— Не поспішай, Кадиме, не поспішай... — і він розповів сумну історію про перетворення друзів на байдужих заражених.

Флеш здивовано похитував головою. Кадим був неприємно вражений оповіданням Дроника, але наприкінці вигукнув ще голосніше:

— Якщо все так, як ти розповідаєш, я тим більше хочу їх бачити! їм же потрібна допомога, ти що, не розумієш?

— Добре, Кадиме, — слухняно й сумно мовив Дроник, — ходімо, я тебе відведу. Але це не все. Флеш, — він кивнув на господаря квартири, — припустив, що ніякого Х-вірусу не існує, а лабораторії придумав Великий Сканер: випускає пару, щоб чайник не розірвало.

— Яка пара? До чого тут чайник? — здивувався Кадим.

— Агов, куди ви зібралися? — Флеш став у них на шляху. — Хлопці, так не годиться! Дронику, ти, напевно, забув, звідкіля втік? Якщо Брейк і справді шпигун Директора планети, то тебе зараз шукає вся поліція столиці! А вона вміє дуже добре шукати, повір мені!

Дроник посміхнувся:

— А Кадима шукає?

— А до чого тут Кадим?

— Так, ні до чого.

І тут Дроник зник, перетворився на блакитну хмарину, з якої виникла... В’ю Соник.

— Ах, Флешу, я так за тобою скучила, — сказала В’ю і полізла обійматися.

Флеш нервово ковтнув і відштовхнув невідому дівчину.

— Отакий ти... Не буду з тобою обійматися! Подумаєш, не такий ти вже і красунчик...

В’ю негайно зникла, а замість неї в кімнаті з’явився другий Флеш.

— Отут щойно була В’ю, куди вона поділася? Це ти її сховав? Відповідай, як тебе там?! — ЛжеФлеш схопив справжнього за грудки.

Ошелешений Флеш лише кліпав очима. Його, здавалося, паралізувало. Нарешті й лжеФлеш зник, а в кімнаті знову з реготом з’явився Дроник.

— Бачив би ти себе зі сторони, Флешу! Я вже злякався, що очі в тебе перелізуть на потилицю, а щелепа вдариться об підлогу!

— Як це в тебе виходить? Навчи! Та ми з тобою...

— Навчити не можу, бо сам не знаю, як це все відбувається. Просто я переходжу в формат чистої цифри, а з неї можна побудувати що завгодно, адже з чистої цифри складається все. Навчитися цього не можна. Мене в дитинстві блискавкою вдарило, після того все й почалося.

— Отетеріти можна... — Флеш досі ще не міг отямитися після демонстрації можливостей гостя.

— Дронику, перестань приколюватись! Про який чайник ти щойно говорив і до чого тут Х-вірус?

У розмову вступив Флеш:

— Бачиш, Кадиме, я подумав, що Х-вірус, лабораторії, зразки — це все величезна провокація, яку вигадав Директор Планети, щоб відволікти увагу реалітів від справжньої причини, з якої вони перетворюються на заражених. Повір мені, для такого припущення є вагомі підстави.

— Он як...

— Тож уся справа ще більше заплуталася.

— Але я все одно хочу подивитися на своїх друзів! — сказав Кадим. — Тому ми йдемо.

Дроник на ходу прийняв подобу В’ю Соник і ніжно попрощався:

— Я пішов, коханий! — і витяг у трубочку губи та послав поцілунок.

Флеш затрусив головою, замахав руками, ніби зустрівся з жахливою примарою. Друзі зареготали й вийшли з дому. Дорогою без пригод не обійшлося. Гострі очі Дроника помітили Брейка, що поквапливо йшов назустріч.

— Цього ще бракувало, — пробурмотів Дроник.

— Що? — не зрозумів Кадим.

— Не заважало б за ним простежити.

Дроник озирнувся; поруч нікого не було, й він миттю перетворився на Васлу.

— Це... як його... Ну... Словом, треба за цим отой... простежити, — Васла кивнув на Брейка, який проходив повз них іншим боком вулиці.

— А хто це?

— Ну... словом...

— Перестань нукати, бо отримаєш по шиї! Теж мені, геній перевтілень!

— Це Брейк.

— А... Той самий зрадник?

— Атож.

— Добре, ходімо.

Вони поквапилися за глюком.

— Виходить, так, — не відриваючи погляду від шпигуна, сказав Дроник, — я зараз залізу до нього в кишеню, а ти йди за ним. Якщо він куди-небудь зайде, відійди вбік і чекай, поки вийде. Не дуже світися. В поліції є різні глюки. Є дуже навіть не дурні, як і цей самий Брейк. Ну, а я весь час буду в нього в кишені. За першої ж нагоди звідтіля вилізу, і ми підемо до Рикпета. Зрозумів?

Кадим на знак згоди кивнув.

— Дуже добре, — і Дроник зник, перетворившись на муху. Муха, перш ніж полетіти, переможно задзижчала біля голови Кадима та так натурально, що він уже ладен був відмахнутися від надокучливої комахи. Кадим продовжив переслідування Брейка сам. Той після недовгого блукання вулицями зайшов у двір великої шестиповерхівки і зник в одному з під’їздів. Кадим обвів двір поглядом. Брудна, вбога порожнеча. Ні тобі дитячого майданчика, ні квітів, ані бодай кущика бузку.

«Як вони тут живуть? — Він знизав плечима. — Погляду нема на чому зупинитися! Де ж отут сховатися, щоб очі не муляти, кому не слід?»

Сховатися не було куди, тож він мить подумав і рішуче ступив до під’їзду. Піднявся сходами й зупинився на маленькому майданчику між першим і другим поверхами.

«У випадку чого вдам, що або спускаюся на перший поверх, або піднімаюся на другий», — подумав він.

Потяглися хвилини очікування.

З рухів Брейка Дроник зрозумів, що той піднімається сходами. Стукіт у двері, коротка тиша, далі запитання:

— Хто там?

— Це Ворм.

— Ага... Нарешті!

Клацнув замок.

— Заходь. Змушуєш чекати самого Директора планети! Чи не забагато собі дозволяєш?

— Винен, але мені сказали всього півгодини тому. Я все покинув і миттю примчав сюди.

— Добре, ти мені не заливай. Iди в кімнату, там виправдовуватимешся.

За мить Дроник почув голос Великого Сканера.

— Ворм? Ти думаєш, у мене справ більше нема — тільки тут чекати на тебе?

— Ваша Дигітальна Величносте, мені сказали тільки півгодини тому, це рівно стільки, скільки потрібно часу, щоб добігти від мого будинку сюди! Я не витратив жодної зайвої...

— Зате зараз витрачаєш! Слухай мене уважно, Ворме. У «Зоні номер нуль» почалося повстання.

— Це в Забугорній Долині?

— Не перебивай! Реаліти захопили спецтранспорт і переправили сюди десантний загін.

— Ах ти...

— Саме так! Тут, у столиці, їм удалося захопити станцію відправлення.

— Ой леле...

— Я впевнений, що вони будуть прориватися до міста.

— А я ж бо що...

— Не перебивай! Не виключено, що серед десантників є хтось, хто мав раніше стосунок до лабораторій. Звісно, вони кинуться за старими зв’язками, шукати помічників. Твоє завдання: якщо такі спроби будуть, десантників треба або ловити й передавати нам, або знищувати. Не можна допустити, щоб реаліти довідалися про «Об’єкт номер нуль» і про те, що лабораторії — суцільна фальшивка і замилювання очей. Ти зрозумів мене?

— Але як же?.. Пане Директоре планети, як вони здолали лінію магнітного захисту?

— Упевнений, тут не обійшлося без цих прибульців із космосу. Вони не тільки перейшли лінію захисту, але й вимкнули електростанцію.

Дроник, який і без цього слухав уважно, боячись пропустити хоча б слово, просто завмер, якщо такий вираз можна застосувати до теперішнього його стану.

— Тих нехлюїв з охорони, які припустили таке, за першої ж нагоди розмагнічу! — провадив далі Директор планети. — Ну, а прибульців... З ними в мене буде розмова коротка! Маю декого в запасі... Порахуємося! Ти зрозумів завдання?

— Зрозумів, пане Великий Сканере!

— Йди!

На цьому розмова скінчилася. Грюкнули двері, і Брейк чи, як його називав Директор планети, Ворм, заквапився сходами донизу. Знову грюкнули двері, і навіть крізь кишеню куртки Дроник побачив денне світло. Перетворений на муху Дроник вжикнув з кишені Брейка-Ворма, піднявся вгору, щоб подивитися, де сховався Кадим, і відразу ледь не поплатився за свою безтурботність. Його атакувала якась пташка, для котрої муха була смачною їжею. Муха негайно перетворилася на беркута, який грізно розтулив величезного, загостреного, мов шило, гачкуватого дзьоба і змахнув крильми. Перелякана пташка заклала круте піке аж до самої землі й шугонула в кущі. Беркут зробив коло, побачив Кадима, що майже біг за Брейком, і перетворився на Дроника, тільки маленького, як муха. МініДроник задзижчав, швидко наздогнав друга й сів йому на плече.