Софія сама здивувалася такій різкій переміні в емоційному стані, але в той момент вона нічого дивного чи аномального не помітила.

Дивно, що Денис так легко відчепився від мене, – думала дівчина. – Це зовсім на нього не схоже. А щоб я колись когось посилала так прямим матом – це теж нонсенс.

У будь-якому разі, це не псувало Софії настрій, а навпаки покращувало.

Пролунав дзвоник і почалися заняття, до яких дівчина, звісно, була не готова. Більшість її одногрупників безтурботно базікали на перерві, не переймаючись тим, що не готові до семінару. Вона теж цим не переймалася, але дещо все-таки її турбувало. Поведінка Дениса була не зрозумілою, що він так просто пішов, як тільки його послали подалі. Це аж ніяк не відповідало його стилю життя і характеру, щоб його посилало якесь дівчисько! Сопливе наївне дівчисько!

Можливо, я якимось чином на нього впливаю. Гіпнозом? Адже у людей, які наділені даром від природи або набули цей дар після величезного потрясіння (наприклад, клінічна смерть), як правило парапсихологічні здібності можуть бути різноманітними. А, отже, в мене може бути ще щось окрім телепатії. Тільки, хочеться про це відразу дізнатися, а не залишатися із сумнівами.

Ці слова мали в собі глибокий зміст і Софія серйозно над цим задумалася. Вона зовсім забула, що почався семінар, повністю занурившись в свої думки.

– … Даниленко Софія відповість на це питання, – сказав викладач.

– Що? – не зрозуміла вона.

– Ви готові до семінару?

Софія зуміла зосередитися і прочитати думки відмінника, щоб дати нормальну і вичерпну відповідь на це питання. Це врешті решт, допомогло їй викрутитися і отримати хорошу оцінку. Після цього вона зрозуміла, які горизонти перед нею відкриваються. Тепер можна всі відповіді на екзаменах отримати за допомогою телепатії. Отже, турбуватися про хороші оцінки їй тепер не доведеться.

На семінарське заняття Денис не з’явився і взагалі в цей день він більше не був на парах. Його турбувало більш важливе питання. Таке як, Софія та її кавалер, який вже почав Дениса виводити із себе. Він із превеликим задоволенням хотів набити морду цьому пацану і збирався це робити найближчим часом.

В годину дня у нього була назначена зустріч з одним юнаком, що обіцяв йому допомогти. А зараз він стояв на вулиці і палив цигарку. Вітер розвіював отруєний дим у повітрі. Денис був упевнений, що все пройде добре без проблем, майже на сто відсотків. На годиннику показувало рівно годину, коли до нього підійшов високого зросту патлатий юнак в окулярах, що був одягнений в джинсову куртку.

– Здарова, Льоха, – Денис потис йому руку.

– Ну… прівєд. Я тіпа прийшов. Шо за базар?

– Давай відійдемо в тіньок подалі від людей і побазаримо.

– Харе.

Пацани відійшли від дороги в парк і сіли на лавочку, біля якої валялося безліч недопалків і пляшок з під пива. Льоха запалив «Парламент» і почав через ніздрі пускати дим з типовим відмороженим обличчям, як у всіх гопніків, імбецилів і розумово відсталих покидьків.

– Карочє, чувак, тут такий базар, – почав Денис. – Я хочу одну тьолку, а вона зустрічається з одним підаром. Треба прослідкувати, куди вона поїде. Якщо до нього, то запам’ятай його фейс. Карочє, паси його бабу і якщо побачиш того лоха, то повідом мене. За це я тобі плачу десять зелених.

– Атлічна. Коли мені треба її пасти?

– Відразу, як закінчиться ця пара. Вона піде додому або на побачення з цим лузером. Ось тобі фото баби, – Денис показав фото з мобільного телефону. – Запам’ятав тьолу?

– Так. Гарна краля, я б не відмовився трахнути…

– Ти в прольоті. Вона буде моя. Робота без напрягу. Ось тобі п’ять баксів. Зроби всьо кльово і іншу пайку отримаєш після всього завдання. Врубився?

– Канєшна. Ден, всьо буде ніштяк, атвєчаю. Я повалив втикати на бабу.

– Давай. Тільки, не провтикай.

Денис дивився в слід патлатому юнакові, сподіваючись, що той його не підведе і все зробить правильно.

А потім я того казла попереджу раз. Лише один раз. Якщо він буде продовжувати зустрічатися з Софією, то я йому конкретно наб’ю фейс. А дєвка буде моя стопудово. Я за нею до кінця буду боротися, щоб вона сама мені давала…

Денис продовжував так мріяти, палячи одну цигарку за іншою, поки не помітив, що пачка вже пуста. Він кинув її в смітник.

Вставши з лавочки, Денис пішов по алеї вперед.

Четверта пара в той день була останньою і Софія відразу вийшла з приміщення на вулицю. Їй треба було пройти один квартал, де Мирослав терпляче чекав на неї. Буквально одна мить і дівчина знову зможе його побачити, поговорити і просто весело провести час. А потім запросити до себе додому на вечерю, щоб познайомити його з батьком.

Софія повільно йшла парком, замріяна із типовим романтичним закоханим обличчям, яке буває у кожної дівчини, що закохалася у юнака. Обличчям сповненим величавою, солодкою як мед любов’ю, що випромінювала навколо себе позитивну ауру сріблястого кольору. Тому, вона навіть не помітила патлатого Льоху, що помітивши об’єкт спостереження, відразу пішов за нею, відпрацьовуючи зароблені гроші.

Погода була прекрасною, сонячною і дуже теплою, що тільки покращувало і до того чудовий настрій Софії. Вона йшла по алеї, з боку якої росли дерева, з легкою посмішкою на вустах. Люди, здебільшого, молоді хлопці озиралися їй у слід і кидали на дівчину захоплені, плотські погляди.

Софія перейшла дорогу на перехресті і помітила в тіні крон дерев Мирослава, що задумливо дивився в інший бік. Випадково, він повернувся в її сторону і їх погляди зустрілися. Вони посміхнулися один одному, наче зберігали між собою таємницю всього життя і могли спілкуватися без слів на невербальному рівні, що існує лише для двох закоханих.

Мирослав обійняв дівчину за плечі і поцілував в губи.

– Ти сьогодні гарна, як ніколи, – зробив хлопець їй комплімент, трохи сам ніяковіючи від цього.

Софія посміхнулася.

– Судячи з твого обличчя, ти кажеш правду. Дякую.

– При нагоді я буду казати компліменти частіше.

Льоха стояв від них за десять метрів біля високої тополі і набирав номер Дениса, щоб повідомити йому про цю зустріч.

– Алло, Ден? Тут така тєма.

– Ну? Шо там за базар?

– Ржунємагу називається. Твоя дєвка зустрілася з цим дебілом. Вони як голубки йдуть поруч, тримаючись за ручки. Рамантікі, блін.

– Тихо. Я цьому рамантіку кастрацію зроблю. Харе, паси їх далі. Скажеш мені, куди вони тіпа поїдуть. Я потім під’їду до тебе. Але будь обережним, шоб вони тебе не засіклі. Понял?

– В натурє.

– Тоді дзвони на трубу, якщо треба.

Льоха поклав стільниковий в кишеню куртки і повільно пішов слідом за ними. Звісно, вони ні про що не здогадувалися, мило розмовляючи між собою на різні теми і нічого не помічаючи навкруги.

– Тебе щось турбує? – спитала Софія.

Вони їхали в маршрутці до неї додому. Льоха зумів сісти в ту же маршрутку позаду і вони навіть уваги на нього не звернули. Він намагався прислухатися до того, що вони говорили між собою. Все одно треба згаяти час, поки вони будуть їхати.

– Еге ж…

– Мій тато?

Мирослав кивнув. Саме це і турбувало його останні п’ять хвилин.

– Навіщо ти питаєш, якщо і так все можеш знати, про що я думаю?

– Зараз я не читала твої думки, – заперечила дівчина. – Чесне слово. Просто здогадалась…

– Я думаю, як твій батько до мене віднесеться… – сказав Мирослав, дивлячись у вікно.

Останні слова Софія не почула, бо раптом відчула, що з нею починає відбуватися, щось надзвичайно дивне, містичне і схоже не третє око або навіть на стан зміненої свідомості. В одну мить, вона чітко і ясно побачила надрукований текст, який просто так очима не можливо побачити. Цей текст був у журналі, що лежав в темному пакеті і, відповідно, дівчина не змогла б так просто його прочитати. Але Софія його чітко побачила і прочитала без найменших зусиль: