Вся політична робота більшовиків повинна була, згідно платформи, зводитися до здійснення Програми-мінімум РСДРП. Цікаво, що ще в грудні 1916 р. у зауваженнях на статтю Г. Зінов’єва про максималізм В. Ленін назвав у корені невірною ідею автора про те, «наче б то ті її [мінімум програми] вимоги… в підсумку дають перехід до принципово іншого загального устрою…Думати так — значить принципово перейти на позицію реформізму і залишити точку зору революції соціалістичної.
Програма-мінімум є така програма, яка принципово сумісна з капіталізмом, не виходить із його рамок»117.
Таким чином, доля надала Г. Пятакову і Є. Бош шанс першими донести в революційну Росію суть нової ленінської тактики. Однак вони зробили чимало, щоб посіяти недовіру до неї в центральних органах партії й протипоставити їм свою позицію в Київській організації.
Можна припустити, що на тогочасній позиції Г. Пятакова позначився і авторитет Георгія Плеханова. Перший марксист Росії не лише не сприйняв ленінського політичного курсу, а й неодноразово різко негативно висловлювався на адресу В. Леніна, його «Квітневих тез». Він, зокрема, писав, що «російська історія ще не змолола тієї муки, з якої буде з часом спечено пшеничний пиріг соціалізму». А серед аргументів фундатор російської соціал-демократії наводив такі: «Соціалістичний лад передбачає щонайменше дві обов’язкові умови: 1) високий ступінь розвитку продуктивних сил (так званої техніки); 2) вельми високий рівень свідомості в трудящому населенні країни. В Росії немає ні того, ні іншого», — вважав Плеханов, — а тому «розводитися про організацію соціалістичного суспільства в нинішній Росії — значить вдаватися в безсумнівну і при цьому вкрай шкідливу утопію». Отже, соціалістичну перспективу в Росії 1917 р. заперечував і Г. Плеханов…
Втім, схвалення київською організацією платформи комітету не означало кінцевого торжества антиленінських поглядів. Їм ще належало увійти у відкрите протистояння з ленінськими ідеями.
7 квітня до Києва повернувся із загальнопартійної наради М. Савельєв. Перед від’їздом із Петрограда 5 квітня він одержав один примірник підготовленого до публікації в «Правде» варіанта тез. «Я списав їх олівцем на окрему записку, — згадував представник Київського комітету більшовиків, — і ось з цим новим євангелієм революційного комунізму приїхав до Києва»118.
Порівняння документа, з яким ознайомився у Петрограді М. Савельєв, з текстом тез, надрукованих в «Правде», і тими підготовчими матеріалами, що зберігаються у фондах Російського державного архіву соціально-політичної історії (колишній Центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС), дозволяє висунути передбачення: М. Савельєв скопіював один із перших варіантів ленінської праці, можливо, навіть у момент ознайомлення ще незавершеної. Ймовірно й інше. М. Савельєв з невідомих причин (наприклад — не встиг чомусь) переписав тільки перші 8 із 10 тез і далі оперував саме тим неповним документом, який з часом набув такого вигляду через кількаразове копіювання як завершений.
Важливим було і те, що М. Савельєв був присутній на ряді перших ленінських виступів після повернення з еміграції і обнародуванні В. Леніним тез 4 квітня на зборах більшовиків та об’єднаних зборах більшовиків і меншовиків-учасників Всеросійської наради Рад робітничих і солдатських депутатів у Таврійському палаці119.
Відразу ж після приїзду до Києва вже увечері 7 квітня 1917 року М. Савельєв зробив доповідь, в якій розгорнуто охарактеризував свою поїздку до Петрограда, висвітлив хід роботи Березневої партійної наради, Всеросійської наради Рад робітничих і солдатських депутатів, доповів суть запропонованої В. Леніним лінії поведінки в революції. Доповідач охарактеризував ленінську доповідь на об’єднаних зборах більшовиків і меншовиків як могутній удар по об’єднавчих тенденціях.
Далі М. Савєльєв зачитав згадані 8 тез і виклав ленінську аргументацію для їх розвитку. На жаль, на цьому чернетка протоколу засідання комітету 7 квітня обривається. Однак обговорення доповіді було продовжено на засіданнях 9 і 10 квітня в обстановці гострої полеміки. М. Савельєву довелося досить довго відповідати на численні запитання, якими його буквально засипали члени комітету. До того ж, в більшості питань проглядалося несприйняття ленінських ідей, апріорі критичне ставлення до них. М. Савельєв спокійно і принципово відстоював правильність ленінських положень. У ряді випадків йому довелося висловити й власні погляди щодо складних теоретичних проблем, і вони в цілому збігалися з тими висновками, які були сформульовані В. Леніним пізніше.
Сюжет протоколу з питання «Про позицію, яку зайняв т. Ленін, завершується чітким записом: «Тов. Савельєв (Петров) повністю приєднується до тез Леніна і вважає, що вони у зв’язку з тим, що капіталізм зайшов у безвихідь, цілком виправдовуються в міжнародній соціальній революції»120.
Єдиною, хто підтримав тоді М. Савельєва і прийшов йому на допомогу в роз’ясненні ленінських орієнтирів, була представник ЦК РСДРП О. Розмирович.
Однак більша частина членів Київського комітету — Г. Пятаков, Є. Бош, В. Бистрянський, О. Горвіц, Д. Іткінд, М. Кугель та ін. — виступили проти «Квітневих тез». Основний їх доказ — незрілість Росії для соціалістичної революції121.
«Поразка уряду, соціалістичний переворот неможливі, оскільки немає всіх економічних передумов, — стверджував М. Кугель. — Тов. Ленін неправий, приймаючи буржуазно-дем. переворот за переворот соціалістичний». «Диктатура пролетаріату зараз неможлива, оскільки маси політично не виховані, не підготовлені до організації господарства, до відвернення продовольчої кризи», — вторив йому А. Горвіц. «У нашій платформі, — наполягав Г. Пятаков, — говориться чітко, що ми зараз не йдемо до соціалізму, а т. Ленін кличе до захоплення влади. Ленін все ж таки проти У[становчих] З[борів], але для нас ясно, що тепер можуть бути тільки У[становчі] З[бори], а не Республіка Рад Роб. Солд. і Наймит. Деп.». Є. Бош також особливо акцентувала на тому, що платформа Київського Комітету корінним чином розходиться з ленінськими тезами. «Тов. Ленін, — підкреслювала вона, — знаходить можливим соціалістичний переворот, у нас можливий тільки демократичний переворот. Говорячи про соц. переворот, ми підтримуємо контрреволюцію. Тов. Ленін говорить — геть Т[тимчасовий] У[ряд], а київська організація говорить: ми критикуємо Т[тимчасовий] У[ряд], ми боремося з ним, викриваємо, але не скидаємо. Тов. Ленін говорить — не У[становчі] З[бори], — а ми вимагаємо У[становчі] З[бори]… Ми повинні підтримувати резолюцію київського комітету, тепер час настільки серйозний, що тримуватись авторитетів неможливо»122.
В позиції противників переходу до соціалістичної революції проявилася невіра у революційні потенції російського пролетаріату, в можливість залучення селян на бік соціалістичної революції. О. Горвіц, наприклад, твердив, що в «Росії головна маса населення дрібнобуржуазна і тому реакційна. Подальший розвиток революції позначить розходження між пролетаріатом і селянством». Д. Іткінд також намагалась довести, що тези передчасні через дезорганізацію і непідготовленість мас, несвідомість солдатів. Вона вважала, що в соціалістичній революції широкі маси селянства не підуть за пролетаріатом. М. Кугель пророкував: «Якби пролетаріат взяв у свої руки владу в нашій аграрній країні, революція була б програна»123.
В. Бистрянський, О. Горвіц у своїх міркуваннях відстоювали думки, що без соціалістичної революції на Заході вона неможлива в Росії, а тому і неприйнятні тези В. Леніна.
