До всіх святих (1 листопада) Святі отці, що сім'ям древа віри Зробилися колись, у давній час, Звитяжцеві божественному смерті Молітеся за нас. Пророки, що окреслили натхненно Майбутнє і дали дороговказ, Тому, хто вирвав світло із темноти, Молітеся за нас. Правдиві душі, чисті та безгрішні, Ваш в ангельськім хоралі чути глас; Тому, хто на свій бік дітей прикликав, Молітеся за нас. Апостоли, що спорудили в світі Церкви могутній і стійкий каркас, Тому, хто є чесноти скарбівничим, Молітеся за нас. Стражденники, що здобули звитяги Своєю кров'ю, юрмам напоказ, Тому, хто дав вам міць у бойовищах, Молітеся за нас. Цнотливі діви, до лілей подібні, Що влітку — сніг і злото для прикрас, Тому, хто є живцем краси й наснаги, Молітеся за нас. Ченці, які у келіях самотньо Благали, щоб вогонь війни загас, Тому, хто є веселкою у грозах, Молітеся за нас. Достойники, чиї розумні пера Заповідали честь і знань алмаз, Тому, хто є повчанням невичерпним, Молітеся за нас. Войовники Христової армади, Сприйміть моє благання — не наказ: Молітеся, щоб нам простив провини, Тому, хто владарює серед вас. До Еліси Щоб ти це читала сірими очима, Щоб ти їх співала чисто й залюбки, Щоб вони сповняли твою чуйну душу, Склав я ці рядки. Щоби ти дала їм юнь, життя й горіння, Щоб ти їх пустила в серце навпрямки, — А цього напевне я не зможу дати — Склав я ці рядки. Щоб ти мала втіху з радості моєї, Щоб мої сприймала болісні думки, Щоб мого життя ти вчула тріпотіння, Склав я ці рядки. Щоб перед тобою і життя, й кохання, Як свою пожертву, я поклав-таки, Разом із душею, усміхом, сльозами, Склав я ці рядки. Краплина роси Роси краплина, що на дні дрімає У чашечці білющої лілеї, — То є палац із дивного кришталю, Де мешкає краси щасливий геній. Він їй дає поезію і тайну, І пахощами повниться краплина; Ай, горе квітці, бо з цілунком сонця Зникає ця перлина! Далеко і поміж дерев
Далеко і поміж дерев, Десь у гущавині лісу, Чи бачиш, як щось блищить І плаче? То зірка з висі. Дедалі ближче вона, Неначебто крізь запону, Можливо, сяє ліхтар Наприкінці перегону. Нарешті, швидкий цей біг Скінчився для втікача. Зневіра. Не ліхтар це і не зірка, Бо світло, що нас вабило, — свіча. Життя — це є сон квапливий Життя — це є сон квапливий, Триває цей сон недовго — мов сполох; Коли прокинешся раптом, То видно, що все — метушня і порох… Якби ж цей сон був глибоким Від присмерку до світання! Волів би я, щоб сон тривав до смерті!.. Щоб снилось і моє, й твоє кохання! |
