– Списе, слухаю вас.

– Я Далекий. Чотири жердини на дорозі, дайте жменю пороху для світла. Координати цілі: тридцять два нуль три… П'ятдесят один сімнадцять на західному березі. Чекаю відповіді.

Попискувала морзянка, перекликалися чужі голоси, а за хвилину тихо, тихесенько дівочий голос, заспівавши кілька тактів пісеньки, раптом замовк, і знову почули генерала:

– Далекий, висипати вогонь за двадцять один.

– Я Далекий, зрозумів вас, Списе, за двадцять один. Козуб зняв шолома і, віддаючи його власникові, злегка потис Янеку руку, немов хотів подякувати.

– Скільки часу треба, щоб зняти вартових?

– Шість хвилин, – якусь мить подумавши, відповів Кос. – Піду із взводним Єленем, там потрібна дужа людина, щоб опустити міст.

– Вирушайте.

– А «Рудий?»- запитав Саакашвілі.

– Для нього теж знайдеться робота, – запевнив його Козуб.

Над насипом каналу, мов подвійне віко величезної скрині, стирчали підняті половини мосту, поряд чорнів підйомний механізм і сторожова будка.

Один солдат з автоматом на грудях сидів на лавці під стіною, другий лежав на нарах усередині і, ховаючи в долоні вогник, докурював цигарку. Щось зашелестіло в траві, привернувши увагу вартового. Німець підвівся і почав вдивлятися в темряву.

З-за куща лози вистрибнув собака, загарчав і помчав до мосту, то появляючись на лузі, то зникаючи в сутінках.

– Собака, – солдат нерішуче підняв автомата.

– Зачекай, – стримав його другий. – Це не росіянин і не поляк, а німецький пес.

Він підвівся, і тепер обидва дивилися в бік мосту, виглядаючи собаку, який десь зник.

– А де ж провідник собаки?

З-за будки безшумно висунулися два силуети й накинулися на вартових. Один німець устиг повернути голову, підняв автомата, але обидва відразу впали під ударами Густліка і Янека.

Кос побіг до мосту, а Єлень підняв убитих, виліз нагору й по мокрій траві спустив їх до каналу.

Саме в цю мить здалека загули літаки. З того берега, де стояла зенітна батарея, завила на сполох сирена.

Єлень підбіг до Коса, який вовтузився біля підйомного механізму, намагаючись опустити міст.

– Не повертається.

– Стривай, подивимося, – сказав Густлік. Нахилився над шестірнями, уважно їх оглянув і знайшов звичайний лом, вставлений між два зубчасті колеса.

– Повертай назад… ще трошки.

Колесо ослабило шестірні, Густлік вирвав лом і скомандував:

– Уперед!

Тепер колесо закрутилося із скрипом. Крила мосту, здригнувшися, почали опускатиcя вниз.

Був саме час, бо вже чувся щораз ближчий стугін танкових моторів і чимраз голосніше гудіння літаків.

Важкий танк з поверненою назад гарматою, під'їхавши до широкого рову, уповільнив рух, подолав перепону і вийшов на луг. Відразу за першим рушив другий танк.

Перший, наближаючись до мосту, на ходу повернув гармату вперед.

За каналом гримнув перший залп зенітної батареї. Через кілька секунд засвистіли бомби з невидимих літаків.

До рову, розритого гусеницями двох важких танків, наблизився «Рудий», поволі з'їхав униз і ще повільніше почав підніматися на той берег – на довгому канаті тяг за собою мотоцикли, які без цієї допомоги загрузли б у перемішаному з болотом піску.

Поряд з мотоциклами бігли солдати, підтримуючи керма та причепи. Тільки-но мотоцикл долав рів, солдати різали ножем зашморга, яким машина була прив'язана до головного каната, і вона повним ходом об'їжджала «Рудого», щоб швидше опинитися на мосту та наздогнати танки, що форсували канал.

На тому березі вже вибухали бомби й щораз густіше стріляли зенітки. Важкі танки піднялися по насипу каналу, зупинилися й, опустивши нижче гармати, з двохсот метрів ударили в освітлені блиском власних пострілів німецькі зенітки.

«Рудого» випередили вже останні мотоцикли, але він затримався біля в'їзду на міст, щоб забрати увесь екіпаж. Шарик перший, а Янек і Густлік за ним стрибнули на свою машину.

Важкі танки обстрілювали ворожу батарею. Виїхавши на насип, Кос побачив крізь візир, як снаряди влучають у зенітки, високо вгору злітають сталеві шматки. Важкі кулемети з танкових башт і, мабуть, з п'ятнадцять ручних кулеметів сікли ворожих артилеристів.

– Має голову на плечах той Іспанець, знає своє діло! – крикнув Густлік, залазячи через люк у башту.

Янек подав йому пса і, мов капітан підводного човна, останнім спустився в танк. Затримався ще на мить, щоб подивитися навколо. На позиції батареї яскравим полум'ям горіли покришки гармат. Бомбардувальники, які допомогли нашим солдатам під час переправи, тепер скинули бомби на місто, що виднілося попереду, мабуть, уже Крейцбург, і заграва пожеж освітлювала дорогу, по якій щораз швидше мчали танки, оточені мотоциклами.

Кос захлопнув люк і тільки надів шоломофона, як почув у навушниках Козубів голос:

– Усі мене чують? Відповідайте.

– Другий важкий, – почув Янек.

– «Рудий» чує, – доповів Кос, натискаючи перемикача.

– «Магнето» чує, – з запізненням на секунду обізвався Лажевський.

Знову минуло кілька хвилин, наповнених лише ревом моторів і попискуванням сигналів. Кос дивився крізь перископ, і зростала в ньому та грізна, горда радість, відома всім, хто в атаках перемагав ворога. Машина набирала швидкість, і хлопець, притулившись спиною до броні, відчував, як земля тремтить, коливається під гусеницями. Він знав, що «Рудий» може ще збільшити швидкість, і це дозволить йому вийти в голову танкової колони. Нетерпляче чекав на команду. Врешті почув трохи змінений голос Козуба, в якому бриніла урочиста нотка.

– Перед нами об'єкт атаки. Все без змін! Уперед! – наказав командир групи.

– Піддай газу, Грицю.

Крізь приціл Кос побачив, як кілька мотоциклів рвонули вперед, щоб обійти противника з флангів і з тилу. Перед мостом танки розгорнулися клином. Перші мотоцикли вже в'їхали на вулицю, в кінці якої, освітлена пожежею, виднілася загорожа з колючого дроту, сторожові вишки, фабричний корпус і димар, з якого валив коричневий густий дим.

– Прямо на вишці кулемет, – показав Янек.

– Бачу, – сказав Густлік, схилившись над прицілом. Вишка чимраз більшала в перископі.

– Повільніше! Ще повільніше! – наказав Кос. – Стоп!

Зупинилися на якусь секунду, але вона здавалася дуже довгою. Німецький вартовий нахилився через парапет – роздивитися, що то за машини ганяють по вулицях.

Врешті з поручикового танка злетіла вгору ракета, Кос скоріше відчув її, ніж побачив, і скомандував:

– Вогонь!

Кулемет Єленя, з'єднаний з гарматним дулом, короткою чергою змів чорну фігуру німця, який перелетів через бар'єр на колючий дріт.

– Уперед!

Навколо вже били кулемети з танків і мотоциклів. Кос бачив блакитні іскорки, що стрибали по наелектризованому дроті, почув, як у таборі завила сирена на сполох. Якась кулеметна черга зачепила бочку з пальним, угору високим смолоскипом шугнуло полум'я.

– Управо! Ще!

Вирвалися з-за рогу одноповерхового будинку просто під браму. На її сталевій конструкції, мов павук на високих лапках, зависла велика сторожова будка. Під черевом цього павука розжеврілися сліпучі диски прожекторів, проте Густлік, не чекаючи команди, розтрощив їх довгою чергою. Віхура з нижнього люка зрізав вартового, який кинувся навтікача від брами.

– Дріт, – доповів Саакашвілі.

– Рви! – наказав Янек.

«Рудий» легко поламав і розчавив обмотані дротом козли.

– Праву підпірку тараном! – командував Кос. Єлень одхилив дуло гармати вліво, і танк з розгону підрізав лобовою бронею металеву конструкцію. З гуркотом і тріском брама впала на землю. «Рудий» в'їхав на широке подвір'я, оточене півколом похмурих бараків.

– Праворуч піхота, – остеріг Кос, побачивши солдатів, які вибігали із сторожової будки.

Танк загальмував, викресавши сталевими гусеницями іскри з бруківки, але, поки встиг повернути вправо, з-під барака на німців кинувся натовп. Есесівці, тікаючи, відстрілювалися. Хтось із в'язнів крикнув, упав на землю, але решта вже наздогнали солдатів у чорних мундирах і почали бити їх залізними прутами, повириваними з нарів дошками, дерев'яними черевиками. Мов мурашки, вкрили есесівців, звалили з ніг і зім'яли.