Ту ж мигь поряд опинилася Гонората.

– Взводний Єлень б'є ворога і казав, щоб привезти допомогу.

– Гаразд.

Підпрапорщик підняв мотоцикла, який уже кілька секунд лежав долі.

– Поїдемо до нього? – запитала Гонората з надією.

Над головою засвистіли перші кулі, послані з лісу за триста метрів звідси.

– Ні. Одного пістолета замало, – відповів Лажевський. – Сідай та тримайся міцно.

Коли дівчина обняла його за талію, Магнето, завівши мотоцикла, пустив його повним ходом уперед, намагаючись якнайшвидше вийти з-під обстрілу двох ворожих кулеметів.

Лишившись на самоті, Густлік спершу думав тільки про одне: як урятувати дівчину, не втративши власної голови. Проте вже в гаражі, готуючи автомобіль до втечі, пригадав, про що говорили вранці біля танка: Віхура розповідав про запеклі бої, які вела Друга армія, а Янек непокоївся, що то за артилерія б'є на північний схід до Крейцбурга. Може, то не малий загін, який заблукав у нашому тилу, а передовий взвод полкового бойового забезпечення…

Те,, що Єлень побачив на дорозі, підтвердило найгірші припущення. Тож він вирішив залишатися біля мосту, а Гонорату послати, щоб попередила своїх. Адже вони нічого такого не сподіваються, і навіть кілька ворожих танків або рота піхоти, коли блискавично атакуватимуть, можуть захопити місто й табір. Тоді тисячі людей, яким кілька днів тому танкісти врятували життя, чекає негайне знищення. Цього Єлень не міг допустити. В'язні розмовляли незнайомими мовами, він не знав, звідкіля вони родом, як їх звуть, проте, дивлячись на їхні нужденні, виснажені нелюдськими катуваннями постаті, відчув: відколи «Рудий» зім'яв дротяні засіки й розтрощив браму, ці люди потрапили під його опіку, і він якоюсь мірою відповідає за їхнє повернення додому.

Саме тому, вирядивши Гонорату за міст, Густлік залишився на дні протитанкового рову. Залишився з автоматом, двома запасними магазинами патронів і кільканадцятьма гранатами, що лежали в генеральському мерседесі. Відшукав серед них чотири оборонні, одну засунув-до кишені, а три причепив до пояса.

Перебрався до воронки від снаряда, який, вдаривши у край схилу, вирив чималий окоп, добре замаскований з боку лісу сплутаним кущем лози. Густлік, залишаючись непомітним, бачив звідсіль усі підходи, що його дуже влаштовувало, бо, причаївшись, мов дикий кіт, мусив стерегти дорогу, якнайтриваліший час не виявляючи своєї позиції. Можливо, противник знехтує його сховищем, забуде або ж омине, прямуючи на Берлін. Єлень пригадав, як тут недалеко казав Лажевському, що найкращий командир – той, хто вміє перемагати, не відкриваючи вогню.

Навколо, немов зливаючись з лінією обрію, невпинно гриміла артилерійська канонада. У димному небі трьома колами кружляли штурмовики-«іллюшини», атакували бомбами колони противника. Але найближчий ліс весело й приязно зеленів листям, був спокійний і тихий. Ніхто звідти не з'являвся, ніщо не ворушилося поміж деревами. Стріпнув крилом дятел і лунким скреготом покликав самичку. Може, німці, втративши командира, відступили або ж пішли далі на південь?

Саме в цю мить вітер доніс із півдня торохтіння мотора. Насипом по тому боці каналу наближався мотоцикл. Поза всяким сумнівом – на ньому підпрапорщик, бо мчить стежиною, розвиваючи швидкість понад вісімдесят кілометрів. Тільки де Гонората – вона ж повинна вже добігти до мосту?

Біля сторожової будки вибухнула граната. Мотоцикліст збільшив швидкість і з'їхав із насипу. Хтось стрельнув з пістолета, потім застрочив автомат, знов луснув поодинокий постріл.

Єленеві раптом стало жарко. Рукавом витер лоба і, помітивши, що й досі одягнений у гітлерівський мундир, зірвав з себе куртку і шпурнув на дно рову.

– Волів би праву руку втратити… – буркнув він безпорадно.

На узліссі відізвався німецький кулемет. Трасуючі кулі показали ціль, в яку стріляв кулеметник: мотоцикл, що мчав за мостом. Неозброєним оком Єлень помітив на ньому яскраву спідницю, навіть, здалося йому, і коси, які метлялися круг голови від швидкої їзди.

Густлік, прицілившись у лісові хащі, звідки вилітали трасуючі кулі, послав туди одну чергу, потім другу, правіше на метр. Автомат системи ППШ бив рівно, тремтів гнівно в долонях, мов жива істота. Єлень подумав із вдячністю, що удвох – він і автомат – перемогли фашистську машинку: ворожий кулемет замовк після першої ж черги, не влучивши в підпрапорщика й Гонорату.

Повернувши на мить голову, Густлік побачив: мотоцикл уже за насипом і недосяжний для німецьких куль.

Та, незважаючи на це, радіти зарано. Ворожий кулемет спровокував його на відкриття вогню, і він викрив свою позицію. Зник останній шанс, що вдасться спокійно відсидітися до приходу своїх. А поки вони не підійдуть, взводний Єлень відповідає за оборону мосту і затримання ворога.

Обіпершись спиною об стрімку стіну воронки, Густлік дивився на хмару куряви, що зависла над насипом у тому місці, де зник мотицикл підхорунжого. Над ровом летіли запізнілі, але щораз густіші черги з автоматів. Єлень зсунувся на дно рову, відламав генеральський прапорець од машини і встромив його в пробитий кулями дах. Потім гострим осколком накреслив уздовж тіні товсту риску.

Енергійно рвонувши, відчинив продірявлений багажник. Чимало тут було різноманітних речей, але придалася тільки саперна лопатка. Сховав до брезентової сумки решту гранат, що попадали з сидіння, поправив кошик з фарфоровим сервізом. Торохкотіло в ньому, але не дуже. Коли б пощастило зберегти все, що в ньому залишилося, було б ще чим Гонораті святкового стола заставити.

Кулемет замовк, хтось вигукнув незрозумілу з такої відстані команду. Застрочив німецький автомат. Єлень неспокійно слухав, потім, поплювавши в жменю, взяв лопатку, виліз нагору схилом рову й обережно виглянув через край.

Зробив це вчасно, бо по луці, навіть не ховаючись, підходила команда гренадерів. На всякий випадок пострілювали час од часу, розсіюючи перед собою кулі, не вірячи однак, що поодинокий автоматник, який оце випустив кілька черг у кулемет, наважиться чинити їм опір.

Густлік підпускав ворога ближче, маючи намір заскочити його влучним вогнем. При відношенні сил десять на одного це був єдиний правильний вихід. Навіщо даремно кулі випускати? Такий вогонь лише надає противникові відваги – так мовиться в бойовому статуті, і Єлень вирішив тільки тоді натиснути на спуск, коли побачить свастику на грудях найближчого солдата. На мить здалося, що гітлерівці сповільнили ходу, мабуть, помітили його. Проте помилився.

Коли застрочив ППШ і звідкілясь майже з-під ніг густо посипалися кулі, німці з несподіванки заціпеніли. Поки встигли попадати на землю, кілька з них, уже мертві, випустили з рук зброю. Решта, сховавшись у траві, відкрили вогонь по тому місцю, звідки застріляв автомат.

Єлень, використавши слушний момент, одбіг на кілька метрів праворуч, примостився за купою зів'ялої торішньої трави. Побачив каску й плечі найближчого солдата, але не спокусився легкою здобиччю – чекав. Лише коли, підігнані командою, гренадери зірвалися з землі й побігли вперед, взводний ударив по них з флангу і знову стримав їхню атаку.

Потім Густлік знову відбіг убік, на цей раз ліворуч, і з розмаху кинув чотири гранати, які, пролетівши рекордну відстань, вибухнули одна за одною.

Єлень дивився, як, покинувши вбитих, німці відступають короткими перебіжками від куща до куща. Витер піт з лоба і глянув на дах автомобіля – на жаль, кут між рискою й тінню майже не збільшився. В бою кулі летять швидше, ніж секунди. Розстебнувши мундира, взяв лопатку й заходився рити окоп.

У дужих, звиклих до праці, руках, мала лопатка може багато зробити. Єлень копав землю, кидаючи її за себе в рів, а не на передпілля, щоб ворог цього не помітив. Швидко викопав одну заглибину і негайно взявся за другу, бо знав: німці більше як півхвилини не дадуть йому стріляти з одного місця, вони зосередять в одну точку вогонь кількох кулеметів, а то і з міномета вдарять.

Викопавши другий окопчик, Густлік сів трохи перепочити, бо якби саме зараз довелося стріляти, важко було б німця на мушку впіймати. Хвильку міркував,, чи вже далеко доїхав Лажевський і чи скоро повернеться з підкріпленням, та й ще на кого залишить Гонорату. Проте думки незабаром повернули до реальності. Щоб витримати до вечора, треба сконцентрувати всі зусилля м'язів і мозку на цьому протитанковому рові, передбачити, як діятиме противник, захопити його зненацька. Чим захопити, цього хлопець не знав. У кожному разі не вогнем, бо в його розпорядженні заледве один автомат…