X А тим часом що день божий Дощики спадали; Всюди гори і долини Зеленіти стали. Ліс, травиця і пашниця Стали виростати. Но даремне: що минуло Тому не бувати. На аршин трава піднялась - Да і засихає. За Адамову травицю Ліс відповідає. То, що мохом називали Допотопні люде, Бур'яном у нас зоветься Да і зватись буде. А що люде, бідні люде На що ізвелися! Як комахи, комашнями Тілько завелися. Ниньки родиться на радість, Завтра умирає; Ранком грає против сонця, Вечором згниває. Но й за теє ми повинні Господа хвалити, Що й такими нам позволив В білім світі жити. Додаток Загорділи великани Бога прогнівили І пропали з світу сего, Ніби і не жили. І пропали - як не жили! Пам'ять стеребилась. Аж недавно (кажуть люди) Їх нога з'явилась. І у Києві чи Львові,- Бог то святий знає- Серед церкви нога тая Баню підпирає. (14 вересня 1856 р.) 3. ЦАР ДАВИД [8] І Був колись-то цар на світі, Що Давидом звався, Спав на сріблі, в діамантах, В золото вбирався. Палац в него був на диво: Стеля вся шкляная, І над стелею ходила Рибка золотая. Стіни в перлах-діамантах, В люстрах вся підлога, І на милю вкруг палацу Срібная дорога. Да і жінка гарна була, Нічого казати: Лиш поглянути на нюю, Гріх не покохати. Тілько б жити-поживати Та молитись богу, Но Давид пішов з розкоші Не на ту дорогу. Люди охали, стогнали, З голоду вмирали, А Давид, що тілько бачив, Грабив напропали. Дівчат гарних й молодиців Зводив він нінащо. Через него й його жінка Пустилась в ледащо. Стид і сором, віра й правда Все то замирало. Повернулось все в палацах І пуття не мало. II І задумав бог Давида До пуття привести. Нарядився купцем дальнім, Став товари везти. Їздив всюди й до Давида В місто заїжджає. Давид чує: «Купець дальній» В гості запрошає. І приїхав купець дальній. Став Давид питати: «Звідки, купче чужоземний? Що маєш продати?» Купець каже: «Я з Єгипту. Найясніший царю, Но при собі на сю пору Не маю товару. Все-м розпродав меж царями Що йно мав продати; Тепер хочу в тебе, царю. Палац торгувати!» «Много грошей, купче, маєш, В тім надію маю. Лиш чи будемо сватами. Того я не знаю. Як насиплеш тілько злота, Що всі мої люде Наберуться, кілько зможуть, То твій палац буде!» «Все то буде, ясний царю! - Купець одвічає.- Нехай тілько цар вельможний Свій народ скликає!» III Затрубили рано труби,- Голос розіллявся; І до ранку до другого Весь народ зібрався. І повів їх купець дальній Меж високі гори, І в минуті стали гори, Як золоте море. «Беріть, люде! - купець каже Доки вволю буде!» І зачали злото брати Давидові люде. Брали, брали і ховали, Далі перестали. «Годі з нас! ми всі довальні!» Разом закричали. Закричали й розійшлися, Звідки хто узявся. І з Давидом меж горами Лиш купець остався. «А що, царю! - купець каже. Не програєсь, може?» Но Давид йому говорить: «Не спіши, небоже! Чия хата, того й правда. А не дам нічого. Та ще дякуй, як тебе я Випущу живого!» «Твоя правда, ясний царю. Все ж таки годиться Нам з тобою, ясний царю, У людей судиться. Живі люде не розсудять- До вмерлих підемо: Там в півночі на могилах Правду ми найдемо». вернуться - напівлегендарний староєврейський цар (II ст. до н. е.). Церковники приписують йому авторство Псалтиря (книги псалмів). Насправді ж ця книга складалася протягом багатьох віків. |
