Не випадково, відомий український економіст, колишній керівник цього інституту Анатолій Гальчинський у своїй останній роботі навіть викреслив термін «адміністративний ринок в Україні». Я не думаю, що це коректне використання терміну, адже він був народжений свого часу, коли аналізувався феномен радянської економіки, коли дійсно поєднувались феномен товарного виробництва з жорстким механізмом адміністративного перерозподілу суспільного прибутку. У нашому випадку «адміністративний ринок» — це скоріше метафоричне визначення. Воно відображає дійсно високий рівень втручання системи управління в регулювання економічного процесу. Головне — легальний і нелегальний перерозподіл прибутку, що отримується.
Звичайно, ствердження такої моделі призвело до ряду наслідків, свідками якого ми були вже останнім часом. У першу чергу, це серйозний утиск, а фактично — скорочення малого та середнього бізнесу по кількості видів і по обсягах діяльності. Як приклад, в одному з останніх ділових видань зазначено, що лише за останні декілька місяців на інформаційних ресурсах стосовно перепродажу малих та середніх об’єктів (мова йде про готелі, ресторації, торгові кіоски) суттєво збільшилась кількість об’єктів на продаж. Причому, це характерно для більшості регіонів України. Експерти, які аналізували ці дані за певний час, приходять до висновку, що мова йде про вихід із бізнесу цілого ряду бізнесових сегментів, — того, що ми називаємо малим та середнім бізнесом. Це говорить про те, що неможливі конкурентні переваги, бюрократичний тиск, висококорупційний ринок призводять до неефективності й невигідності ведення цього бізнесу.
Більш того, є попередній прогноз для багатьох видів бізнесової діяльності, які пов’язані з можливістю накопичення капіталу в обсягах від мільйона до декількох мільйонів доларів. Не виключено, що ця частина бізнесу почне шукати можливість розгортання своєї діяльності за межами України, і розпочнеться так звана бізнес-міграція. Свого часу ми це фіксували в перші роки після розпаду Радянського Союзу, коли молодий бізнес-клас в умовах розпаду держави згортав свою діяльність і переходив зокрема у країни Центральної Європи. Потім була друга хвиля наприкінці 90-х років. І тепер ми маємо можливість третьої хвилі бізнес-міграції. Вона відрізняється від так званої трудової міграції, оскільки мова йде про різні речі. Якщо у випадку з трудовою міграцією йдеться про вивільнену робочу силу, яка шукає собі кращої долі на заході й на сході, то стосовно бізнес-міграції ми маємо справу з активним прошарком, який є креативним класом та однією з рушійних сил, що створює нові виробництва, забезпечує робочі місця і є платниками податків, а головне — забезпечує певну динаміку розвитку самої економічної системи. Втрата цього активного прошарку є надзвичайно серйозною загрозою саме в момент, коли мова йде про пошук тих соціальних опор, на яких можна надалі реалізовувати якусь модернізацію.
Я вважаю це дуже серйозною проблемою, яка не обмежується лише питаннями, про які зараз часто говорять наші економісти і представники Уряду: дерегуляція, спрощення процедур, реєстрація тощо. Це вже просто інша проблема. Питання не в тому, як просто зареєструвати бізнес, а в тому, за яких умов і наскільки вигідно його вести. На мою думку, поява такого феномена, як згортання малого і середнього бізнесу й загроза нової хвилі бізнес-міграції також є наслідком неефективності функціонування олігархічно-бюрократичної моделі з високим рівнем монополізму, з формуванням фактично оліго-політичної системи на різних ринках, з «договірною грою» від енергетичного ринку до ринку торгівлі.
Обмеження свободи. Про це давно вже йшла мова. На жаль, судова реформа, що здійснюється сьогодні в Україні, також має головну ваду. Судова система фактично інкорпорується в систему виконавчої влади. Особливо це характерно на регіональному рівні, де ми маємо фактично зрощування судової системи з прокуратурою та іншими правоохоронними органами, що діють у своєрідній системі взаємодії, як єдина команда. Свого часу я використовував термін «мертвий зашморг режиму». Про що йде мова? Враховуючи, що рівень контролю і здатність втручатися в управлінську ситуацію з боку центру — Уряду, команди Президента — обмежується лише регіональним рівнем, то з якогось моменту, приблизно з 2010 року майже в кожному регіоні почали формуватися своєрідні адміністративно-силові корпорації з високим рівнем взаємодії і взаємопідтримки. В їх основі — силові структури, включаючи митницю. Причому, для цієї системи було характерно суттєве підвищення корупційної ренти, що пояснювалось тим самим іміджем влади, з яким ми з вами стикаємось і до цих пір («чого ж ви хочете, ви ж знаєте, хто прийшов?»).
Найцікавіше, що зняття цієї корупційної ренти, як правило, не було пов’язано з якимись процесами в столиці. Більше того, більшість конфліктів, які зараз виникають по осі «Уряд — регіони», особливо в питаннях корупції, нецільового використання коштів, рейдерських захоплень, як правило, невідомі для центральної керівної ланки і стають причиною внутрішніх корпоративних конфліктів. Чим загрожує цей «мертвий зашморг режиму»? В першу чергу, тим, що в очах більшості виборців дискредитація влади і падіння єдиної довіри поглиблюється саме тому, що для багатьох із них місцева влада (мова йде саме про державну владу) ототожнюється і асоціюється з поведінкою Києва, хоча насправді все набагато складніше. І, таким чином, кумулятивний ефект такого сприйняття ситуації в своєму регіоні, у своєму місті як ситуації, яка організована Києвом, звичайно перекладається на ставлення до влади в цілому і співпадає з тими стереотипами, уявами і пропагандою, яка проводиться з боку політичної опозиції влади. Тобто, виникає ефект співпадіння.
Врадіївка стала кульмінацією цього процесу, коли для багатьох селян ті події, які відбулися навколо постраждалої, були ототожнені з тим, що це і є прояв усієї системи в країні. Не випадково Врадіївка стала символом кризи системи в стосунках громадянина і держави в царині прав людини і незахищеності цих прав.
Сформовано своєрідний корпоративно-державний механізм перерозподілу доходу. Причому, що характерно для цього режиму, сам бюджет і бюджетні ресурси також стали складовою цього механізму: від тендеру до державних програм, закупівель, інвестування, національних проектів. На жаль, більшість із них стає складовою корпоративних бізнес-планів, я хочу це підкреслити. Для компаній, які є наближеними до влади, можливість роботи з державними ресурсами давно вже стала складовою їх бізнес-планів, у тому числі по розрахунку прибутку.
Україна, на жаль, залишається серед країн Європи з одним із найвищих рівнів експлуатації робочої сили, з невисокими показниками соціального захисту, з формально невисоким, але насправді надзвичайно високим рівнем безробіття (так званим латентним безробіттям, коли немає постійного місця роботи) на жаль, із таким, що зберігається, механізмом постійної зміни місця роботи і профілю, що віддзеркалюється на якості робочої сили та фактичній її дискваліфікації та маргіналізації. І, незважаючи на всі розмови про те, що у нас стабілізується галузева робота, насправді якісної і стабільної робочої сили, яка б забезпечувала роботу високотехнологічних підприємств, на сьогоднішній день на ринку фактично немає. Це пов’язано із старінням, трудовою міграцією, а також із тим, що молоде покоління, яке є трудовим ресурсом, орієнтоване на інші професії, а головне — на інший тип поведінки. У цьому сенсі типовою є поява людей, для яких життєва позиція «крутитися» є нормальною, які легко змінюють і місце, і умови роботи, — головне, за рахунок різних видів діяльності забезпечити собі певний матеріальний достаток і подальше соціальне просування.
Ми ж — старше покоління — були виховані системою, яка була орієнтована на внутрішній порядок, певні правила, зрозумілість особистої життєвої кар’єри, стабільність умов роботи, збереження профілізації роботи. Тому навряд чи ми схильні до того типу поведінки, що характерна для нового покоління, для якого немає проблеми стабільності (в нашому розумінні), для якого стабільним є вдалий вибір того профілю діяльності, який сьогодні й зараз може принести користь. А це віддзеркалюється відповідно на виборі професії і сфери діяльності. Молодій людині, якій 30 років і яка отримала, наприклад, середню спеціальну чи вищу освіту в царині економіки чи технічну професію, просто формальна стабільна робота на виробництві з високою заробітною платою вже не є задовільною. Вона легко змінює робочі місця, шукаючи собі нової долі.
