Здерубок – вчинок, частіше – про вчинок несподіваний, який викликає здивування (вар’ятський здерубок).

Здоровий – великий.

Злидня – слизька, непевна людина («Що вже злидня той Хома, то злидня»).

Знебощений – такий, що вдає з себе нещасного, вдавано нещасний.

Зорабити – спокусити («Як вже той Гартем тую Пріську зораблює, аж зорі цвітуть»).

Кабан – великий гарбуз, огірок («Ото вродив кабанисько!»).

Кал – грязюка.

Камар-Комаровський – великий комар, взагалі велика комаха.

Карамида – набридлива, докучлива дитина (і людина взагалі: «Ото вже карамида!»).

Качанка – капуста.

Клецьок – малий огрядний хлопець, котрий чимало важить.

Кобилячі пичі – шипшина.

Корчуватий – непевний, прихований.

Косогриз – невправний косар.

Кривуля – дитина, що гримасничає, показує, робить «криве лице».

Криж – хрест (полонізм).

Крикень – селезень, що голосно кричить.

Крипа – човен.

Круцюх – непосида, вертлявий хлопець.

Кукурікати – довго чекати («Цільну годину на дорозі прокукурікала»).

Куфир – скриня для одягу.

Лагодзінки – цукерки, смачні речі.

Лапацони – великі букви, великі намистини, великі помідори, великі ґудзики.

Лахмітник – бідний.

Ликавий – ласий на дармове пригощання.

Лідавий (лядовий) – кепський, поганий («Вибачєй, лідаву вістку принесла»).

Лущити – обговорювати, переговорювати («Ото вже Настю що облущили, то облущили»).

Любилиз – той, що вельми любить цілуватися.

Любовальниця – жінка, щедра на почуття, закохана.

Майтки – труси (полонізм).

Марака – надокучлива людина («Марака гірше того пса»).

Маруда – докучлива, плаксива дитина (і людина взагалі), яка сама не знає, чого хоче.

Мацюлька – маленька.

Мохулі – журавлина, бруслина.

Навощений – вельми прибраний, блискучий, а ще в значенні – на щось налаштований.

Навроки, зуроки – слова з потаємним змістом.

Неїн – її.

Ничка – дитина, яка не хоче спати.

Ногавиці – штани.

Опецьок – те, що й клецьок.

Оцибенська – фальшива, несправжня людина.

Пампуха – рожевощока, пишна жінка.

Пацьори – намисто.

Петрусь – комаха – божа корівка, сонечко, бедрик.

Пиркальовий – цінний в уяві когось більше, ніж насправді, той, що пишався собою («Пиркальовий парубок»).

Питлювати – молоти зерно (пшеницю) лише на біле борошно.

Плентало – той, що повільно ходить, не поспішає («На цілий куток плентало»).

Плентух – той, що розповсюджує чутки, плітки («Гіршого плентуха, як Хома, у селі нима»).

Політок – підліток.

Поплава – сіно, залите водою (дощами).

Попова свинка – замурзана людина, дитина («Чистий, як попова свинка в дощ»).

Попруга – пасок, ремінець.

Прадьонки – вечорниці (на них пряли).

Пражанка – кип’ячене молоко.

Присипана – засніжена (дорога, вулиця).

Пумнєтуха – товчена варена картопля, пюре, а ще так казали про людину, котра довго кудись збирається.

Радюга – ряднина.

Рахмана – довірлива, така, що дається в руки, зворушливо слухняна («Рахмана, як курка-сидуха»).

Рипиця – жіноче лоно, ще – дупа.

Рогатниця – відьма, а також погана жінка.

Роз’яснитися – поліпшити собі настрій.

Розвезяний – хворобливий, розклеєний, а ще – непевний у собі («Що ти розвізся, як кисіль по мисці?»).

Розобраний – роздягнутий.

Ропуха, ропшина – вельми товста жінка, котра не слідкує за собою.

Росавиця – русалка, а також жінка чи дівчина, котра йде кудись надто рано.

Рубель – пристрій для прасування, може бути те, що й качалка, ще – замашний предмет.

Ружок – острівець, урочище серед болота.

Сабанити – сварити за щось дітей, швидше добродушно.

Сагонити – швидко йти, майже бігти.

Сенди-тенди – туди-сюди, робити щось періодично, безцільно («Так і совається цільний день сенди-тенди»).

Сидуха – курка, що висиджує яйця.

Смирдюха – самогонка, переважно з буряка («Знов налигався смирдюхи?»).

Стіменний – скупуватий (скупувата), прижимистий.

Сцикуха – зовсім мала дівчина, котра прагне здаватися старшою («Вже тую сцикуху на прадьонки потягло»).

Тарабанька – жінка, що передає всілякі недостовірні звістки, балакає задарма («Ота вже Манька – на ціле село тарабанька»).

Тарапата – сварка одразу кількох жінок, шум, гамір.

Тиховіз – непоспішливий.

Товкач – геть лисий чоловік.

Тук – рідкий, розтоплений смалець.

Укоськатися – заспокоїтися, прилаштуватися до чогось.

Хазяїн, хазяйчик, дідок – домовик.

Хата – кімната.

Хоріша – краща, вродливіша.

Цвіруха – синиця.

Чибуристий – задерикуватий.

Швайкатий – той, що вліз не в своє, чуже діло.

Шмидко – швидко, дуже поспішливо.

Шудратий – з непричесаним волоссям і взагалі розхристаний.

Щавух – щавель.

Щирий – не скупий, демонстративно щедрий.

Ябедина – отримана від когось неправдива звістка.

Ядуха – тривалий кашель, а також хвороба – сап у коней.

Ясниця – гарна погода.

Слова «медитації» тоді, зрозуміло, на Поліссі не знали.

Полісся жило за своїми законами, невідомо ким писаними, в якім лісі чи на хуторі виплеканими, а швидше передаваними з роду в рід, з вуст в уста, з хутора на хутір. Гадаю, поліський кодекс складався століттями, і авторів у нього було, як у нас казали, цимало.

Та поки що про поліські медитації.

Бабуся вічно була у клопотах по господарству – коло живності (корови, телиць, свиней, курей, качок, гусей), на городі, полі, в садку. «Щось ряба не так ремигала, як з паші йшла, піду-но я подивлюся», «А ота зозуляста, чую, третій день яєць не несе, чого б то півень неї минав, насварюся на холєрника», «Хоть би вижило те тилєтко, доси ж од вітру хитається, піду-но, тої травички, що з осені заготовила, дам понюхати, може, й молочка захочеться, а то ж од цицьки коровичої одвертається, як кіт од цибулі», «Піду-но я в сило, казали, хрещена моя Харитинка щось низдорова, мо’, помолитися коло дитини тре’, неїну зірочку за здоровлє попросити…»

То тільки кілька висловів, що запам’яталися і характеризують бабусю.

Але випадали такі моменти, що й бабуся відпочивала.

– Ходи-но, внучку, посидимо та на світ Божий поглядимо…

– А де той світ? – питався я. – То ж тико наш хутір?

– Там він ген за тею стежкою, за тою берізкою, до нас проситься.

Дивна то була мова у нечасті сидіння з бабусею – на порозі хати, на колоді коло погреба, на узвишші – пагорбку коло ковбані, в якій прали одежу, на лавочці при виході з хутора – дід неї змайстрував на вимогу бабусі – іноді присісти, щоб стежку оглянути перед тим, як кудись іти, в те ж село, наприклад.

Ми сиділи, бабуся думала щось своє, я – своє, доки не починав діймати запитаннями.

І слова її пам’ятаю:

– Треба, як думати сідаєш, пострушувати те, що ни хотів би далі з собою брати. У думці пострушуй, то воно й на душі не останеться.

Медитативні думки Пелагеї:

– Сидячи, стежку розмотай, що перед тобою, хай поведе тебе сама, куди вона знає.

– Пригорни в думці того, кого хотів би пригорнути – так удвох і сидіте, доки не зігрієтесь.

– Сонце поклич, навіть як його не бачиш, посади промінчик на долоню, хай посидить, доки хочеш, щоб сидів.