Голова в Томаса пішла обертом. Він був певен, що ніколи досі її не бачив, але чомусь тепер його опосіли сумніви.

— Присягаюся, що вона мені абсолютно не знайома…

— А ти… — Ньют поперхнувся і замовк: дівчина раптом сіпнулася і сіла. Хапаючи ротом повітря, вона часто закліпала і почала крутити головою, диким поглядом вирячившись на людей, що її обступили. Альбі, скрикнувши, повалився на спину, Ньют злякано зойкнув і відскочив назад. Томас не рушив з місця, паралізований страхом, і продовжував, немов заворожений, дивитися на те, що тільки-но вважалося трупом.

Блакитні очі дівчини були широко розплющені, рот жадібно хапав повітря. Потім вона спробувала щось сказати, та неможливо було розібрати слів. І раптом дівчина вимовила одну-єдину фразу голосом глухим і гробовим, але виразним:

— Усе зміниться.

Томас із подивом спостерігав, як після цього дівчина закотила очі, повалилася горілиць і затихла. При цьому її зігнута в лікті права рука піднялася вгору і застигла, вказуючи в небо. В кулаці був затиснутий згорнутий аркуш паперу.

Томас спробував ковтнути, але в роті занадто пересохло. Підскочив Ньют і насилу витягнув аркуш зі зціплених пальців колишнього трупа. Тремтячими руками Ньют розгорнув записку і, ставши навколішки, розгладив її на землі. Томас підійшов ближче і зазирнув Ньюту через плече.

На аркуші жирними чорними літерами було написано п’ять слів:

Над Глейдом на мить запала дивна тиша. Так наче пролетів надприродний вихор і змів по собі всі звуки. Для тих, хто не міг бачити записку, Ньют прочитав її уголос, та це не викликало збентежених розмов — глейдери мовчали, як громом уражені.

Ні зойків, ні вигуків, ні питань, як сподівався Томас, — всі мовчки ошелешено не відривали очей від дівчини. А вона лежала на землі, ніби спала: груди здіймалися й опускалися в такт ледь чутному диханню. Попри перше враження, дівчина зовсім не мертва, а дуже навіть жива.

Ньют підвівся, і Томас вирішив, що він усіх заспокоїть, дасть якесь розумне пояснення тому, що відбувається, але той лише зім’яв записку, стиснувши кулаки з такою силою, що на них проступили вени. Томасове серце обірвалося. На душі зробилося зовсім кепсько.

— Медчуки! — крикнув Альбі, склавши долоні рупором.

Не встиг Томас подумати, що означає це слово — він чув його одного разу, — як хтось добряче штурхнув його в бік: двійко старших підлітків продиралися крізь натовп роззяв. Один високий, зі стрижкою їжачком і носом завбільшки з великий лимон, другий — маленький, чорнявий, але з сивиною на скронях. Томас вирішив, що з їхньою появою бодай щось з’ясується.

— Ну і що нам з нею робити? — запитав рослявий неочікувано високим голосом.

— Звідкіля мені знати? — кинув Альбі. — Ви в нас тут медчуки, от ви і думайте.

«Медчуки, — подумки повторив Томас, починаючи здогадуватися про значення слова. — Найпевніше, це щось на взір лікарів». Коротун схилився над дівчиною, перевірив пульс і, притиснувши вухо до грудей, послухав серцебиття.

— А хто сказав, що Клінт має право першим до неї підкотитися? — пожартував хтось у натовпі. Кілька хлопців голосно розсміялися.

— Наступний — я! — пролунав чийсь вигук.

«Як вони можуть жартувати? — обурився Томас. — Дівчина ледве дихає». Йому аж зле стало.

Очі Альбі звузилися, а рот перекосила лиха посмішка, що не віщувала нічого доброго.

— Як хтось бодай торкнеться її — піде ночувати до гріверів у Лабіринт. У Вигнання, — сказав Альбі. Він зробив паузу, повільно обводячи поглядом оточуючих, наче прагнув зазирнути в очі кожному. — Повторюю: не торкатися її! Нікому!

Це вперше Томасу сподобалися слова Альбі.

Коротун, якого звали Клінтом, завершив поверховий медичний огляд і підвівся.

— З нею наче все гаразд. Дихання і пульс у нормі. Правда, трохи сповільнені. Фізично вона так само здорова, як ми з вами, але, здається, впала в кому. Джефе, віднесімо-но її в Домівку.

Джеф узяв дівчину за руки, а його напарник Клінт ухопив за ноги. Томас хотів якось допомогти — з кожною секундою він дедалі сильніше сумнівався в тому, що не бачив її раніше. Вона справді здавалася йому знайомою, він відчував якийсь дивний зв’язок з цією дівчиною, хоч і не міг пояснити який. Подумавши про це, Томас нервово озирнувся, наче всі довкола могли підслухати його думки.

— На рахунок «три», — скомандував Джеф. Його рослява зігнута постать виглядала досить кумедно. — Один… два… три!

Вони ривком підняли незнайомку і майже підкинули в повітря — вочевидь, дівчина виявилася значно легша, ніж вони припускали, — і Томас ледве стримався, щоб не гаркнути на них.

— Мабуть, якийсь час доведеться за нею поспостерігати, — промовив Джеф, ні до кого конкретно не звертаючись. — Якщо швидко не очуняє, почнемо годувати її бульйоном.

— Подбайте про неї, — сказав Ньют. — Щось у цій дівчині особливе. В іншому разі її б сюди не прислали.

У Томаса засмоктало під ложечкою. Він уже не сумнівався, що якось пов’язаний з дівчиною. Вони прибули сюди з різницею в один день, її обличчя здалося йому знайомим, і, попри всі жахіття, що їх Томас дізнався про Лабіринт, він відчував незрозумілу потребу стати бігуном… Що б все це могло означати?

Перш ніж медчуки віднесли дівчину в Домівку, Альбі ще раз пильно поглянув на неї.

— Покладіть дівчину в сусідній з Беном кімнаті й пильнуйте як слід! Про всі зміни негайно доповідати мені. Байдуже, що станеться — обдзюриться вона чи балакатиме уві сні, відразу кажіть мені.

— Гаразд, — буркнув Джеф, і вони з Клінтом понесли дівчину в Домівку, і тіло її дорогою стрибало. Коли медчуки пішли, натовп став розходитися; на ходу обговорюючи ситуацію і висуваючи дедалі нові припущення щодо події.

Томас байдуже спостерігав за ними, поринувши у власні думки. Не лише він підозрював про свій незрозумілий зв’язок з дівчиною. Неприховані натяки з приводу того, що Томас має до дівчини якийсь стосунок, свідчили про те, що глейдери явно про щось здогадувалися, але про що? Мало того, що він і так нічого не розумів, то тепер ще й це звинувачення… На душі зробилося геть кепсько. Наче прочитавши його думки, до нього підійшов Альбі та схопив за плече.

— Ти точно ніколи її раніше не бачив? — запитав він.

Томас не квапився з відповіддю.

— Ні… нічого такого не пам’ятаю, — відповів він обережно, щоб не зрадити своїх сумнівів. Цікаво, а як він і справді її знав? Що це могло б означати?

— Певен? — допитувався Ньют, який став поряд з Альбі.

— Я… ні, не думаю. Чого ви до мене причепилися?

Наразі Томасу хотілося лише одного — щоб якнайскоріше прийшла ніч, щоб він залишився на самоті й заснув.

Альбі похитав головою, відпустив Томаса і повернувся до Ньюта.

— Щось тут не так. Скликай Збори, — він вимовив це так тихо, що хлопці довкола і не розчули, але в наказі пролунало щось зловісне.

Альбі з Ньютом пішли, і Томас з радістю помітив, що до нього прямує Чак.

— Послухай, а що таке Збори?

Чак набундючився.

— Це коли збираються наглядачі — їх скликають, тільки якщо стається щось незвичайне або жахливе.

— Гадаю, сьогоднішня подія підпадає під обидва визначення… — Потік думок урвало бурчання в шлунку. — До речі, чи можна тут десь роздобути їжу? А то вранці я до ладу і не поснідав. Вмираю з голоду.

Чак звів брови.

— Дівка голод пробудила? Та ти ще більший псих, ніж я гадав.

— Просто роздобудь харчів, гаразд? — зітхнув Томас.

Кухня була невеличка, але укомплектована всім необхідним для приготування повноцінного обіду. Тут була велика плита, мікрохвильовка, посудомийка і два столи. Устаткування здавалося старим і зношеним, проте утримувалося в ідеальній чистоті. Від вигляду кухонного начиння і звичної обстановки Томас раптом відчув, що спогади, справжні й цілісні спогади, ось-ось повернуться до нього. Однак відсутні були найважливіші елементи: обличчя, імена, місця і події. Все це доводило до сказу.