— Не сьогодні, а після того, як буде покінчено з усіма, особливо з капітаном.

По обличчю Педро майнула тінь розчарування, але він покірливо схилив голову.

— Так, сеньйоре. Вони ніколи не повернуться на корабель.

— Ну, Педро, здається, пора!

Метис повернувся йти, але враз укляк, настрашено скрикнувши. Під сильним ударом двері відскочили вбік, і на порозі, випливаючи з темряви ночі, з'явилась велетенська тінь людини в чорній мантії, в натягнутому аж на очі капюшоні.

Мартін Стрікленд відскочив убік, кинувши руку до кишені, але чоловік на порозі вже вихопив револьвер.

— Руки вгору, Кларк Норман! Настав час розплати!

— Курт Шлімбах?!

— Я, друже! І давно тебе шукаю!

— Ти не помер? — пролопотів зблідлий Мартін Стрікленд.

Блек Педро заревів — і в цьому реві відбились розгублення, страх, божевілля.

— Негіднику! — прошипів його господар. — Я довірився тобі, а ти мене зрадив!

Метис захитався, витріщивши очі, і ледь не впав.

— Ні, сеньйоре, ні! Я… Гум-м-м!

Новоприбулий ступив крок уперед, не випускаючи зброї з рук, зачинив ногою двері, потім, тихо і м'яко усміхаючись, розстебнув комір, показуючи шию з страхітливими шрамами.

— Не докоряй йому даремно, Норман! — сказав він спокійно, так само усміхаючись. — Бідолашний чоловік чесно дотримав слова, ось глянь, але такого слона не дуже просто зарізати. — І, повернувшись до Блека Педро, він сказав майже по-дружньому: — Ні, хлопче, заспокойся, я не маю зла на тебе. Ти попрацював добре, тільки в тебе не було гарного ножа. Чи ти думаєш, що для моєї шиї досить отої шкрябачки, якою білують собак? Ну, іди звідси!

Метис стояв, ошаліло дивлячись то на одного, то на другого. Потім заревів, мов поранений звір, і кинувся до Шлімбаха, незважаючи на його велетенську статуру й цівку револьвера.

— Ти хочеш убити мого батька!.. Гум-м-м! Убий мене!

Шлімбах схопив його за барки однією рукою й підняв у повітря, мов комашку.

— Ага, ти, мабуть, син Філіпо? Бідолашний хлопче, твого батька нема вже п'ять років, і якщо хочеш знати, хто його вбив, то подивись!

Мартін Стрікленд почервонів, потім зблід.

— Ти брешеш! — простогнав метис.

— Брешу? Спитати його? Зараз він не відмовлятиметься, все одно настав його час!

Блек Педро розпачливо обернувся до свого господаря.

— Сеньйоре, скажіть, що він бреше!

— Геть звідси! — скрипнув зубами Стрікленд.

На якусь мить метис завмер, витріщивши очі, потім вирвався з руки велетня, метнувся в двері й кинувся з божевільним ревом у ліс.

Шлімбах глянув йому вслід. Цей рух забрав усього лиш часточку секунди, якої не вистачить навіть найспритнішій людині вихопити револьвер, звести курок і вистрілити. Це три окремих рухи, які в свою чергу розкладаються на безліч дрібніших. А часу ледве вистачало для одного-єдиного. І Мартін Стрікленд зробив його не роздумуючи. Його рука блискавично схопила кинджал на столі і впала на спину велетневі. Далі сталося те, що й мало статися: Шлімбах випустив з рук револьвер, застогнав, обернувся, підняв руку, стиснув, пальці на горлі вбивці, ступив крок уперед, потім ще один, ще, і вони обидва, зачепившись за ніжку стола, впали… В обох наступили спазми, агонія…

А Блек Педро гнав лісом наосліп, налітаючи на дерева, спотикаючись об каміння, падаючи… Іноді він зупинявся, отупіло дивився кудись у безвість, потім хитав головою і мчав далі, дряпаючи обличчя, кусаючи кулаки, вириваючи волосся на голові й на бороді, і безперервно ревів.

Так він довго бігав, аж поки упав долілиць на дні якогось урвища. Здійнявся вітер, вгорі гойдалося гілля, лопотіли кажани в непроглядній темряві. Метис глянув на небо, відчув, як калатає його серце, глибоко зітхнув і застогнав:

— Падре!.. Падре!.. Гум-м-м!..

Відтак підвівся, довго слухав, ніби розумів мову дерев, потім узяв з землі суху гілку і, ставши на коліна над нею, тернув сірником. Смолисте дерево враз спалахнуло, випустивши чорний дим. Метис довго дивився на вогонь невидющими очима, далі скочив на ноги, підняв смолоскип над головою, розганяючи кажанів, і кинувся в діл.

Цієї ночі Хараламб вартував на березі, а Ієремія на палубі.

Зненацька Хараламбові здалося, ніби в будиночку відбувається щось дивне. Він прислухався. Трохи пізніше двері там хряснули, і Блек Педро з ревом подався до лісу. Це був саме він, а не хтось інший, бо моряк добре знав його голос. Вирішив про всяк випадок попередити брата — хай пильнує.

А згодом закричав уже Ієремія:

— Гей, брате, ти бачиш вогонь угорі в лісі?

Від річки не було видно схилу гори. Хараламб відійшов трохи вбік і справді побачив вогонь, що метався в лісі.

— Розбуди-но хлопців! — крикнув він, охоплений неспокоєм.

Герасім спав у трюмі, хоч йому ніхто не забороняв зараз спати по-людськи в носовій каюті, коли не було Аднани.

— А Ісмаїл де? — спитав стерновий. Ієремія знизав плечима.

— Ага! — здогадався Герасім. — Він, мабуть, у каюті капітана. Бачиш, кубрик йому не підходить, хоче спати по-панському!

І справді, Ісмаїл спав на койці Антона Лупана.

Бідолашний Ісмаїл!.. Хтозна, які передчуття вимусили його випробувати завчасу це ліжко! Адже невдовзі він знову лежатиме тут, порешечений кулями…

А тим часом смолоскип метався між дерев, наближаючись до краю лісу, потім підлетів до плоскогір'я над будиночком, хитнувся туди-сюди, зник за будиночком, і від того темінь стала ще непрогляднішою.

«Даремно тільки людей підняв! — докорив сам собі Хараламб. — Тепер не переслухаєш…»

Але не встиг він додумати до кінця, бо дах будиночка перетворився в омах полум'я, зачервонивши хмари в небі й дерева в лісі.

Хараламб метнувся бігцем униз.

— Герасіме, Ісмаїле!..

Шлюпка «Сперанци» наближалася швидко. Чувся плескіт води і дихання людей, що налягали на весла.

Шугнуло ще одне полум'я біля будиночка. Це вже горів склад.

— Швидше, хлопці! Він, мабуть, п'яний, як завше, і спить!

У хатах алкалуфів почулися крики, але моряки зараз не зважали на них. Хараламб зайшов по коліна у воду, стрибнув у шлюпку, і вони щосили погнали під берегом. Полум'я охопило будинок з усіх боків, почав обвалюватись дах, розсипаючи снопи іскор.

Моряки стрибнули на берег і бігцем подалися вперед. Тільки кок зненацька неспокійно зупинився серед дороги. Він забув тюрбан і тепер був простоволосий, мов гяур. Це ж беззаконня! Бігом назад, Ісмаїле!

Моряки підбігли до будиночка, коли вогонь охопив уже останню стіну. Затуляючи обличчя руками, Герасім підійшов до вікна, зазирнув усередину і злякано скрикнув. Біля столу на тліючій долівці лежали двоє заціпенілих тіл.

— А хто ж це? — спитав стерновий, задерев'янівши від страху. — Ніби хтось знайомий!

— Та це ж німець з «Вотана», який не дав нам води! — впізнав його Хараламб.

— Тут великі порахунки, друзі мої! Хай бог їх розсудить! — сказав Герасім, затуляючись від полум'я.

Обидва вороги лежали, оповиті димом і полум'ям; Мартін Стрікленд з ножем у руці, Шлімбах навалився на нього і стискав за горло, — чи то в бійці, чи в вищому примиренні.

На столі тріскали від вогню пляшки, і золотий пісок лився згори, покриваючи обох.

А смолоскип, який прийшов з лісу, тим часом долав річку. Блек Педро плив, важко дихаючи; течія зносила його, хвилі накочувались на голову, він ковтав воду, але вперто тримав праву руку вгору.

Налякані алкалуфи повибігали з хат, одні подалися до лісу, другі — до річки, селище спорожніло. А по той бік річки стіни будиночка й складу вже завалилися, здійнявши до неба стовпи іскор і диму.

— Ходімо! — сказав Герасім. — Треба приглянути за своїми, тут нам робити більше нічого.

На протилежному березі загорілась рудим полум'ям хата, і вітер, який дедалі посилювався, перекидав вогонь на інші хати. Завили собаки.

— Як це воно загорілося? — спантеличено спитав Хараламб.