* * * Ото раз, недавніх часів, Свято наступило, Ціле місто пробудилось, До світу ожило. Всюди гамір, всюди говір, Повно скрізь народу, І нема нігде проїзду, Нема і проходу. Вздовж по ринку в рядів кілька Все вози стояли. Там всякую усячину На гурт продавали: То полотна у півситках, То масла діжками, Сир і бриндзу кадубами, Вишні коновками. Збігся Кам'янець жаденний, Все то закупає, В свої нори як в безодню, Без сліду ховає. А поперек того ринку, Напротив дзвіниці, З ненабожним і набожним Сидять молодиці. Там обручки і перстені, Хрести й образочки, І коралики, й коралі, Ковтки і ковточки. Все так ніби сріблом сяє, Золотом блищиться, А набожна молодиця Ще й не дорожиться. І йдуть хлопці, і торгують, Платять, та купують, Та дівчатам, молодицям Жменями дарують. Коло них двома возами І розклали - на папері Писані ікони. Тут і пекло, і суд божий, І райськая птиця, І Миколай «літній» голий, «Зимній» в рукавицях. І «Духовная аптека», І козаки донські, А на возі - із ложками Чашки пилипонські. І до них народ збирався Не так купувати, Як святого Миколая Й пекло оглядати. І усюди гамір, говір. Ще й діди співають І на лірі «Миколая» То «Варвари» грають. * * * Аж тут бам! В соборі дзвонять,- Люди зворушились, Шапки набожно підняли І перехрестились. І знов грішні розпочали Грішне відправляти, Купувати, торгувати, Своє продавати. А тим часом у соборі Дзвонили, дзвонили, Попи правили молебні - То воду святили. Богомільні уклякали, Щиро сповідались, А слабії серед церкви Крижем крижувались. Перед церквою офірки Баби продавали, І дідів стояло кілька: Грошика чекали. І церковних пісень голос, І здохи печалі, Вічний говір край офірок І убогих жалі,- Все то враз із гудом дзвона У їдно зливалось І таємним, і незгадним Бути видавалось. Бам-балам!! - всі дзвони дзвонять І в ту пору саме Архирей із свої церкви Вийшов з образами. Співаки йдуть попереду, Тропарі співають. В два ряди попи у ризах Образи тримають. Архирей іде позаду, На нім митра сяє, А диякон коло него Кадило тримає. І ідуть поважним ступом, Співаки співають; Перед ними плац вузенький Люде заливають. От пройшли, у церкву входять; Дзвони замовчали; І у церкві службу божу Правити начали. І началась служба божа, Їдні люде входять, Помоляться і виходять, Другії надходять. Аж прийшли жебрущі люде, Хрест святий поклали І від брами до притвори У два ряди стали. Бідні люди! Хто їх видів, Серце каменіло: Всі обшарпані, обдерті, Аж світиться тіло. У їдного криві руки, Той ноги не має, Той їдно лиш око має, І то випливає. Той горбатий ізігнувся, Той старий схилився, В того рани по всім тілі, В того рот скривився. Їдним словом: всяка нужда, Яка в світі була, Десь на себе взяла тіло Та сюди прибула. І так жаль, як спогадаєш, Що ніяка сила Тої нужди не улічить, А їдна - могила! За дідами край притвору Лірник прислонився, Уклякнув і щиро-щиро Господу молився. Свита вбога, но цілая. Постоли новенькі, І волоками привиті Онучки біленькі. На ремені через плечі Ліра під полою, І торбина коло него З жовтою смолою. Шмаття чисте, хоч на него Прядяно і грубо. Куди глянеш - хоч убогий, А дивитись любо. Сам старий, як голуб сивий, Літ сімдесят буде, Борода широка сива Сходить аж на груди. Чоло ясне, твар черствая, Ще в нім краска грає, Ніби в небі як під вечір Сонечко згасає. Лиш сліпий він, невидющий, І очей не має; І як сплили його очі, Лиш бог їдей знає. Коло него стоїть разом Літ семи дівчина, Вона старця цього водить, Бідна сиротина. Вона водить, із ним ходить, Його шапку носить І в набожних перехожих Милосердя просить. Вона дбає за старого, Старий за ню дбає І як рідную дитину Людяно вбирає. На ній біла нова свитка, Крамна спідничина, Фартушок крамний, чорненький, Біла сорочина. Коралики з образочком Шию обвивають, І червонії кісники Коси уплітають. Сама мила, невеличка, І очі сивенькі, Коси довгії русяві, Личенька повненькі. вернуться - Пилипони - розкольники, що торгували іконами. |
