Отож, улюблені бабусині біблійні приповідки. Не знаю, чи чиню правильно, бо передаю довільно. Перечитавши Соломонові приповідки, переконався, що такі вислови (чи схожі) там є:

– Шукатимеш Бога, як срібло ци золото, то узнаєш Бога.

– Бог стежку пильнує й од чоловіка з лихим язиком рятує.

– Шануватимеш Бога, то й клуня буде повна.

– Як син розумний, то й батька звеселяє, а як дурний – то матері на горе.

– Замруживши очі на світ, собі зробиш прикрість.

– Правдою й ненависть закрити мона.

– Що зубам оцет і очам дим, те ледачий тим, що їх насилають.

– Хто ближнім гордує, той розуму ни має.

– Хто поле своє оброблєє, той і хлібом ситий буде.

– Мудрий хату будує, а дурень своїми руками руйнує.

– Ліпше трохи в Господньому страсі, ніж великі скарби в тривозі.

– Любе слово, що до речі сказане.

– Дух людський при недузі помагає.

– Хто батька й матір проклинає, у того свічка погасне, як уночі запалить.

– Добре ім’я й великі багатства переважить.

– Не завидуй багатим і злим, бо то в них ни од Бога.

– Скіко дурного ни товчи у ступі – ни порозумнішає.

– Жадібний біжить за багацтвом, а якби озирнувся б, то побачив би, що його злидні здоганяють.

– Хто із злодієм паює, той свою душу ни чує.

– Гординя чоловіка й принижує.

– У п’явки дві дочки, обидві «Давай!», «Давай!» звуться.

– Двох речей проси в Бога: щоб умів правду од неправди одділити й щоб, наситившись, Бога ни забував.

– Добра жінка підперезується міцно, як береться до роботи.

– Краса обманить, врода – марнота, та, що Бога й людину похвалить, – то розумна.

– Не дивися, ци поле велике, а дивися, як доглянуте.

– Діти батьків шанують – і Бог їх годує.

Матінко Богородице Пресвятая, яко ти Сина Божого породила, подай милосердя й добре здоровля цій дитині, дитяті Божому, Богом сотвореному, у ласці й мирі, простели щиру доріжку, ногам теплу, а очам світлу, на чотири сторони, куди б не пішло дитя, простягни свою руку на неїну голівку, яко ти є Матір Божа і мати велика усіх дітей.

Молитву цю, казала бабуся Пелагея, треба промовляти три рази.

Святий Угоднику Миколаю, уздоров рабу (раба) Божого (ім’я) десницею своєю, і оком своїм, і помислом своїм, і тим, що для людей своїх дарував із щедрої душі, до Бога наближеної, без гріха до Отця Небесного і людей повернутої, обдаруй милостями своїми, крихтою добра з великого Божого хліба. Хай буде здоровим і щасливим раб Божий (ім’я) на ті літа, що суджено прожити. Амінь.

Свята Варваро великомученице, що натерпілася за віру Господню, що на добру дорогу людей благословляєш, благослови дорогу (промовлялося – й стежку) раби Божої (ім’я), хай ноги не знають втоми, хай ни камінь, ни звір, ни лиха людина ни стрітеться на тій дорозі, а приведе до того порога, що й належить. В ім’я Отця, й Сина, і Святого Духа во віки вічні віків. Амінь.

Святая Пелагеє, заступнице людей кротких і смиренних, до тебе звертаюся я, раба Божа, ім’ям твоїм наречена, зверни свій погляд і послухай слово, що йде од душі моєї, смиренної і кроткої. Од серця, що видить тебе незримо, молюся, бо за стражденного і нужденного раба (раби) Божого (ім’я), яко за себе, свята заступнице (далі йшло прохання).

За словами бабусі, всі можуть звертатися до святої Пелагеї, називаючи своє ім’я.

Афоризми і думки-зітхання [5]Пелагеї

– Всяка дорога починається од порога і до порога вертається. А чия ни вертається, то в безвісті пропадає.

– Весна приходить на молодих подивитися, а старим осінь пуд ноги золотеї монети кидає, та тєжко до них нагинатися.

– Скільки стежок ни сходив би, а тико їдна тобі ноги поцілує.

– У кого десять правд у хаті, в того чорт на покуті сидить.

– Прийде сивий дід, то йому вже не поморгаєш; от він прийшов, а так хочеться гинчим його побачити.

– Життє як поле: як зореш, так і вродить, що посієш, такий і сніп буде.

– Сій зерно, а думай, що золото, то й хліб тобі солодким буде.

– Із двох зол вибереш менше – виросте й покусає.

– Хай благословляє мати на благословенне, бо од слова доброго зранку до вечора жити хочеться, а од недоброго до ранку ни заснеш.

– Дослухайся до крику, в ньому тоже слова знаходяться, навіть якщо їх не почуєш.

– Людина, що вертається з півдороги, як дерево, що раптом рости перестало. Тико що ми знаємо про дерево, чого воно тремтить, бідолашне, за літньої погоди?

– Сиділо, кажуть, на слові двоє слів, присіло третє, затим четверте, п’яте, а де слів забагацько, тісно їм, падають і розбиваються, а об теї скалки раняться люди.

– Що забув ізранку – увечері вже згадаєш по-новому, озирнешся й згадане ни побачиш.

Складник із найхарактерніших слів західно-поліського діалекту, які вживала Пелагея Кусько, а також її слова-новотвори.

Аліганцький – інтелігентний, панський, вельми делікатний, особливий.

Бабити – приймати пологи, перерізати пуповину.

Бабниця – повитуха, жінка, що перерізує пуповину.

Бакунник, бакунщик – той, хто садить (вирощує) тютюн (бакун), завзято палить тютюн («Ото мій Федько вже бакунщик!»).

Баранець – хлопець із волоссям, що дрібно в’ється.

Бахур – позашлюбний хлопець.

Бидло – корови, худоба.

Блимуха – та, що часто моргає.

Блізірувати – удавати, задарма пишатися («Що вона з сибе блізірує велику цяцю?»).

Блутало – той, хто говорить невиразно, заплутано.

Боцюнець – маленький лелека (бусол, чорногуз).

Бристальовий – вартісний.

Бульбовище – поле, з якого зібрали бульбу (картоплю).

Бурчєк – вічно незадоволений, буркотун.

Валькуватий – непоспішливий чоловік.

Ведмеді – ожина.

Вердзігіль – непосида, вертун, постійно в русі.

Вирискуха – сварлива жінка.

Вихур – непосида, швидкий хлопець.

Воробцюх – горобець.

Ворожайка, ворожниця – жінка, що вміє ворожити.

Воропаха – бідний чоловік, жінка, дитина, яких треба пожаліти (близьке до горопахи).

Ворохба – тривога.

Ганина – промова з ганьбою когось.

Ганити – соромити.

Гвавтоньки – дуже нетерпеливо, поспішно.

Годзікало – базікало, говорун.

Голчатниця – сосна, а також маленька сосонка, рясно всипана голками.

Гомачка – страва, сир із сметаною і молоком.

Гора – горище.

Горох – квасоля, горох же – стручник.

Груба – вагітна.

Грумічати – гидувати.

Дєдина – тітка (відповідно: дядько – дєдько, не плутати з дідьком).

Диньки – гарбузове насіння.

Диня, динька – гарбуз.

Довгарати – мучитися чимось невизначеним («Щось мині довгарає»).

Довозька – бричка.

Дома – хата, оселя.

Дрикало – чоловік-провокатор.

Друбняк – хмиз («От принесла цілу радюгу друбняку»).

Жабуринник, жабуринниця – людина, що шукає в комусь, в подіях, в житті тільки погане («Хіба мона таким жабуринником бути!»).

Жвандіти – наполегливо повторювати свої думки, бурчати.

Жипола – любитель дорікати.

Жиполити – набридливо дорікати.

Затменє Боже – втрата пам’яті, стан, близький до божевілля («Ото затменє Боже!»).

Збаданий, збадана – оглянутий, обстежений з усіх боків («Ото вже Димка коло церкви була збадана»).