VI Ой, на річці, на Ордані, Тече вода гожа, І приходить над ту річку З сином матір божа. І ангели прилетіли, Свічі засвітили, Засвітили свої свіч і, Воду освятили. І святая, й поміщная Ордань ціла стала. І в Ордані матір божа Сина іскупала. Іскупала, як дитину, В пелюшки- повила І у яслах, у вертепі, Спати положила. І колише мати сина, І сама дрімає, Аж до неї тихо з неба Ангел прилітає. «Годі, мати,- став казати,- Сина колисати, Казав Ірод [18] малі діти Скрізь позабивати. Біжи, мати, до Єгипту, Ховай свого сина, Доки Іроду не прийде Смертная година ...» Мати з сином на осляті В Єгипет ступає, Ірод слуги свої злії Всюди розсилає. Слуги ходять і убити Господа шукають. І, як воду, кров невинну Всюди проливають. VII І зачали у Рахілі Діти убивати. І зачала бідна мати Тяженько ридати. І як ріки, сльози ллються, Серце обкипає; Бідна мати б'ється в землю, Б'ється, промовляє: «Діти мої, квіти мої! Пташки мої сиві! За щож на вас розізлився Ірод нечестивий? Діти мої, квіти мої, Молоде колосся! Ой, чого ж вам так без часу Спасти довелося?! Лучче б я вас, мої діти, На світ не родила! Царю, Іроду нечесний, Вбий тя божа сила!» Аж тут ангел прилітає І зачав казати: «Ой, не бийся так тяженько, Печальная мати! Ой, не бийся за синами, Рід твій не погасне! І від дочок стане плем'я, Як ті зорі - ясне! Ой, не бийся за синами, Бог їх не покине, Незабавом Ірод лютий Злою смертю згине ...» І здихнула ще раз мати, Сльози утирає, А в палацах на постелі Ірод злий конає. VIII Сконав Ірод з сего світа, Ніби й не бувало, І в Єгипті матір божій Про те чутно стало. І зібралась божа мати, Свого сина взяла, І у нічку темнесеньку Гори проходжала. Проходжала ліси, гори, Іде і забулась, І на треблаженне древо З небачки спіткнулась. Дитя впало на то древо, Рученьки розклало. І, як мертве, як прибите, На ньому лежало. «Ой, недаром же ти, древо Треблаженним звалось, Коли моє дитя любе На тобі розпнялось ...» Так сказала божа мати Й сина підіймає, А він матері святії Стиха промовляє: «Мати моя, рідна мати, Я ще не розпнявся! Знов на руки повернувся І живий остався. Та колись-то мене стануть Розпинати люде, І умру я в тяжких муках, Гірко тобі буде!!!» ІX Охрестився Христос-господь, В Іордані змився І на горі, на Оливні, З ненькою простився. Взяв апостолів дванадцять [19]І зачав ходити: Людей грішних научати І чуда творити. Перше всього треба було Воду запинити. І задумав бог по світі Греблі по гатити. І зачав людей збирати, Звірину і птахів, Різних гадів, різних жабів, Риб і черепахів. І зібрались всі до бога, Стали працювати, Стали скрізь греблі гатити, Воду запиняти. Тілько каня не хотіла. По світі літала І, як звав бог до роботи Богові сказала: «Не буду я з ставу пити. Бог з тою водою! Прожию я і без того, Дощем та росою!..» І скінчилася робота, Скрізь стави настали, І усі по воду ходять, Котрі працювали. Тілько каня приступити Голосу не має, І жажденная літає, І дощу чекає. вернуться - (73-4 до н. е .)- Іудейський правитель (40-4 до н. е.), ставленик римлян. Жорстоко придушував народні рухи, що знайшло відображення в біблійних легендах, зокрема в переказах про винищення ним іудейських дітей. вернуться - вигадані, міфічні особи. За євангельським міфом, Ісус Христос з великої кількості своїх послідовників вибрав найкращих дванадцять учнів - апостолів, яких послав проповідувати своє вчення. |
