Коли стемніло, Аліпій ходив по хаті й не знав, що робити з собою. Він був утомлений і найрадше пішов би спати до клуні. Але не наважувався зачіпати цю проблему з жінкою, щоб не образити її, щоб не вчинити їй болю. Та жінка розв'язала всі його побоювання в найпростіший спосіб:

— Аліпію, ти, бачу, втомлений. Іди до ліжка, а я ще нагрію води, скупаю дитину й нагодую її на ніч.

Аліпієві мрії про клуню розвіялися. Він хоч-не-хоч мусив іти до ліжка. Але заснути не міг. Увесь час тремтів у передчутті того, що зробить жінка, коли нагодує дитину. Він був би найщасливіший, якщо б вона пішла спати до клуні. Але це було вкрай неправдоподібне. Не буде ж брати дитину до клуні. Було б найкраще, якщо б вона постелила собі на лаві. Він лежав із заплющеними очима й чув, як вона хлюпала воду на дитину, як розстібала пазуху й годувала її, як поклала на припічок спати.

Та, на велике розчарування Аліпія, жодна з його мрій не здійснилася. Жінка роздягнулася й зовсім гола полізла в ліжко. Притулившися до нього, скрикнула здивовано:

— Ти що, спиш у сорочці й штанях!?

Засоромлений Аліпій промимрив щось нерозбірливе.

— Стягай із себе те лахміття!

Аліпій слухняно стягнув із себе сорочку, а Роксана зшарпала з нього підштаники й лягла на нього. Аліпій відчув на грудях її тугі перса, а долонями стискав пругкі сідниці й стегна.

Кохання з Роксаною було новим пережиттям для Аліпія. Явдоха мала повне тіло — м'яке й привабливе. Вона окутувала його своїм тілом і насолоджувалася кожною приємністю, яку відчувала чи то повними грудьми, чи лінивими стегнами, чи великими сідницями, чи статтю — перед, під час і після оргазму. Вона любила віддаватися і відкривати йому свої принади. В Роксани ж було красиве тіло, як ідеально вивершена симфонія, де кожна лінія, кожний вигин і вигиб вливалися в суцільну гармонію краси. Але тіло це було напружене, неспокійне. Здавалося, що Роксана не любувалася коханням, а пристрасно брала його, хапала, шарпала.

Та було також багато подібностей між Явдохою й Роксаною. Обидві вони були одверті й прямолінійні у стосунках із ним, обидві рядили ним і говорили йому те, що мали на умі, обидві «брали» його, коли відчували потребу кохання, а не чекали, щоб він здогадався брати їх. Все це випливало, мабуть, з того, що Аліпій був м'яким чоловіком, непридатним до буденного існування; що був доброю людиною й не нав'язував нікому свої погляди; що був наївний і безрадний у багатьох відношеннях, а це викликало в жінок співчуття, жаль і потребу займатися ним.

Роксана не зналася на домашніх справах, не вміла також працювати в полі. Аліпій передавав їй усе те, чого навчила його Явдоха, та цього було замало, особливо в домашній господарці. Але Роксана мала бажання стати доброю господинею, — бігала по сусідках, розпитувала й вивчала всі таємниці куховарення й господарювання. Вона не хотіла розповідати Аліпію про своє минуле. Але те, що не була ознайомлена з роботами сільського господарства, означало, що вона походила з багатого роду, а це, у свою чергу, посилювало Аліпієву віру, що Роксана була насправді його Нареченою.

Раненько кожного дня вони брали в торбину полуденок, брали кошик з маленькою Ганнусею і йшли в поле. Тут Аліпій навчив Роксану всього, що було потрібне: сіяти й садити, косити сіно і складати в копиці, жати, в'язати снопи, копати буряки та молоти на жорнах борошно. Роксана виявилася працьовитою жінкою, дуже скоро навчилася господарського діла і невдовзі випереджувала Аліпія в усіх роботах.

Частенько, нагодувавши грудьми дитину в сутінку під копицею, вона, не защіпаючи пазухи, падала горілиць і глибоко вдихала гострий запах сіна. Сп'янівши, підносила вгору спідницю й тягнула на себе Аліпія.

У такий невинний спосіб Роксана народила йому п'ятеро дітей — чотирьох хлопчиків і дівчинку. Кожне народження було новою містерією для Аліпія. Він тижнями ходив замислений, роздумуючи над тим, по чиїй волі дитина приходила на світ і з якою ціллю. Він ширяв думками в понадсвітніх широтах і намагався проникнути до первопричини всього буття. Йому ніколи й на думку не спало, що діти могли народжуватися по волі Роксани.

Буденності мають погану властивість стягати усе до свого буденного рівня — особливо мрії, сподівання й ідеали людини. З ходом часу все навколо Аліпія, включно з Роксаною, почало буденніти. І сумніви знову почали гнітити його свідомість. Поступово він приходив до усвідомлення, що Роксана, з якою він жив, не була Роксаною, яку він шукав. У ньому знову ожила необхідність шукати свою Наречену, щоб здійснити своє родове призначення. Роксана ж не мала ані часу, ні бажання вглиблюватися в Аліпієві комплекси. Їй здавалося, що родинне життя стало нецікавим для нього, тому він з такою наполегливістю втікав з дому. А шукання якоїсь фіктивної нареченої було тільки принукою, щоб вирватися з домашньої тісноти на широкий простір.

Оскільки літом було дуже багато робіт у полі, Аліпій мусив обмежити свої пошуки Нареченої до неділь. Вийшовши раз раненько з дому, він скрутив направо. Його тепер ввесь час тягнуло до містечка, а степова просторінь лякала. У нього не було часу задумуватися над тим, як і де саме він мав би шукати Наречену в містечку. Зрештою, це не було основним. Коли він виходив з дому й відчував під ногами дорогу, його сповнювало таке одуховлення, що він кожної хвилини міг піднестися в повітря й полетіти до Нареченої.

Вийшовши знаною вуличкою на горбок у центрі містечка, Аліпій скрутив перед будинком регістрів направо. Збігши вузенькою стежкою вниз, він опинився на окраїнах містечка. Глянувши у степ, побачив неподалік жмут дерев. Його ледь не розірвав вибух радощів. Він кинувся туди, забіг у березовий гай і побачив перед собою ставок, оброслий зусібіч травою й польовими квітами. Крізь прозору воду просвічувало піщане дно. Все було точно так, як він пам'ятав. Аліпій пішов на лівий берег ставка й почав розглядатися за Нареченою. Несподівано почув хлюпіт води й побачив, що вона купається у ставку.

Аліпій віддихнув, відчувши велике полегшення. Він зсунувся на землю й глибоко занурився в мислі. Значить, Наречена вспіла залізти у воду за той час, коли він плакав за кущами, значить, не образилася на нього, не пішла додому. Він кинув зором через ставок на віллу, але ніякої споруди там не було. Аліпій занепокоївся. Він був певний, що вілла стояла направо від ставка. А може, він помилявся. Може, вілла стоїть отам за березами.

За той час жінка скупалася, вилізла на берег і стала перед Аліпієм. Але він був поглинутий роздумами і не помітив її. Це розсердило жінку і вона гострим голосом спитала:

— Що ви тут робите?

Аліпій прокинувся. Глянув на Наречену, і його обличчя вкрилося страхом і розчаруванням. Перед ним стояла чужа жінка, зовсім не схожа на Наречену. У неї було чорне волосся, заплетене в косу, темні пронизуючі очі й довгасте обличчя з помітними вилицями. Вона була висока, худа й без принадливих заокруглень. Іншими словами, її постать не була чуттєвою, а, радше, драматичною, якщо можна так висловитися. Все ж, у ній була дивна, гострокутна краса, яка притягала Аліпія.

— Що ви тут робите? — ще раз різко спитала жінка.

Аліпій знітився й почав мимрити про Наречену, про віллу і ставок. Це ще більше розсердило жінку.

— Якщо у вас не було гідности, щоб не дивитися на мою наготу, то я віддячуся тим самим.

Вона кинулася до нього, вхопила його за барки й поставила на ноги. Зшарпала з нього одяг і голого кинула на пісок. Тоді впала на нього й рукою різко шарпала його члена, поки не пробудила його. Відтак настромила себе на напрученого члена, кидалася нервово, вищала і стогнала. При тому впихала нігті в Аліпієве тіло, кусала його й била по обличчю. Досягнувши оргазму, здригнулася всім тілом і раптово зів'яла на Атипію. Полежавши деякий час, встала, зневажливо глянула на зім'ятого Аліпія і, не сказавши й слова, зникла між березами.