Від Михайла довідалася про посади мого чоловіка. Був він добрий конспіратор. Говорив мені якраз стільки, скільки дозволяли тодішні умови. Я, дружина, знала про підпільні чоловікові справи лише малесеньку дещицю. Сорок першого року Омелян Грабець став членом Головного Військового Штабу ОУН, крім того — Командиром Головного Військового Осередку, водночас посідав пост Провідника Центральної Округи ОУН на Східноукраїнських Землях. Можна собі лише уявити, який величезний тягар ніс на своїх плечах цей чоловік. Бо не думається мені, щоб на якійсь із цих посад він перебував у ролі «весільного генерала». Не в його то вдачі було.

Вищий провід посилав Омеляна Грабця завжди туди, де важче. У сорок третьому відважний підпільник організовує групу УПА-Південь й відразу ж стає її командиром. Тут Грабця знали як полковника Батька. Його заступником стає Антон, який загинув 24 грудня 1943 року, шефом штабу — Кропива, який склав голову 13 червня 1944 року.

Винничина кишіла німцями. Небезпека чигала на вояків УПА на кожному кроці. Але я вже казала, що Мількові завжди діставалася найтяжча ділянка. Хоч боротьба проти чисельних ворогів України ніколи легка не була.

Полковник Батько з малою групою стрільців наткнувся випадково на німців. Зав'язався бій. Але й тут поранений Омелян не так дбав про прострелену руку, як про друкарську машинку. Тримав її в здоровій руці, не довіряючи нікому того скарбу.

Українським повстанцям часто доводилося «позичати» зброю в німців. Тут Омелянові ставали в пригоді його спортивні навики. Він розробляв і проводив блискавичні операції.

На зміну німцям на Винничину прийшли більшовики. В перші ж дні до них переметнулося двоє військових, яких повстанці ще за німецької окупації визволили з фашистського табору. До того часу вони сиділи дуже смирно. Особливо себе не проявляли в боротьбі з німцями. Цілком інакше ці «герої» вели себе тепер. Разом із загонами НКВД день і ніч вишукували і безжалісно нищили українських партизанів. Знали ж перекинчики чимало: явки, зв'язки, псевда провідників… Лиха накоїли доволі. Цих двох і досі побоюються на Винничині, бо переслідують всіх причетних до УПА та підпілля. Ці ж песиголовці навели енкаведистів і на Омеляна Грабця. Про останній бій свого чоловіка переповім зі слів Михайла Климчука.

Невеликий відділ бійців УПА на чолі з полковником Батьком притиснули до ставів біля села Микулинців Літинського району енкаведисти із «заградітєльних» загонів. Чисельна перевага на боці ворога. Омелян вирішує врятувати хлопців. Дає наказ усім вицофуватися потихеньку, а сам стає до скоростріла. Чекісти неодмінно хочуть взяти його живцем. «Батька, сдавайся!». Але скоростріл не змовкав. Вузькі греблі поміж ставками вимощені трупами більшовиків. Тим часом набої закінчуються. Черги зі скоростріла все коротші. П'яні, розлючені пики більшовиків уже поруч. «Батька! Ты окружен! Сдавайся!».

«Воля або смерть!» — полковник Батько випростовується на повний зріст і йде назустріч смерті. Стятий довгою чергою з автомата, падає…

Мав тоді Омелян Грабець вік Ісуса Христа — тридцять три роки.