«Викрадач ангелів» — патріотична повість, хоча писати на цю тему нині, в час глобалізації, ніби й немодно. Але вона несе в собі істину тієї патріотичної настанови, яка буде важливою не лише для норвезьких читачів, але й для кожної молодої людини у будь-якій країні: треба любити своє місто чи село, берегти й шанувати його історію, передати нащадкам, не знищивши й не загубивши тих скарбів, що дісталися від пращурів.

«Викрадач ангелів» — повість із ненав’язливою, але наскрізною мораллю. Письменниця вірна своїй етичній позиції й не відступає від неї ні на йоту — добро є добро, зло є зло, їх не можна змішувати. Адже сірий світ мряки й туману нічим не ліпший за світ мороку, навіть ще небезпечніший. У чорній пітьмі можна загледіти зло і втекти від нього до світла, а от у сірому тумані, що може накрити твій світ, не видно навіть власної долоні. А якщо зрадити добро, світло, честь, любов і вірність — сірий туман накриє не лише твоє місто і твій дім, але й твої розум та серце. Боротьба тяжка, але перемога буде. І від твого зусилля, зусилля маленької людини, залежить доля твоєї батьківщини й цілого всесвіту. А в найтяжчу мить самотности, де геть не далеко й до відчаю — опустити руки та й годі — несподівано надійде допомога, бо насправді ти не сам. Саме про такі добрі моральні цінності давніх лицарських казок і християнських легенд нагадують читачам герої «Викрадача ангелів».

З письменницьким визнанням Евою-Марією Люнд зацікавилися й журналісти, бо ж їм завжди кортить знати всі таємниці письменницького столу: «Звідколи ви пишете книжки для дітей? А що любите читати? А хто з авторів вплинув на ваш стиль?»

А письменниця відповідала: «Так, я писала й у шкільні роки, мене навіть нагороджували книжками, коли я надсилала на радіо у передачу „Дитячий час“ свої роздуми та враження. Бувало, я одержувала навіть по книжці кожного тижня за активність. То були найкращі премії в моєму житті. Цікаво все це підсумовувати тепер, коли минуло стільки років. Але моя головна робота і далі — переклади, як художньої, так і наукової літератури… Ні, не читала ні „Коду да Вінчі“, ні „Гаррі Поттера“, я заборонила собі їх читати, покіль не допишу „своїх ангелів“… Мій улюблений письменник? Та їх багато… Постійні кумири Генріх Ібсен і Шекспір. Я дуже люблю театр, оперу… У вільний час читаю гарні детективи, вони ніколи мені не набридають. Особливо люблю Дороті Сеєрс. Ще серед моїх улюблеців — ірландський письменник Нел Вільямс, його твори я переклала норвезькою…»

Коли ж письменницю запитують про власну літературну працю, вона загадково всміхається: «Поки що „Викрадач ангелів“ — найдовша книжка, яку я написала. Працюючи над нею, збирала матеріал про старі замки, кафедральні собори, лицарські поховання й вивчала ангелологію. Ім’я лицаря Вовка з мене просто випурхнуло. Я здригнулася, коли одного дня, на літніх вакаціях, відвідуючи місцевість свого дитинства і припаркувавшись біля винарні, побачила напис великими літерами — ВОВЧІ ГОРИ. Асмодеус, чорний ангел, теж з’явився несподівано — сам по собі. Раніше я не знала нікого з таким іменем.

Згодом у якійсь давній церкві випадково побачила статую демона і напис під нею — Асмодеус. Мабуть, таким чином я дістала підтвердження… Описуючи природу довкола Вовчих Гір, я згадувала Ельзас свого дитинства. Саме там краєвиди дуже схожі на ті, де відбуваються події повісті. Я виростала серед старих церков і замків, статуй ангелів і лицарських поховань. Містечко Вовчі Гори — то поєднання рис країни мого дитинства та країни мрій».

Треба сказати, що перша мова, на яку перекладено першу книжку для дітей Еви-Марії Люнд «Викрадач ангелів», — українська. Можливо, й тут криється якась незвичайна випадковість, бо ж у нас, в Україні, теж є чимало замків, оповитих таємницями, і стародавніх церков, і добрих ангелів-охоронців. Тож пригоди ангела та його приятелів, що наважилися протистояти нечистій силі й лиходійству задля порятунку міста та храму, будуть нам близькі й зрозумілі.

Зоя ЖУК