– Звичайно, такі феноменальні речі бувають у деяких людей. Просто ти пережила клінічну смерть. Завдяки цьому, двері у підсвідомість в тебе трохи відкрилися і ти отримуєш усю несвідому інформацію майже безконтрольно.

– Так, це мені значно допомогло. Я тепер краще розумію життя і смерть, але не можу розгадати усі людські таємниці.

– Для цього не вистачить одного життя... На всі питання людина колись знайде відповіді. Але іноді, сам процес важливіше, ніж потім досягнутий результат. Адже таємницям Всесвіту немає меж. Процес вдосконалення та пізнання світу – найважливіший процес еволюції людства. Тому, сам процес пошуку може виявитися значно важливішим, ніж результат, тобто відповіді, які ми отримаємо. Бо досягнувши результату, ми маємо розвиватися далі, шукати нові шляхи, відкривати нові горизонти, виміри та можливості людського існування, які по суті безграничні.

– Цікаво… Виходить, що питання можуть бути важливішими за відповіді. Наприклад, «Хто ми такі? Звідки прийшли? Куди йдемо? Для чого нам дали життя і як ним правильно скористатися»?

– Так, ці думки повинні людину до чогось спонукати. Завжди існує альтернатива вибору. Яке життя ми оберемо? Чого ми хочемо досягти? Це все безпосередньо залежить від нас самих. Насправді у Всесвіті існує мільйони варіантів розвитку нашого життя. Питання лише в тому, який варіант оберемо ми. Який сценарій життя підійде для нас?

– Так, вражає інформація. А думки… Ти ще казав, що всі думки матеріальні. Я хочу в цьому більше розібратися.

– Ми якраз до цього і підійшли. Матеріалізація думок дає можливість саме вибрати один із безлічі сценаріїв твого життя. Весь світ, що нас оточує, існує завдяки нашим думкам поганим чи хорошим. Ми всі створюємо світ своєю уявою. Отже, поганий цей світ буде для нас чи хороший – це залежить тільки від нас самих. А більшість людей скаржаться, мовляв жорсткий світ. Але це вже їхні проблеми. Людина сама може змінити не тільки відношення до цього світу, але й сам світ, в рамках, якого вона існує, не впливаючи на світи інших людей.

– Тобто?

– Тобто, ми створюємо самі свою реальність, як художник створює картину. Спочатку ця реальність існує лише в нашій уяві, але з часом, якщо цього дуже захотіти, матеріалізується. Таким чином, все що нас оточує виникає не випадково, а закономірно. Все, що може створити людська уява, може отримати безпосередньо сама людина. Тобто, весь світ, що нас оточує, створений завдяки нашим спільним думкам і уявленням. Колективна уява, звісно, діє швидше, ніж індивідуальна. Але є винятки, коли окремі особистості, мали сильнішу уяву, ніж у загіпнотизованого натовпу.

– Отже, все що ми бачимо не існує насправді? – зацікавлено спитала Софія.

– І так, і ні. Реальність така, що ми можемо доторкнутися до будь-якого матеріального предмету, відчути його, взяти в руки. Але, насправді – це ілюзія, витвір мистецтва нашої уяви, яка безмежна. Реальність – це утопія.

– Але ж будь-який предмет матеріальний, наприклад, як ми з тобою. Як же це може бути ілюзією?

– Насправді, це не так. Фізики довели, що матерії не існує, є лише нематеріальна енергія, яку ми підсвідомо відчуваємо. Між молекулами будь-якої речовини чи предмету існує вакуум. Фізичний вакуум оточує нас повсюди і саме таким чином був створений цей світ. Теорія фізичного вакууму і торсіонних полів пояснює усі метафізичні явища в нашому світі, інші виміри і фантастичні подорожі в часу та просторі – телепортацію. А також багато інших аномальних подій в нашому світі.

– Стоп. Але ж я не вибирала таку реальність? Я не хотіла таке життя. Як це можна пояснити. Я щось нічого не розумію.

– Відмовитися від будь-якого вибору – це теж, до речі вибір. Просто цей вибір за тебе зробив хтось інший. Щоб змінити цю реальність, треба змінити бачення світу і спосіб мислення людини. Всі наші уявлення про цей світ доволі суб’єктивні, нав’язані суспільством і це відображається в нашій підсвідомості. Тому, більшість процесів для нас не під силу на перший погляд. Входити в транс і користуватися знаннями підсвідомості вміє далеко не кожен. От ти наділена даром читати думки і час від часу бачити деякі речі, які відбулися вже чи відбудуться дуже скоро. Це і є перевага, що ти не свідомо черпаєш інформацію з космосу.

– А якщо я не хочу використовувати свій дар надалі? Що тоді?

– Річ в тім, що ти свідомо прийшла в цей світ, щоб прожити життя, використовуючи феноменальні здібності.

Софія не могла повірити власним вухам.

– Я щось нічого не зрозуміла.

– Все дуже просто. Кожен із нас свідомо приходить в це життя з певними намірами, які при народженні забуває. Ти ж знаєш, що смерті насправді не існує.

– Так, я зрозуміла, що смерть для нас така, яку ми хочемо бачити. Все відносно.

– Ось про це я і веду мову. Після життя відбувається реінкарнація. Переходячи в наступне життя, людина ставить собі певну місію, яку повинна виконати в новому житті. Якщо вона не виконує цю місію, то відповідно повинна це зробити в наступному житті. В кожної людини лише одне призначення в цьому житті, лише одна місія. Але далеко не кожен може знайти своє призначення і йти своєю стежкою, а не чужою.

– А яке призначення в тебе? – спитала Софія.

– Вивчати більш глибше езотерику і метафізику для того, щоб краще розуміти цей світ. Можливо, мені колись знадобиться ці знання, щоб ними ділитися з іншими людьми. От, наприклад, як з тобою я ділюся тим, що сам вже знаю чи хоча б намагаюся зрозуміти. Але є речі, які не піддаються жодній інтерпретації, вони просто існують і все. Треба прийняти їх, як належне. Не знаю, все це досить складно пояснювати. Я і сам більшість речей в цьому світі не розумію.

Софія, трохи оговтавшись від цієї незвичної та таємничої атмосфери і щось пригадавши, подивилася на годинник.

– Ого! Вже половина одинадцятої, – зауважила вона. – Пізно дуже. Давай вже завершувати трапезу.

– Гаразд, – погодився Мирослав. – Офіціант, рахунок будь ласка.

Вони розплатилися в кафе і вийшли в теплу, майже безвітряну зоряну ніч, що з радістю прийняла до себе нових прибульців, огортаючи їх безмежним покривалом пітьми. Блідий, як покійник місяць, зверху на них зневажливо дивився, наче насміхаючись, що має над ними перевагу – значно довше існування. Вони йшли повільно, обіймаючи один одного – двоє закоханих, для яких лише існував їх власний світ, який створений взаємним теплом та любов’ю, що палала у них в душі, як багаття серед лісу. І йшли вони мовчки, не обмовившись жодним словом, адже мова кохання – це мова почуттів та емоцій, легких доторків та палких поглядів, неймовірних фантазій та не контролюючих сором’язливих вчинків, теплих обіймів та пристрасних поцілунків.

– Софія?

– Що?

Вони йшли темним безлюдним парком і єдине світло, що падало зверху на них і розсипалося по дорозі світило з ліхтарика на стовпу. Вони міцно трималися за руки, притиснувшись один до одного, коли зупинилися в темряві.

– Прочитай мої думки.

[Я хочу тебе, Софія. Дуже хочу… Прямо зараз в цьому місці.]

– Ти шо, здурів? – спитала Софія, якій, звісно, це було дуже приємно.

– Нє… мені байдуже де це робити. Але я тебе кохаю. І якщо ти мене кохаєш, то…

– Миросю… я… я… я… теж…

Несвідомо, вона обійняла хлопця і вони пристрасно почали цілуватися, а їх язики сплелися між собою наче дві гадюки. Мирослав почав пестити рукою її м’які, ніжні як персик груди і набухлі, як бруньки на деревах соски під блузкою. Софія швидко збуджувалася, а він потроху знімав з неї одяг.

– Шо ти робиш? – важко дихаючи від збудження спитала дівчина, яка соромилася, але водночас не хотіла, щоб він спинявся.

– Нічого такого, шоб тобі не сподобалося.

В шаленому, пристрасному пориві запаленого кохання, що горіло в їх серцях, вони звільнилися від всього зайвого і непотрібного, залишившись в тому, в чому народжуються люди, не створюючи собі зайвих умовностей та обмежень, яких в сучасному світі аж занадто багато. В темному парку, коли світло падало на випуклі, привабливі груди Софії і її вигнуті стегна, Мирослава магнітом тягнуло, вабило до стегон, її внутрішньої частини, теплої та пульсуючої. Вабило якоюсь магічною силою, протистояти якій він був не в змозі. Розум повністю відключився, давши місце його чоловічому его, його силі Янь, яка прагнула з’єднатися, злитися з жіночим Інь. Мирослав сором’язливо, але водночас пристрасно і збуджено цілував шию, груди Софії, м’яв їх руками, цілував її плоский і гладкий живіт, пупок, закручене лобкове волосся і саму вологу щілину, отвір піхви, що так притягував його своєю таємничістю. Така таємнича гра плотських, сексуальних втіх ще більше їх затягувала, відгороджуючи від зовнішнього світу. Він увійшов, увірвався, наче ураган у Софію повільно і обережно але дівчина зойкнула, завше від насолоди, ніж від болю. Лоно було гаряче та мокре, імпульси збудження йшли по всьому тілу, по кожній його кліточці. Здавалося, що кожна клітинка тіла дівчини жила своїм окремим життям і окремо отримувала насолоду, але і водночас всі клітини разом отримували спазми, енергетичні імпульси солодкого задоволення, яке не мало жодних меж та границь. Здавалося, час зупинився взагалі і для них нічого більше не мало значення окрім плотських, сексуальних втіх, бажання піднятися на вершину кохання і залишитися там назавжди. Бажання досконало освоїти всі правила, тонкощі та нюанси еротичної гри, солодкого як діжка меду і швидкого, як кінь кохання.