Що стосується території, то я вважаю, що після Новорічних свят, якщо не відбудеться ніяких подій, що загострять стосунки між владою і громадянським суспільством, Майдан буде поступово маргіналізований. Для київської влади маргіналізація Майдану вигідна (я маю на увазі територію). Це дозволило б проводити комунальні та інші заходи, маючи на те моральні підстави. Але слід враховувати, що незалежно від цієї ситуації сам «майданний код» буде працювати. На відміну від 2004 року, Майдан стане постійним «Гайд-парком» стосовно території, а не сенсу, який буде дуже швидко відтворюватись у разі появи нової ситуації.

Свідченням цього, наприклад, є ніч на 10 грудня, коли була спроба з боку правоохоронних органів «зачистити», а точніше — вивільнити тротуари, як було задекларовано. І з якою швидкістю кияни, лише кияни змогли суттєво збільшити кількість учасників протестного Майдану, що фізично унеможливило проведення спеціальних операцій! Цей день засвідчив, що дійсно функціонує самоорганізація активних громадян з орієнтацією саме на цю територію — територію свободи. Відповідно, це буде постійна точка комунікації й самоорганізації Майдану як соціального інституту.

Втім, перспектива Майдану не в цій території, а у формуванні віртуального громадянського суспільства як другої складової сучасного українського громадянського суспільства, оскільки саме там будуть формуватися більш раціональні комунікації, порядок денний, узгодження позицій різних соціальних верств, які представлені в громадянському суспільстві, й різних позицій. Саме в цій царині я бачу перспективи Майдану, тому що медіа-система повністю монополізована з боку тих сил, які прив’язані до влади. Отже і цей простір — Інтернет-простір — сприймається як простір свободи. Тому перспективу подальшої консолідації за рахунок комунікації і можливого вироблення спільних порядків денних я бачу саме в цій віртуальній площині. Якщо раніше це був просто простір обміну інформацією, то тепер це — комунікації й самоорганізація.

Що стосується проблем, які виявив Майдан 2013 року. Згідно останніх соціологічних даних, жоден із політиків не отримав ніяких переваг від Майдану. Ні діючий Президент, навіть враховуючи перемовини в Росії та мобілізацію своїх виборців, ні три лідери об’єднаної опозиції, ні нові політичні «гравці». У тому, що ми називаємо рейтингом, якісних змін не відбулося взагалі, і я вважаю це позитивом. Це, звичайно, виклик з точки зору розриву між тим, що відбувається в політиці серед політичних суб’єктів і в суспільстві. Це говорить про те, що процеси в громадянському суспільстві мають здоровий характер, що ми вийшли з тривалого періоду «політиків-ікон» чи «харизматів», коли позиція усіх ототожнюється з позицією одного, а програма для всіх була програмою «хотіли б іншого». Такого вже найближчим часом не буде. Також це говорить про те, що в суспільстві продовжиться пошук не просто лідера, а політичної платформи, яка була б зрозумілою і прийнятною. Це дає шанс опозиції і владі попрацювати над платформою розвитку, тобто шанси мають усі. Ми вийшли із ситуації, що загрожувала конфліктом, але, тим не менше, шанси для презентації «платформи майбутнього» залишаються в усіх.

Мабуть, дуже поширеними будуть очікування й бажання мати в 2015 році більш збалансовану систему управління державою, щоб не було одного «переможця». Відбудеться це через трансформацію політичної системи чи через якісь інші механізми, покаже час. Справа навіть не в зміні Конституції. Той факт, що одноосібність чи в політичній партії, чи у владі вже не сприймається як вихід, для мене є однозначним.

Мабуть, всі ви відчували, що був ризик «звалювання» у процес стихійної федералізації. На сьогодні він зберігається, проте гострота його знизилась. Звичайно, у цьому є частина об’єктивності, тому що у нас чимало органів місцевого самоврядування тісно пов’язані з політичними силами, що є в опозиції, та й традиційним є опозиціонування від центру. Незавершена реформа місцевого самоврядування постійно спонукає самі органи місцевого самоврядування до «політичної самості» по відношенню до Києва. Але слід враховувати, що в цьому є й зовнішній розрахунок. Адже федералізована Україна — це та Україна, яка ніколи й нікуди «не піде». Це просто буде неможливо. Я вважаю, що спроба «пірнути» в сценарій федералізації як виходу, також була, причому про це багато говорили й писали політики, і я з цим погоджуюсь, — така загроза була. Маю надію, що й цю загрозу завдяки позиції активних громадян ми поступово подолаємо.

Зараз дуже важливо вийти на певні знакові рішення, знакові сигнали і з боку центральної влади, і з боку місцевого самоврядування, щоб подолати це навіть на вербальному рівні. Треба демонтувати рішення, які створювали конфлікт «центр-регіони». Потрібні якісь символічні сигнали у вигляді меморандумів чи декларацій, які б знову повернули самоврядування в «поле діалогу» чи «поле взаємодії», щоб не допускати подальшої політизації самоврядування. І, звичайно, це серйозна вимога до політичних сил, які свого часу пішли у місцеве самоврядування. Адже вони вже отримали «попередження» з боку громадянського суспільства про те, що лідерів немає, й вони це мають відчувати, коли працюють у місцевому самоврядуванні. Вони не можуть узурпувати свої рішення, які не підпадають під настрої громадян, оскільки це буде вже поворот маніпулятивного характеру.

Я — оптиміст і пишаюся своєю державою. Пройде час, рани загояться, і ми переконаємось, що сотні тисяч людей у столиці й інших регіонах можуть висловлювати свою позицію «за», «проти», сперечатися, не перетинаючи межу. Якщо вони дійсно здатні до самоорганізації, і цей дух «Січі» дійсно є і це не вигадка істориків, я вас із цим поздоровляю і маю надію, що Новий рік ми зустрінемо не лише з оптимізмом професійним, а й з оптимізмом людським. Я вам дякую.