Варто було т╕льки подумати про це, як поруч почувся зойк. Схоже зараз п╕дн╕муть тривогу. Ор╕╓нтуючись лише на ультразвуков╕ сенсори, якими я зазвичай не користуюся, п╕дриваюся з на ноги й прислухаюся до в╕длуння. Багато кушеток, к╕лька шаф, ст╕л ╕з нерозб╕рливим приладдям та купою папер╕в, та високий суб'╓кт поруч з╕ мною. За к╕лька секунд мо╓╖ активност╕ ця особа вже ув╕мкнула тривогу й тепер намагалася в╕ддалитися в╕д мене. От т╕льки ст╕на позаду ╖й трошки заважала. Не знаю, як я виглядаю зараз, але судячи ╕з ╖╖ пульсу, перелякалася ж╕ночка сильно. А якщо ще й принюхатися - то дуже сильно! Водночас запахи принесли ще один ц╕кавий факт: я опинився у л╕карнян╕й палат╕. Або у морз╕. Зараз тут не було ╕нших т╕л, але характерний запашок трохи в╕дчувався. Мо╓ нап╕всинтетичне т╕ло за такий короткий час протухнути не могло, значить цим прим╕щенням ╕нод╕ користуються за призначенням.
Пасивно╖ звуково╖ локац╕╖ достатньо, аби не наткнутися на ст╕лець або не перечепитися на сходах. Але зараз цього недостатньо. Ховатися мен╕ уже нема╓ сенсу тому, видавши потужний свист, в╕д якого задзвен╕ло скло, я вив╕в для себе картинку прим╕щення, в якому опинився. В╕кон тут не було, товщину ст╕н визначити також не вдалося. В мене нав╕ть виникло враження, н╕би за ними взагал╕ н╕чого нема╓, наст╕льки хороша була звуко╕золяц╕я.
Поки я освоював навколишн╕й прост╕р, до м╕сця тривоги почав зб╕гатися персонал. Судячи по брязкоту металу та тупоту п╕дбитих чобо╕т, це була охорона, яка зб╕галася на м╕сце тривоги. ╤ швидше за вс╕х рухалося особливо сильне джерело звуку: важке й сильне. Я нав╕ть не м╕г визначити матер╕ал взуття на ньому - наст╕льки суперечлив╕ дан╕ видавали сенсори. Хай там як, а зустр╕чатися з м╕сцевими жителями мен╕ ну зовс╕м не хот╕лося. Рвонувшись до дверей, я вже звично вибив ╖х, створюючи якомога б╕льше шуму. В╕длуння показало трьох б╕йц╕в попереду та того-самого нев╕домого за ╖хн╕ми спинами, який швидко наближався до мене. Не розбираючи дороги, я рвонув у протилежному напрямку. На велик╕й швидкост╕ ор╕╓нтуватися було дуже складно, але сенсори в╕дростали надто пов╕льно. В кращому раз╕ я отримаю картинку хвилини через дв╕-три, а доти доводиться ор╕╓нтуватися виключно на звук. А н╕, ще лазерний далеком╕р в╕дновився! Це вже значно краще! Принаймн╕ тепер я точно знаю, який прост╕р для маневру в мене ще ╓.
Проб╕гши ще трохи, я д╕стався до сход╕в. Лог╕чно припустивши, що нагор╕ завжди ╓ вих╕д назовн╕, я в два стрибки опинився на наступному р╕вн╕. Ось тут уже було чутно свист в╕тру! Зрад╕вши, що порятунок близько, я рвонув на звук, ╕ неспод╕вано почув скрип металу. Через секунду я на повн╕й швидкост╕ гепнувся в металев╕ двер╕. Зв╕сно ж я м╕г ╖х легко виламати, тим б╕льше, що п╕сля мого удару вони вже трохи прогнулися. Але ж на це потр╕бен час, а нев╕домий пересл╕дувач уже в╕др╕зав мен╕ зворотн╕й шлях ╕ от-от д╕станеться до мене. Подумавши, що я н╕чого не втрачаю, я в╕дштовхнувся в╕д дверей назустр╕ч ворогу. За планом я мав би збити його з н╕г, ╕ водночас прорватися до ╕ншо╖ половини коридору. ╤ тут вил╕зла перша неспод╕ванка: в╕н встиг зреагувати! Кр╕м того, в нього вистачило сили, аби вхопити мене за руку! Добре, що в╕н теж мене недооц╕нив, точн╕ше недооц╕нив мою масу, тому зам╕сть больового захвату ми обо╓ перекрутилися в пов╕тр╕, вчепившись один в одного.
Двоб╕й розпочався стр╕мко й неспод╕вано для обох нас. На мо╓му боц╕ було повне ╕гнорування болю, на ворога ж працював досв╕д ближнього бою, якого у мене в цьому т╕л╕ було не так уже й багато. Застосовувати силов╕ прийоми в такому обмеженому простор╕ не м╕г н╕ в╕н, н╕ я. Нам залишалося лише боротися, викручуючи один одному руки.
Тут п╕досп╕ли й решта охоронц╕в, спробувавши накинути на нас с╕тку. Ц╕каво, зв╕дки вони ╖╖ взяли? Аби ухилитися в╕д загрози, мен╕ нав╕ть довелося вивернути л╕кт╕ в ╕нший б╕к, п╕дставивши п╕д с╕тку мого суперника. Точн╕ше, як виявилося п╕д час нашого неспод╕ваного сеансу обмацування - суперницю. Отримавши необх╕дну затримку, я кинувся в ╕нший б╕к. П╕д час боротьби я встиг скласти б╕льш-менш докладну карту навколишнього простору, ╕ на протилежному к╕нц╕ коридору ч╕тко вид╕лялися контури в╕кна. Начхавши на в╕дсутн╕сть зору, я проскочив повз охоронц╕в, набираючи швидк╕сть, ╕ вибив товсте скло, кулею вилет╕вши ╕з... Корабля?! Щось мен╕ останн╕м часом надто щастить приходити до тями в пов╕тр╕, в багн╕, будь-де, т╕льки не на тверд╕й земл╕!
Готуючись до твердо╖ посадки, я все роздумував над тим, що мен╕ робити з урахуванням нових даних. Феномен болота сл╕д вивчити б╕льш детально, але самост╕йно це робити надто довго. ╤ небезпечно. Краще скористатися чужим досв╕дом. Судячи з того, що мене зловили на самому берез╕ - мо╖м новим знайомим дещо в╕домо про його небезпеку. Як тепер ╕ про мене. Значить розпочну саме з них! Треба лишень дочекатися, доки з╕р в╕дновиться.
Приземлення було дуже жорстким. Якби не випущена заздалег╕дь волос╕нь, мене б закрутило ще п╕сля першого удару об дерева. А так я увесь шлях пролет╕в ногами вперед, ╕ основн╕ пошкодження прийшлися на нижню частину т╕ла. Та й стаб╕л╕зац╕я за допомогою гарпуна допомогла погасити швидк╕сть. Загнавши себе майже по пояс у пухкий л╕совий ╜рунт, я ц╕лу хвилину потратив лише на те, щоб в╕дкопати себе. На жаль таку прос╕ку в зелен╕ прекрасно видно з пов╕тря, а тому мен╕ варто у буквальному сенс╕ брати ноги в руки й вибиратися зв╕дси. К╕стки й таз у мене все одно розтрощен╕, тому закидаю ноги соб╕ на плеч╕, й швидко перебираю руками якнайдал╕ в╕д м╕сця пад╕ння.
Так╕ важк╕ ф╕зичн╕ травми ще б╕льше упов╕льнили в╕дновлення систем, ╕ повернення зору розтягнулося ще на к╕лька хвилин. Як би мо╖ пересл╕дувач╕ не старалися, та нав╕ть ╕з технолог╕ями ХХ╤ стол╕ття та готовими б╕йцями, ран╕ше за хвилину вони тут точно не з'являться. ╤з тутешн╕м же п╕дходом цей терм╕н може перевищити п'ять, ╕ нав╕ть д╕йти до десяти. Я ж за цей час уже встиг дв╕ч╕ провалитися в як╕сь катакомби й зал╕зти в чиюсь нору. Останню я вир╕шив проповзти наскр╕зь, ор╕╓нтуючись на рух пов╕тря. Нора виявилася не такою вже й довгою, але збити пересл╕дувач╕в з╕ сл╕ду допоможе. К╕лька мах╕в лезами, ╕ пухка л╕сова земля завалю╓ за мною прох╕д. Тепер можна дочекатися, доки т╕ло б╕льш-менш в╕дновиться, ╕ я зможу...
Хм... Схоже вони копирсалися в мо╖х м╕зках значно б╕льше, н╕ж я думав ран╕ше. Т╕льки цим можна пояснити м╕й ненормальний зовн╕шн╕й вигляд: кучерявий блондин у жовтому комб╕незон╕ з татуюванням на морд╕ у форм╕ вус. Н╕кого не нагаду╓? Якщо вже вони умудрилися витягнути з мене ТАКУ ╕нформац╕ю, та ще й паралельно зламали мо╖ власн╕ системи, то залишати живими ╖х не можна! Fuck! Знову на корабель пертися! Спод╕ваюся вони спустять за мною десант.
Вил╕зши з╕ сво╓╖ схованки, я п╕дняв голову, й ╕з розчаруванням подивився всл╕д пов╕тряному кораблю. Кораблю Свято╖ земл╕. Який зовс╕м не збирався в╕дхилятися в╕д свого курсу. Герб на бортах вказував його приналежн╕сть до Академ╕╖, але це т╕льки ускладнювало ситуац╕ю. Якщо в╕н д╕станеться до порту, знищити результати мого зламу буде вже неможливо.
Повернувши соб╕ нормальний вигляд, я поб╕г за кораблем. Але цього разу вдача в╕д мене в╕двернулася, ╕ усього мого технолог╕чного арсеналу виявилося замало, аби наздогнати швидк╕сне судно. Розрив м╕ж нами пост╕йно зростав, а незабаром з-за дерев я зум╕в розглед╕ти ц╕лий пов╕тряний кордон ╕з таких же кораблик╕в. Схоже мене тут дуже сильно чекають в гост╕. Не будемо ╖х розчаровувати. Т╕льки зайдемо не з парадного входу, ╕ не через службову хв╕ртку, а як справжн╕й Санта Клаус - через комин! Так би мовити - ╕з сюрпризом в гост╕! Але спочатку... Щойно з'явилися ор╕╓нтири у вигляд╕ башт Академ╕╖, я скоригував св╕й маршрут, збираючись попередньо нав╕датися до одн╕╓╖ знайомо╖ королеви. Адже перед штурмом добре оснащеного ворога варто як сл╕д п╕дготуватися. Спочатку витягну ╕з Лашури все, що вона зна╓, а вже пот╕м буду розбиратися з ус╕ма ╕ншими.
Виплюнути патрон, вставити в магазин, загнати на м╕сце, злитися з деревом. Ось в таку халепу я потрапив. Зараз, сидячи в густ╕й крон╕ дерева на узл╕сс╕, я пильно стежив за дорогою ╕ глибоко вдихав чисте, не загазоване пов╕тря. Хоча краще воно було б загазованим, все одно мен╕ для ╕снування дихати не треба. Для мо╖х план╕в важке пов╕тря було б╕льш привабливим. Справа в т╕м, що я обожнюю вуглець. На протяз╕ всього мого ╕снування ця речовина не раз рятувала життя ╕ мен╕, ╕ мо╖м союзникам. Був час, коли я нав╕ть меч╕ з нього клепав. Ось ╕ зараз, за в╕дсутност╕ нормальних матер╕ал╕в, мен╕ доводиться пригадувати стар╕ навики й вирощувати соб╕ зброю ╕з себе самого.
