Ті, хто пробував такий спосіб, кажуть, що помагає. Ще бабуся готувала своєрідні протикашльові пігулки. Ще сирий полин спресовувала, обмотувала дротиками чи нитками й так зберігала. При кашлі радила брати до рота і смоктати, ліпше через марлю чи тонку тканину, бо ж гірке. Допомагає полин і при дизентерії, лихоманці й хворобі, яку в народі називають рожа.

На всякий випадок ще один рецепт. Під осінь бабуся ходила по селу, підкликала до себе псів і віддирала з їхніх хвостів реп’яхи. Потім із них готувала настоянки, чай для тих, хто кашляв. Коли питали, чому так робить, відповідала, що до хвостів причіплюються спілі реп’яхи. Крім того, самі пси ходять у ліс, на лісові луки, лікуватися, і саме там до їхніх хвостів і чіпляються оті помочні реп’яхи. Звісно, реп’яхи мають бути не з бездомних міських собак.

При кашлі помагає чай із молодих соснових шишок, добре виганяє піт і сечу.

Якщо людину покусав пес чи й кіт, особливо якщо він скажений, – помагає сік молочаю. Навесні, влітку просто націдити соку з молочаю (звісно, марудна робота) або й прикладати сам молочай. Але не відразу. Перед тим взяти розпечене дерев’яне вугілля – хай воно побуде близько від рани, рана ним «дихне». Тоді прикласти молочай чи сам сік, а через деякий час – подорожник. Так повторити кілька разів. На зиму зібрати сік і зберігати в щільно закритій баночці в прохолодному, але не надто холодному місці. Можна ледь-ледь розбавити сік охолодженою кип’яченою водою.

При захворюванні печінки й сечового міхура бабуся радила їсти редьку, довго й постійно, пити сік із редьки. А ще, казала, редька допомагає при сухому кашлі.

При застуді, особливо затяжній, допомагає смалець із борсука, зрештою, також із будь-якої хутряної тварини, зокрема ведмедя, але то, казала, лікувалися, ще коли ведмеді в наших лісах були. Ним треба натирати хворого, добре закутуючи після цього, а також їсти по столовій ложці, але не тим, в кого «натужно робить жолудок» (себто шлунок).

При запальних процесах у шлунку й кишківнику «царицею порятунку» бабуся називала ромашку. При тому на жовту квітку з великими пелюстками казала, що «то ни ромашка, а попова к’ята». Себто попова квітка, попівник. А справжня ромашка – дрібна, вона й лікує. Висушену її при потребі залити окропом, тоді з півгодини, а то й хвилин сорок прокип’ятити на малому вогні. Зцідити, а решки витиснути (там найкорисніше). Якщо вельми коричневий напій вийшов, розбавити охолодженою кип’яченою водою. Пити до і після їжі, можна і як чай. Чи під впливом бабусиних лікувань, чи такий вдався, але коли я потрапив до лікарні з виразкою шлунку, лікар жартома зауважив: особливості організму в мене такі, що виразку можна лікувати однією ромашкою. А ще ромашка допомагає при несправності шлунку, при тій же застуді.

«Царем порятунку» серед рослин вважала кривавник («літерутурною» українською – деревій, російською – тысячелистник). Напій готувати майже як ромашку, тільки не кип’ятити довго, а просто настоювати в гарячій кип’яченій воді. І рани заживляє, спиняє кров, і при болях в кишківнику і шлунку помічний, і виразку лікує, і при тому, як ноги крутять, треба прикладати, до того ж чай, настій із деревію підвищує настрій людини, додає певності у повсякденному житті.

Якщо в людини слабкість, неохота й вставати, бабуся радила пити узвар із кобилячих пич (шипшини).

Тим, у кого тривога, «ни в порядку нерви», бабуся радила чай із чебрецю і м’яти. Окремо або й поєднати.

У кого «бистра кров», тобто погана згортуваність крові, – вживати перетерту горобину.

Помагають, казала бабуся, і багато звичайних дерев і рослин.

Береза. Для жінок, у яких проблеми з місячними, затримка чи, навпаки, сильні кровотечі, бабуся готувала настоянку з березових бруньок. Рвала ранньої весни бруньки, сушила в теплій кімнаті, але не на сонці й не на вогні, тоді заливала домашньою настоянкою, іноді розбавленою джерельною водою, настоювала два тижні й рекомендувала пити по 2 ложки 3 рази на день.

Вільха. Болить по-жіночому (матка), казала бабуся, кров тече – пий настій із вільхових шишок. Або шишок разом із кропивою і кобилячими пичами (шипшина).

Волошка. Настій помагає при затримці сечі.

Картопля. Сік звичайної картоплі (бульби по-поліськи) бабуся радила пити, як болить шлунок (при виразці), а пумнєтуху на молоці (пюре) вживати при хворобі нирок, печінки.

Конюшина. Висушені на горищі квіти (2 ложки на склянку, кип’ятити 10 хвилин, настоювати годину) помагають, коли дере в горлі, а також як сечогінний засіб і при набряку грудей у жінок.

Кропива. Бити, де болить, кропивою при ревматизмі, класти на те місце листя кропиви. Опіки від ударів пройдуть, за ними й хвороба.

Лепеха. Помагає як жовчогінний засіб, при болях у шлунку.

Ліщина. Додають бадьорості лісові (ліщинові) горіхи. Бабуся радила восени їх наїдатися. Особливо чоловікам при чоловічих хворобах (аденома, запалення передміхурової залози. – В. Л.), коли збираються камені у сечовому міхурі.

Льон. Колись, у повоєнні роки, на Поліссі скрізь сіяли льон. Настій льону помагає при захворюваннях шлунку, сечових шляхів. Взяти треба 2 ложки насіння, залити 2 склянками окропу, довести до кипіння, збовтувати суміш 10 хвилин. Процідити крізь марлю, пити по 100 грамів на день 3 рази за півгодини до їжі. Але настій швидко псується, багато готувати не треба.

Овес. Вівсяну кашу, казала бабуся, може їсти й той, хто вже ніц ни може їсти. Подрібнену солому вівса настоюють разом із квітками цмину, «хвостами» кукурудзи, коренями дикого цикорію і травою м’яти (2 ложки на 2 склянки води) після кипіння (10 хвилин) аж 4 години. Помагає при цукрівці (діабеті). Відвар вівса (1 ложка на склянку, кип’ятити 20 хвилин на малому вогні) настояти 2 години, процідити й додати ложку меду. Пити перед їдою – помагає, як часто втомлюєтесь, коли хвора печінка.

Омела. Відомо, що то злісний шкідник і паразит. А бабуся казала, що настій із молодої омели помагає старим людям, як голова паморочиться, виганяє й глисти. Дають пити і як у жінки довга кровотеча після народження дитини. Особливо помічна омела, що виросла на березі, глоді. Настоянку на горілці (три чверті води і чверть горілки) витримують два тижні й п’ють по 2 ложки 3–4 рази на день.

Осика. Бруньки зривала бабуся у березні, при затяжній зимі й у квітні, коли ще не розпустились. Просушити там, де тепло, де добре провітрюється. Одну велику (столову) ложку залити склянкою води, на малому вогні кип’ятити 10 хвилин, а тоді дати настоятися. Полоскати горло, коли болить. Як затримується сеча – пити по ложці 3–4 рази на день. З бруньок і листя осики (збирати у травні – на початку червня) можна виготовити суміш і залити 4 ложки склянкою води. Варити 10 хвилин, настоювати півгодини. Прикладати до давніх ран, при екземі. Промивати рани.

Пирій. Ну яка селянка не кляла отого пириїська! З кореня пирію (1–2 ложки на склянку води, кип’ятити 10 хвилин, настоювати півгодини) Пелагея Тимофіївна виготовляла настій (поєднувала часом із травою вересу, листям берези, м’ятою і шипшиною), який помагав при болях у верхніх грудях (бронхіті), при цукрівці, хворій печінці, набряках при захворюваннях нирок. При нудоті давала пити такий настій разом із додаванням свіжого березового соку і настою шипшини.

Подорожник. Сік подорожника помагає при гнійних ранах, розсмоктує воду з ніг і рук (при набряках). Листя, настояне 4 години, п’ють по 100 грамів перед їдою при ядусі, бронхіті, вавках у роті.

Спориш. Ну хто не знає споришу! Бабуся зрізувала стебла, які цвіли, поки ще ни дерев’яніють, казала. Готувати настій, як із інших трав, але настоювати аж 4 години. Лікує нирки (за російською аналогією, в нас казали бочки), сечовий міхур, виводить каміння із жовчного міхура. Помагає при кольках у шлунку і животі. Разом із травами м’яти, меліси, чебрецю і бруньками чорної тополі (настій готувати так само) вельми помагає при такій делікатній хворобі, як геморой. Прикладати змочену марлю. Пити по 2 склянки 3–4 рази за півгодини перед їжею.