«Чи треба було руйнувати дощенту королівський палац,– докоряв собі Джельсоміно. – Джакомоне все одно втік би, навіть коли б я повибивав тільки шибки. І тоді досить було б покликати скляра – і він усьому дав би лад».

Про те, щоб звільнити Джельсоміно від цього мулького «камінця», подбав Бананіто: він відновив палац на свій смак, витративши на це кілька аркушів паперу та коробку фарб. Це відібрало в нього півдня – разом із балконом на останньому поверсі. Коли балкон був уже готовий, городяни, що спостерігали за роботою, попрохали Бананіто вийти на нього і проголосити промову.

– Послухайте мене, люди добрі,– відповів Бананіто. – Прийміть краще закон, який забороняв би виголошувати промови з цього балкона. До того ж я тільки художник. Якщо вже вам так кортить послухати когось, то зверніться до Джельсоміно.

Цієї миті на балконі з'явився Шкандибчик і нявкнув щосили:

– Ня-а-ав!

Внизу на майдані пролунали оплески, й інших промов ніхто вже більше не просив.

Ще на одному з аркушів записано, що тітку Кукурудзу призначили директором інституту бродячих котів. І це більше ніж справедливо: з таким директором можна бути певним, що вже ніхто не примусить котів гавкати. Ромолетта знову стала ходити до школи, і сьогодні, мабуть, вона сидить не за партою, а за вчительським столом, бо їй дуже хотілося бути вчителькою.

І ось на останньому і найменшому аркушику в мене найкоротший запис: «Війна закінчилася внічию: один – один».

Уявіть собі, я ледве не забув розповісти вам про цю війну.

Сталася вона через кілька днів після втечі короля Джакомоне. У глибокій таємниці від своїх підданих, дуже розраховуючи на гармати, що їх, як він сподівався, намалює йому Бананіто, колишній король оголосив війну одній із сусідніх держав. Але жителі цієї держави не любили жартів – їхня армія негайно вирушила в похід захищати свої кордони.

– Та ми зовсім не хочемо воювати,– запевнили сусідів міністри нового уряду колишньої Країни брехунів. – Ми зовсім не такі, як король Джакомоне!

Один із журналістів узяв із цього приводу інтерв'ю у Джельсоміно, котрий саме музикував, готуючись тепер уже до справжнього концерту.

– Війна? – здивувався Джельсоміно. – Ви краще запропонуйте супротивникові припинити військові дії і натомість провести футбольний матч. Може, після гри хтось і матиме забиті коліна, зате обійдеться зовсім без крові.

На щастя, ця пропозиція сподобалася супротивникам, які, по суті, теж не мали ніякого бажання воювати.

Футбольний матч відбувся найближчої неділі.

Джельсоміно, звісно ж, уболівав за свою команду. Його так захопила гра, що він не стримався й закричав із трибуни: «Давай! Давай!» І м'яч відразу ж опинився в сітці воріт супротивника, як це вже трапилося одного разу, коли ви пам'ятаєте, в його рідному селі. 

«Аж ніяк не можна допустити, щоб цей матч закінчився такою шахрайською перемогою,– тієї ж; миті вирішив подумки Джельсоміно. – Тут іде чесна гра в футбол, будь-які махінації заборонені правилами».

І він одразу ж забив гол у протилежні ворота. На його місці ви, либонь, зробили б так само.

Кінець