Дроник посміхнувся:

— Невчасно, кажеш? Зараз ми його позбудемося...

«Міністрові загальної безпеки від агента зовнішнього спостереження Скотча.

Відповідно до отриманого від агента Ворма завдання я прийняв під своє спостереження реалітів В’ю Соник і Дроника. Протягом двадцяти хвилин я супроводив об’єкти без будь-яких ускладнень. Вони йшли звичайним маршрутом до лабораторії № 3. На перетині вулиць Світлого Майбутнього та Похмурого Минулого об’єкти зненацька повернули праворуч, хоча повинні були йти прямо. Я пішов за ними, але одразу за поворотом натрапив на несподіваний об’єкт. Об’єкт був зросту близько трьох метрів заввишки, вкритий довгою рудою шерстю, у звіриній шкірі, а в руці тримав дрюк величезних розмірів. З особливих прикмет можна назвати те, що в об’єкта було одне око, щоправда, дуже велике і зі свіжим синцем, й те, що з рота в нього нестерпно смерділо, начебто він не чистив зуби не менше п’яти років. Об’єкт запитав у мене: «Чого прешся, як на буфет?!» — і замахнувся дрюком. Я не злякався, оскільки буфета поруч не виявилося, але від несподіваної постановки питання і сильного смороду зомлів (знепритомнів, себто відключився, чи то пак вирубився). У зв’язку з моїм несвідомим станом, який тривав кілька секунд, об’єкти встигли вислизнути з поля мого зору. Коли я за півгодини отямився, тобто прийшов до тями, чи то пак прочухався, як то мовиться, оклемався, — об’єктів уже не було. Прошу відправити мене на лікування та на пенсію, бо після цієї зустрічі в мене постійно смикається рука, кліпають очі та закладає носа.

Агент зовнішнього спостереження Скотч».

Резолюція Міністра загальної безпеки:

«Безнадійний кретин! Вигнати! Циклопа знайти, заарештувати та провести дослідження смороду з рота на предмет можливого застосування як зброї масового знищення».

— Стояти!!! — одночасно закричали обидва охоронці й направили автомати на хлопців. Але Рикпет і Васла навіть не подумали сповільнювати біг. Вони й далі мчали просто на охоронців, і ті відкрили вогонь. На їхні подив і жах, постріли злочинцям анітрохи не зашкодили. З наскоку Васла з Рикпетом збили розгублених охоронців з ніг і вихопили з рук автомати. Загін реалітів, який сидів у засідці поблизу лінії охорони, вже мчав до електростанції. Рикпет і Васла уважно спостерігали за будинком, щоб із якогось вікна раптом не відкрили вогонь по повстанцях, але минулося. Загін миттю захопив електростанцію, охорону та персонал зібрали в одну кімнату. Вони ще й досі не могли повірити, що це сталося насправді, безпорадно кліпали очима і дивувалися головним чином з того, як це реалітам удалося перейти лінію охорони. Оскільки електростанція забезпечувала електрикою не тільки охорону, але й інші потреби Забугорної Долини, вирішено було негайно відновити її роботу. Серед загону реалітів знайшлися електрики, які, не гаючи часу, взялися до справи. Пошкоджень було небагато. Від води сталося кілька коротких замикань, через що спрацювали автоматичні запобіжники, які вимкнули деякі системи. Наразі слід було витерти насухо увесь пульт керування, все перевірити і знову ввімкнути автоматичні запобіжники.

Персонал похмуро сидів під охороною двох реалітів, озброєних автоматами. На прохання допомогти відновити роботу електростанції вони тільки гмикнули, дивуючись, як це можна працювати без оплати? За все платити слід! У реалітів є гроші? Нема? Тоді й розмов нема! Допомога? Ми не знаємо, що це таке.

— Оце... як його... ну... жлоби! — дивувався Васла.

У Забугорній долині діялося щось незвичайне. Між бараків бігали глюки, в різних кінцях зібралися два великі натовпи, напевно, Драйв організував мітинги. Щойно повсталі захопили долину, в них з’явилася безліч справ. Вивести всіх за Скелясті гори було неможливо. Крім того, їх треба було годувати, надавати медичну допомогу і таке інше. Раніше все було налагоджено й робилося охороною. Тепер слід організовувати все самим. Крім того, доводилося думати не тільки про те, як здолати Скелясті гори, але й про те, як скинути владу Директора планети — адже він її просто так не віддасть! Він захищатиметься, і яка в нього є зброя в запасі — нікому не відомо.

Рикпет і Васла залишили електростанцію, де повним ходом велися ремонтні роботи, і кинулися назад до бараків. їх зустріли з радістю. Шаната поцілувала в щоку Рикпета, трішки подумала і цьомкнула також Васлу, від чого той зашарівся, наче троянда. Так само зробила й Флоппі Ді, а інформа статечно потисла обом руки. Професор Сидиром поплескав обох по плечу, а Драйв закричав «ура» та міцно обійняв.

— Друзі, — сказав він, — ви навіть не уявляєте, яку велику справу зробили!

Охорону Забугорної Долини роззброїли. Автомати здали на склад, до якого приставили добру охорону — Драйв не хотів ризикувати. Мало що там може спасти на думку якому-небудь дурневі? До Скелястих гір було відправлено загони на пошуки перевалів. Під посилену варту взяли термінал, куди зазвичай прибував курсор зі столиці. На жаль, під час повстання він перебував саме в місті. Але раптом когось відправлять у долину тепер? Тоді курсор можна буде захопити й відіслати з ним до столиці десант, захопити приймальну платформу й щохвилини збільшувати кількість десантників на п’ятнадцять глюків, бо саме така була місткість вагону-курсору.

Чекаючи на повернення загонів, посланих до перевалів, Долина затихла.

«Панові Директорові планети, Його Дигітальній Величності Великому Сканеру.

Рятуйте! У Забугорній Долині бунт! Електростанцію захоплено реалітами, лінію охорони вимкнено! Я не можу...»

По прочитанні незакінченого послання Головного Чипа Долини, Директор планети вилаявся. Цього ще тільки й бракувало! Саме тоді, коли в нього з’явилася можливість завоювати інші світи! А тут у своєму доводиться розбиратися!

— Усі святкування з нагоди нагородження Факса Копіра Великим Гаманцем скасовую! Ну, реаліти, стережіться! Цього разу я з вами не панькатимуся, а просто знищу! Тепер у мене є літальні апарати, на яких от-от установлять потужні гармати. У мене є Факс Копір, який може ними керувати і навчить це робити інших. У мене досить вірних мені військ та зброї! Подивимося, що ви зможете протиставити цій силі!

Великий Сканер виїхав до таємного ангару, де стояли апарати й працювали зброярі, встановлюючи найпотужніші гармати, які тільки були в розпорядженні Директора планети. Роботи наближалися до завершення. Тоді він поїхав до секретної лабораторії, де вчені працювали над формулою палива для апаратів, зразок якого їм передали негайно. Вчені-реаліти, що жили в лабораторії, мов у в’язниці, так само потішили успіхом. Формулу було встановлено, і паливо могли отримувати в необмеженій кількості. Великий Сканер від задоволення потирав руки.

«Бунтувати? Добре... Я вас відучу... Я вас так відучу... — і раптом холодний піт вкрив його чоло. — Курсор! Курсор, яким у Долину відправляли реалітів! Якщо його не зупинити, то він може виявитися на території Долини, тоді повсталі зможуть проникнути до столиці, а це матиме дуже непередбачувані наслідки. Хто може знати, як поведуться реаліти, залишені в столиці, якщо довідаються, що всім їм призначено животіння у Забугорній Долині? А якщо довідаються і теж збунтуються?»

Про це Великий Сканер навіть думати боявся! Він торкнувся золотого медальйона на грудях і трохи заспокоївся: «Нічого їм не вдасться! А медальйон завжди встигну знищити. Будь-якої хвилини! На підлогу й підбором! Або на стіл і кулаком!»

І знову холодний піт великими краплями виступив на його чолі.

«Як же я міг забути про космічні кораблі? А якщо вони покличуть звідти допомогу? А якщо там є зброя? Якщо ці кораблі знищити, то як потім завойовувати Всесвіт? Треба спробувати їх захопити!»

Директор планети натис кнопку зв’язку.

— Факса Копіра до мене! Негайно! і зв’яжіть мене зі станцією відправлення в Долину!