– Горить!

– Що горить? – запитав Василь.

– Не знаю, за деревами.

І знову до танкістів долинуло гвардійське «ура», по просіці заскакали вибухи. Янек подумав, що, мабуть,.саме тепер вони рушать, що вже пора, і в цю мить почув спокійний, як завжди, Семенів голос:

– Вперед, Гжесю.

Рушили. Гущавина сосонок та беріз розступилася перед ними, танк, підминаючи під себе стовбури й крони, викотився, мов здоровенний гіллястий кущ, на просіку й, набираючи швидкість, ввійшов у ліщину. Гнучкі прути піднялися позаду, закрили танк від очей автоматників.

Ішли наосліп, як плавець у густій, стоячій воді вкритого ряскою ставу. За кущами погано видно було навіть перед самим танком. Зелена тінь, здавалося, була волога й липка. Примружили очі біля перископів, коли замиготіло світло. Побачили галявинку, посеред якої росла дика груша.

– Правильно вийшли? – запитав Василь.

– Правильно, пане, – відповів Черешняк. – Ви наче по гриби в наш ліс ходили. Тепер тут буде рівно, можна поганяти.

– Гони машину, – наказав поручик, і в його голосі танкісти з радістю вловили веселі нотки сміху.

Гжесь натиснув на газ, але їхав обережно – попереду постали товсті дерева, щоправда, вони стояли рідко, але треба було пильнувати, своєчасно звертати вбік, як ото в танці, коли гостей збереться багато, а кімната тісна.

– Що це ми так – то наліво, то направо? – занепокоївся провідник.

– Нічого не вдієш, – озвався Єлень. – Не будемо ж ми весь ліс валити, бо вам потім нічого буде рубати…

– Припиніть балачки! – наказав Василь.

Танк ревів мотором, продираючись через ліс. З правого боку замиготіло світло – там була друга галявина.

– Цабе! – крикнув Черешняк.

– Що таке? – не зрозумів Саакашвілі.

– Бери праворуч, – пояснив Єлень. – Він до тебе, як до коня. Дивись, Ще батогом по спині огріє.

Промчали краєм галявини, знову пірнули в ліс. Тепер кущі були рідші й нижчі. Одна гусениця йшла по вузенькій, ледь помітній стежині. Василь побачив з башти жовтуваті воронки від снарядів і наказав:

– Повільніше.

Гжесь збавив газ, маневрував, але всіх воронок не можна було обминути. Танк спіткнувся, похитнувся, почав перевалюватися з боку на бік.

– Ну й кидає! Мов чортом у свяченій воді! – сказав Черешняк.

– Третя галявина.

– Авжеж, третя, я ж казав. Тепер, ліворуч, бо тут болото.

Нарешті вирвалися на відкрите місце, ширше, ніж те, що було раніше. Під лісом видніла купа трохи присохлого листя.

– Цього кущика не було, – здивувався Черешняк. – Хто ж це його…

– Повний вперед! – рішуче перебив його Василь. – Тарань!

Придивившись до зів'ялого гілляччя, поручик крізь листя помітив блиск металу, а поруч на траві – трьох німців у пістрявих плащ-палатках і насунутих на лоб касках. Були надто близько, щоб по них стріляти.

Побачивши танк, гітлерівці завагалися на мить, і це їх погубило. Поки вони підскочили до гармати і вставили снаряд, танк опинився за якихось п'ятнадцять метрів. Фашисти не встигли закрити замка, в паніці кинулися врозтіч. Під гусеницями заскреготало, весь танк аж рвонуло, підкинуло. У лівому перископі поручик Семен на мить побачив серед дерев офіцера, який вистрілив угору ракету.

– З правого боку ще один ПаК[11], розвертають гади, – доповів Єлень. – Чого доброго, вліплять нам ззаду.

Танк мчав уперед на повній швидкості, мотор аж грав на високих обертах. Засвистів електромотор, заскреготіли триби, вся башта блискавично повернулася на сто вісімдесят градусів. Поручик намагався піймати на приціл ворожу протитанкову гармату, але німці випередили його. Вони вже повернули дуло, стали навколішки за щитом. Василь побачив блиск і якусь частку секунди безпорадно чекав на вибух. Але снаряд пролетів повз танк, і Василь вистрілив майже наосліп, бо вони були вже за кущами.

Одразу ж вихопились на вершину пагорка й невеличким схилом почали з'їжджати вниз. Башта знову блискавично розвернулась, і Єлень сам, не чекаючи команди, зарядив гармату.

– О боже, це наче карусель на ярмарку. Аж у голові крутиться.

– Батьку, он уже ялівець. Вийдете?

– Куди там, я з вами.

Танк вискочив на обліг, де-не-де порослий блакитними купинами ялівцю. З-під гусениць бризнули високі фонтани піску, танк окутали клуби куряви.

– Перед нами окопи. Янеку, не лови гав!

З останніми словами Василь вистрілив, і недалекий вибух вказав Косу ціль. Зверху видно краще, аніж з місця кулеметника, тож Янек тільки тепер побачив крізь куряву зигзагоподібну лінію окопів, а над нею в одному місці – три каски і руки гренадерів, що переставляли кулемет.

Танк гойдало, цілитися було важко, і Кос випустив довгу чергу – якщо й не влучить, то хоч пригне ворогів до землі. Ліворуч од тих трьох Янек помітив здоровенного солдата з фаустпатроном на плечі. До нього було вже зовсім близько, хлопець тільки повів дулом, в той же час натискуючи спуск. Не знав, поцілив чи ні, бо танк підстрибнув на бруствері окопу й помчав далі полем.

– Де будинки? – запитав Василь.

– Їх нема, але комин, мабуть, видно, он там, де дві сосни.

– Механіку, бери ліворуч. Іще ліворуч. Досить. Почувся короткий свист, і одразу ж – вибух. Стіна піску затулила і комин, і сосни. За мить – ще один вибух.

– Важкі міномети, – буркнув Єлень.

Зненацька всі відчули, як немовби велетенська лапа вперлася в лоб танка, зупинила його на мить і рвонула вгору. Від гуркоту заболіло у вухах, курява й дим заповнили танк. Шарик коротко завив і стих.

– О богородице! Спина! – крикнув Черешняк.

Танк не зупинився, тільки уповільнив хід і далі працьовито молов гусеницями пісок.

– Насос вийшов з ладу! – хрипким голосом вигукнув Саакашвілі. – Іду на ручному.

– Дійдеш?

– Дійду.

– Густліку, ракети!

Заскреготав замок люка. Єлень якусь мить морочився з ним, шарпонув і нарешті крикнув:

– Заїло, хай йому біс! Заклинило.

– Увага, перед нами наші. Повільніше, праворуч, іще праворуч. Гальмуй!

Та було пізно. Василь бачив, як з окопу перед танком підвівся плечистий солдат у порваному мундирі, ясне волосся падало йому з-під каски на лоб, рот був широко розкритий – солдат щось закричав і кинув в'язку гранат.

Вибух ударив у броню, танк рвонуло. Черешняк упав на ящики з боєприпасами, на нього звалився Густлік. Мотор стих, танк зупинився. Запахло димом. Саакашвілі боляче вдарився головою об броню, розбив собі праве коліно і лютий – бо також бачив крізь оглядову щілину, хто їх атакує, – не витримав, відкрив люк і гаркнув на все горло:

– Дурню, ти що, не бачиш? Своїх б'єш, машину нівечиш! – І додав кілька слів, які й повторювати незручно.

Василь увімкнув контакт. Електричний струм побіг по проводах в задню частину танка, іскра запалила димову шашку, прикріплену на броні. Густі клуби диму шугнули з обох боків угору, закрили танк смердючою жовтою хмарою.

– Механіку, заведи мотор і хай працює на малих обертах. Густліку, натисни ще раз на цей люк, може, відкриєш.

Єлень підсунув під ноги ящики, виліз на них і, впершися спиною в металевий диск, почав розгинатися, щораз нижче опускаючи голову й важко сопучи. Нарешті відпустило. Люк, стукнувши, відскочив угору.

– Механік і Черешняк – залишаються на місці. Решта – з машини.

По броні спустилися на землю. Розірвана гусениця простяглася, мов довгий вуж. Добре, що танк ішов не дуже швидко і не встиг ще з'їхати з неї. Рядом у густому диму маячили постаті червоноармійців з автоматами, націленими танкістам у груди.

– Ви хто такі? – грізно запитав той самий, що кинув гранати, а тепер стояв найближче, тримаючи в руках німецьку снайперську гвинтівку.

– До капітана Баранова. Пакет.

З диму вийшов низенький чоловічок з офіцерськими погонами на вилинялій забрудненій гімнастьорці. Обличчя в нього було забинтоване, лице почорніло від пилюки, червоні очі сльозилися чи то від диму, чи то від недосипання.