— Ах, розумію! — закричав Вагура. — Вони повинні побачити, скільки ми маємо зброї.

— Саме так. А ти, Арнак, стеж, щоб у гай були перенесені всі бочки з порохом, які зберігаються на шхуні.

— Очі, повилазять у них, пройдисвітів, — радів Вагура.

Тимчасом акавої, як і попереднього дня, розклали перед своїми хатами товари, і торгівля почалася знову. Сьогодні довкола них було більше жінок, ніж чоловіків, які були зайняті чимось іншим, а чужі торговці вже не вимагали таких надмірно високих цін і охоче купували аравакські тканини.

У визначений час гай пальм буріті став місцем небувалого видовища. Індійці прив'язали горизонтально до стовбурів дерев дрючки на відстані трьох-чотирьох футів од землі і до них дулами приставили свою зброю: мушкети, рушниці. Трохи вище на ліанах, перетягнутих від стовбура до стовбура, вони порозвішували один біля одного свої пістолети. Всього було тридцять вісім рушниць, тридцять чотири пістолети — справжній арсенал, гідний подиву.

Я разом з Арнаком і Вагурою негайно почав перевіряти зброю і, виявляється, вчасно, бо іржа у вологому кліматі почала вже робити своє, особливо у нових стрільців, які одержали зброю недавно. Жир, витоплений з водяних тварин — апія, виявився чудовими ліками від усіх зовнішніх хвороб заліза і дозволяв тримати рушниці в повному порядку. Не меншу увагу я звернув на те, щоб кожна рушниця мала шкіряний чохол, який оберігав би затвор з курком і поличку від вологи та дощу.

Перевірка зброї ще не закінчилась, коли раптом мою увагу звернули на те, що сюди наближається Да-баро. Виходить, що риба попалася на гачок. Ми не звертали уваги на акавоя, і лише коли він наблизився, я підвів на нього допитливий погляд.

Наші гості, як торговці, могли протягом дня вільно ходити по всій Кумаці.

— Нам невистачило палива для вогнища, — промовив Дабаро. — Ми хотіли б. піти до лісу назбирати дров,

— Я накажу нашим людям принести вам, скільки потрібно, — сказав я ввічливо.

— Ми не хочемо вас турбувати, — відповів він також підкреслено ввічливо.

— Гаразд, Дабаро, йдіть самі у ліс. Тільки глядіть, щоб наша варта, виставлена в лісі, не заподіяла вам якоїсь шкоди.

— А навіщо ця варта? — здивувався той.

— Хіба ми тобі не казали? Мабуть, іспанці готують похід на нас, щоб відплатити за негостинну зустріч, яку ми їм колись влаштували.

— Іспанці! — замислився Дабаро, а потім додав:- То дай нам провідника, щоб варта знала, чого ми йдемо в гущавину.

— Добре, буде вам провідник.

Він уже збирався йти, коли раптом нагадав:

— Після обіду ми хотіли б вам знову затанцювати.

— Чудово. Ви невтомні танцюристи. Чи не для цього вам потрібно багато палива для вогнища?

— Ні, Білий Ягуаре. Вогнища зовсім не буде. На цей раз затанцюємо танець воїнів.

І він пішов геть, навіть не звернувши уваги на нашу зброю. Те, що він не хотів дивитися на неї, навіть друзям здалося чимсь незрозумілим, неприродним, а Арнак сказав:

— Хитрий, та не дуже…

Акавої подалися в ліс разом з Фуюді і ще з двома нашими воїнами. Зброю вони залишили в Кумаці. Менше ніж за годину повернулися назад з дровами. Вони бачили варту, однак нічого підозрілого не відбулося, навіть Фуюді нічого особливого не підслухав.

Перед полуднем повернулися з розшуків розвідувальні загони. Ніяких слідів украденої ітауби біля води вони не помітили.

— Становище трохи прояснюється, — сказав я старшинам. — Акавої над річкою.

— Бачу, що ти з цього задоволений, — сказав Манаурі, суворо похитуючи головою.

— Так, це правда! Якщо сьогодні не буде нападу на Кумаку, то сьогоднішня ніч напевно розкриє нам, де знаходиться табір акавоїв.

— Ти щось придумав?

— Так… Виберіть тільки мені з усіх родів у Кумаці п'ятнадцять воїнів з відважним серцем, але насамперед з совиним зором, щоб добре бачили вночі. Пришліть їх до мене через дві години після полудня.

Вони прислали воїнів і самі прийшли, зацікавлені моїм планом. Я пояснив їм свої наміри.

— Цієї ночі займемо двома човнами протоку, що з'єднує наше озеро з рікою. Я переконаний, що цієї ночі, так само як попередньої, акавої, заохочені вчорашнім успіхом, знову припливуть з річки і спробують викрасти у нас більше човнів. Якщо ми проженемо їх з Кумаки, вони втечуть, напевно, до річки і стрімголов попливуть до свого табору. Під час їх втечі наші два човни, заховані в протоці, попливуть непомітно за ними і таким чином відкриють місце їх табору. Ви згодні зі мною?

— А ти, Яне, теж підеш до протоки?

— Звичайно. Попливемо туди, коли стемніє. Я вестиму один човен, Арнак другий.

— А якщо під час твоєї відсутності в Кумаці трапиться нещастя, акавої захочуть напасти на селище?

— Для чого ж тоді ваша пильність? Зрештою, протока недалеко, ми швидко повернемося з допомогою.

До протоки, віддаленої від Кумаки майже на півмилі, не гаючи часу, ми пішли всі, за винятком Манаурі, щоб завидна підшукати зручне місце для нічної засади. Протока довжиною понад двісті кроків була досить вузька, береги її були вкриті густою стіною гілля дерев, що росли над водою. В їх тіні можна було чудово заховатися. Вибравши для човнів нічні позиції, ми повернулися в Кумаку.

Незабаром почався танець акавоїв, військовий танець, як обіцяв Дабаро. Вони знову трималися за руки, але на цей раз підстрибували жвавіше, дико викрикуючи. Час від часу один з них вибігав на середину кола і звивався там, підстрибуючи, як божевільний. Вогнища справді не розпалювали, зате один з акавоїв гучно вибивав на барабані, зробленому з порожнього пня, перемінний такт.

— Ти догадуєшся? — запитав я Манаурі, який стояв біля мене.

— Про що?

— Вони за допомогою барабана пересилають сигнали своїм.

— Що ж робити?

— Ще рано викривати їх.

— А якщо вони передадуть своїм щось важливе?

На цей раз Арасибо, наш новий чаклун, став нам у пригоді. Він ще вчора недалеко від привалу гостей вбив у землю дрючок ї почепив на нього череп ягуара, скерувавши одну очну яму на акавоїв. Сьогодні він зробив те саме. Коли воїни почали танцювати — а це було схоже на чари, — він, щоб їх знешкодити, теж танцював, щохвилини підскакуючи до свого барабана і злегка вдаряючи в нього.

Я вислав до Арасибо Вагуру з просьбою, щоб чародій бив безперервно у барабан і глушив барабанний бій акавоїв. Він погодився, і в повітрі почав лунати змішаний різноголосий бій барабанів.

Після короткого сильного дощу вечір обіцяв бути тихим і ясним. Ми задумались, чи брати в нічний похід Фуюді, і вирішили взяти. Взяли малі ітауби, кожну приблизно па вісім чоловік. Хоч пливли ми тільки в розвідку, я наказав воїнам узяти повне озброєння на випадок нападу акавоїв па Кумаку.

Перед виходом Лясана принесла мазь проти комарів і намастила нею все моє тіло. Як тільки настала темрява, ми відчалили від берега, переконавшись спочатку, що вісім акавоїв відпочивають у своїх хатах.

Спокійно допливли ми до протоки і зайняли намічені позиції — я з своєю ітаубою біля гирла річки, що впадала в озеро, Арнак біля входу в річку. Хмари блукали по небу. Місяць мав зійти лише в другій половині ночі. Було темно, і, на жаль, трохи туманно: імла висіла над водою, гуділи мільйони комарів. Почалося очікування, важке випробування терпіння. Комарі тисячами бриніли довкола нас, жалили навіть мене, незважаючи на мазь. Очманілі від гарячої ночі нічні метелики літали безперестанку і щохвилини билися об наші тіла. Якісь люті комахи чи щось інше вплутувалось у волосся. А тут треба було спокійно чекати, терпіти і тільки ловити відгомін ночі, а очима вдивлятися в імлу. На щастя, туман не густішав.

Ми розраховували на те, що акавої, якщо вони взагалі мали намір приплисти, прибудуть перед сходом місяця. І наша думка була правильною.

Десь опівночі почувся шелест, викликаний немовби обережним веслуванням, і незабаром у протоці в імлі замиготів темний силует. Він поволі посувався в бік озера. О, яке полегшення ми відчули, яку радість! Так, це були вони. А коли акавої пропливали повз нас, ми розпізнали п'ять чи шість постатей, схилених у човні. Ми стежили, чи не буде їх більше, але ні — акавої припливли тільки на цьому одному човні.