден — безглузда ідея.

Хоча Томас у глибині душі й розумів, що Ньют має рацію, останнє зауваження його все-таки зачепило. Хлопець подивився на Мінхо, чекаючи реакції.

Той, здається, зовсім не здивувався відмові. Та він так само наполягав на своєму:

— Чому? Я можу ручатися, що серед нас він найкращий. А найкращі стають наглядачами.

— Давай так, — сказав Ньют. — Дамо Томасу місяць, щоб хлопець показав, який він у справі. Провести заміну завжди встигнемо.

Мінхо стенув плечима:

— Лацно.

Томас полегшено зітхнув. Бажання стати бігуном — дивовижне для нього самого, враховуючи, щó йому довелося пережити в Лабіринті, — нікуди не поділося, але раптово стати наглядачем — це вже занадто.

— Отже, — Ньют обвів поглядом кімнату. — Ми вислухали кілька рекомендацій, тепер кожен може висловитися з…

— Та годі, — перебив Казан. — Відразу голосуймо, і по всьому. Особисто я голосую за твою пропозицію.

— І я, — відгукнувся Мінхо.

Схвальні вигуки почулися і з інших місць, вселяючи в Томаса надію і переповняючи його гордістю. Тільки Вінстон заявив категоричне «ні».

— Твій голос нічого не вирішує, — сказав йому Ньют, — але все-таки поясни, чому ти так опираєшся?

Вінстон пильно подивився на Томаса, потім повернувся до Ньюта.

— Загалом я не проти, але ми не можемо цілком нехтувати тим, що сказав Галлі. У його словах є сенс. Я впевнений, що він не вигадує. Ви й самі чудово знаєте, що тільки-но в нас з’явився Томас, все пішло шкереберть.

— А й правда, — сказав Ньют. — Кожен з нас як слід усе обміркує, а потім, як знудимося, скличемо нові Збори й обговоримо справи. Лацно?

Вінстон кивнув.

На саму думку, що його знову ігнорують, Томас невдоволено застогнав.

— Як мені подобається, коли ви ото так про мене говорите, наче мене взагалі тут немає!

— Послухай-но, Томмі, — промовив Ньют. — Ми щойно обрали тебе бігуном, чорт забирай. Тож облиш скиглити і забирайся звідси. Тобі ще багато чого доведеться навчитися у Мінхо.

Тільки тепер Томас усвідомив, що саме сталося: він тепер справжній бігун і невдовзі вирушить досліджувати Лабіринт. Попри хвилювання, хлопець затремтів од захоплення; чомусь він був певен, що ліміт приготованих йому нещасть вичерпаний і більше вночі в Лабіринті вони не застрягнуть.

— А що з покаранням?

— Завтра, — відповів Ньют. — Потому як відсидиш у Буцегарні від підйому і до заходу.

«Один день, — подумав Томас. — Могло бути й гірше».

Нарешті збори закінчилися, і всі — за винятком Ньюта і Мінхо — поквапилися покинути приміщення. Ньют продовжував сидіти, щось там шкрябаючи у блокноті.

— Добре все минулося, — пробурмотів він.

Мінхо підійшов до Томаса і жартівливо штовхнув його кулаком у плече.

— А все цей шлапак винен.

Томас штовхнув його у відповідь.

— Наглядачем, кажеш? Правда хотів призначити мене наглядачем? Та ти ще більший псих, ніж Галлі!

Мінхо вдавано насупився.

— А що, спрацювало! Замахнувся на нездійсненне, зате отримав те, чого хотів. Віддячиш потім.

Лише тепер Томас зрозумів хитрий задум Мінхо і розплився в задоволеній усмішці.

І тут у двері постукали. Томас, обернувшись, побачив Чака. Той сиротою стояв на порозі з таким виглядом, ніби за ним щойно гнався грівер. Від усмішки Томаса не залишилося і сліду.

— Що сталося? — Ньют підвівся зі стільця. В його тоні було щось таке, від чого Томас захвилювався ще дужче.

— Мене медчуки послали… — Чак зніяковіло дивився в підлогу.

— Навіщо?

— Альбі б’ється в якомусь нападі, геть з котушок злетів — каже, йому треба з деким поговорити.

Ньют попрямував до дверей, але Чак підніс руку, зупиняючи його:

— Е-е… Не з тобою.

— Що ти маєш на увазі?

Чак указав на Томаса.

— Просить, щоб привели його.

Вдруге за сьогодні у Томаса від подиву мову відібрало.

— То ходімо, — сказав Ньют і схопив Томаса за руку. — Без мене ти не підеш.

Томас рушив за Ньютом, а за ними поплентався Чак; вони вийшли з кімнати засідань і попрямували коридором до вузьких спіральних сходів, яких раніше Томас не помітив. Ньют уже поставив ногу на першу сходинку — і тут кинув на Чака сердитий погляд.

— Ти! Лишайся тут.

На диво, Чак нічого не відповів і просто кивнув. Томас подумав, що малого щось дуже налякало в поведінці Альбі.

— До речі, — сказав він, звертаючись до Чака. Ньют тим часом уже піднімався сходами. — Щойно мене прийняли в бігуни, тож тепер ти дружиш із крутим чуваком.

Він спробував пожартувати, щоб розвіяти наростаючий страх перед майбутньою зустріччю з Альбі — що як той, як і Бен, накинеться на нього зі звинуваченнями? Або, що гірше, накинеться в буквальному сенсі…

— Ага, точно, — пробурмотів Чак, відчужено втупившись у дерев’яні сходинки.

Томас, стенувши плечима, почав підніматися. Чоло зросилося потом, а долоні змокріли — йому страх як не хотілося туди йти.

Похмурий і серйозний Ньют чекав на Томаса нагорі. Піднявшись, хлопець опинився в протилежному кінці найдовшого темного коридору, в який потрапив у день своєї появи в Глейді. Він мимоволі уявив Бена, який борсався від болю, і в животі неприємно замлоїло; залишалося сподіватися, що Альбі минув гостру стадію Переміни і Томасу не доведеться знову спостерігати огидну картину: як набрякають жили на блідій шкірі, як глейдер б’ється в конвульсіях… Утім, він не виключав чогось гіршого, тому заздалегідь постарався взяти себе в руки.