І кожен одразу береться до своєї справи. Сажотрус залазить на дах, шарманщик починає награвати, морозивник кричить: «Гаряче морозиво!» (бо ж на Місяці лід гарячий, як вогонь), кухар поспішає на кухню, а солдат стріляє у ворога.

Коли ж місячні люди старіють, вони не помирають, а тануть у повітрі, наче дим або пара.

На кожній руці в них всього лише один палець, але працюють ним вони так само спритно, як і ми п’ятірнею.

Голову свою вони носять під пахвою, і вирушаючи у мандри, залишають її вдома, щоб не зіпсувалася в дорозі.

Вони можуть радитися зі своєю головою, навіть коли перебувають далеко від неї!

Це дуже зручно.

Якщо цар побажає дізнатися, що думає про нього народ, він лежить удома на дивані, а його голова крадькома пробирається в чужі будинки і підслуховує всі розмови.

Виноград на Місяці нічим не відрізняється від нашого.

Я не сумніваюся, що град, який час від часу падає на Землю, це і є той самий місячний виноград, що його збиває буря на полях Місяця.

Якщо ви хочете скуштувати місячного вина, зберіть кілька градин і дайте їм повністю розтанути.

Місячним жителям живіт слугує замість валізи. Вони можуть закривати та відкривати його, коли їм забагнеться, і класти до нього все що завгодно. У них немає ні шлунка, ні печінки, ні серця, тому всередині вони зовсім порожні.

Очі свої вони можуть виймати та вставляти. Тримаючи око в руці, вони бачать ним так само добре, як і тоді, коли воно у них в голові. Якщо око зіпсується або загубиться, вони йдуть на базар і купують собі нове. Тому на Місяці дуже багато людей, які торгують очима. Там на кожному кроці читаєш вивіски: «Дешево продаються очі. Великий вибір оранжевих, червоних, бузкових та синіх».

Кожного року в місячних жителів нова мода на колір очей.

Тоді, коли я був на Місяці, в моді були зелені та жовті очі.

Але чому ви смієтеся? Невже думаєте, що я вигадую? Ні, кожне моє слово — це щирісінька правда, а якщо ви не вірите мені, вирушайте на Місяць і перевірте самі. Ви переконаєтеся, що я нічого не вигадую і розповідаю вам одну тільки істину.

Не моя вина, що зі мною трапляються такі дива, які ще не траплялись ні з ким.

Це тому, що я люблю мандрувати і завжди шукаю пригод, а ви сидите вдома і нічого не бачите, крім чотирьох стін своєї кімнати.

Одного разу, наприклад, я вирушив у далеке плавання на великому голландському кораблі.

Раптом у відкритому океані на нас налетів ураган, який в одну мить зірвав усі вітрила і зламав усі щогли.

Одна щогла впала на компас і розтрощила його на друзки.

Усім відомо, як важко керувати судном без компаса.

Ми збилися зі шляху і не знали, куди пливемо.

Три місяці нас кидало по хвилях океану, а потім віднесло невідомо куди, і ось одного чудового ранку ми помітили незвичайну зміну в усьому. Море із зеленого стало білим. Вітерець доносив якийсь ніжний і ласкавий запах, від якого нам стало дуже приємно і весело.

Незабаром ми помітили пристань, і вже за годину зайшли до просторої глибокої гавані. Замість води за бортом плюскотіло молоко.

Ми поспішно висадилися на берег і стали жадібно пити із молочного моря.

Серед нас був матрос, який не переносив запаху сиру. Коли йому показували сир, його починало нудити.

І ось ледве ми висадилися на берег, йому одразу ж стало недобре.

— Заберіть у мене з-під ніг цей сир! — кричав він. — Я не можу, не хочу ходити по сиру!

Я нагнувся до землі та все зрозумів.

Острів, до якого причалив наш корабель, був зроблений із чудового голландського сиру!

Так-так, не смійтесь, я кажу вам щиру правду: замість глини у нас під ногами був сир.

Чи ж дивно, що жителі цього острова харчувалися майже виключно сиром? Але сиру від цього не ставало менше, оскільки за ніч його виростало рівно стільки, скільки з’їдалося за день.

Увесь острів був покритий виноградниками, але виноград там особливий: стиснеш його в кулаку, й замість соку тече молоко.

Жителі острова — високі, вродливі люди. У кожного з них по три ноги. І завдяки цьому вони можуть спокійно триматися на поверхні молочного моря.

Хліб тут росте печений, одразу в готовому вигляді, тому жителям острова не доводиться ні сіяти, ні орати. Я бачив багато дерев, обвішаних солодкими медовими пряниками.

Під час наших прогулянок по Сирному острову ми знайшли сім річок, де текло молоко, і дві річки зі смачним пивом. Зізнаюся, ці пивні річки мені припали до смаку значно більше за молочні.

Чимало інших чудес ми побачили, коли гуляли островом.

Особливо вразили нас пташині гнізда. Вони були неймовірно великі. Одне орлине гніздо, наприклад, було вище, ніж найбільший будинок. Воно було сплетене із гігантських дубових стовбурів. У ньому ми знайшли п’ять сотень яєць, кожне завбільшки з бочечку.

Ми розбили одне яйце, і з нього вилізло пташеня — разів у двадцять більше, ніж дорослий орел.

Пташеня запищало, і одразу йому на допомогу прилетіла орлиця. Вона схопила нашого капітана, підняла його до найвищої хмари і звідти викинула в море.

На щастя, він був чудовим плавцем, і за кілька годин добрався до Сирного острова вплав.

В одному лісі я був свідком того, як острів’яни повісили на дереві трьох чоловіків догори ногами. Нещасні стогнали і плакали. Я запитав, за що їх так жорстоко карають. Мені відповіли, що це мандрівники, які щойно повернулися з далекої подорожі й тепер нахабно брешуть про свої пригоди.

Я похвалив острів’ян за таку мудру розправу із брехунами, адже сам ненавиджу обман і розповідаю тільки найщирішу правду.

Втім, ви, певно, й самі помітили, що в усіх моїх оповідях немає ані слова брехні. Обман мені огидний, і я щасливий, що всі близькі мені люди завжди вважали мене найбільш правдивою людиною на землі.

Коли ми повернулися на корабель, то негайно підняли якір і відчалили від чудового острова.

Усі дерева, які росли на березі, немовби хтось подав їм знак, двічі низько поклонилися нам і знову випросталися.

Розчулений їхньою незвичайною люб’язністю, я зняв капелюха і послав їм прощальний привіт.

Напрочуд ввічливі дерева, чи не так?

У нас не було компаса, і тому ми довго блукали незнайомими морями. Судно оточували страшні акули, кити та інші морські чудовиська. Нарешті ми наштовхнулися на рибу, яка виявилася настільки великою, що, стоячи біля її голови, не можна було побачити її хвоста. Коли риба захотіла пити, вона роззявила пащу, і вода рікою потекла в її горлянку, наше судно піднімалося на високих хвилях. Решту часу в животі було сухо.

Дочекавшись, коли вода спаде, ми з капітаном зійшли з корабля прогулятися. Тут ми зустріли моряків з усього світу: шведів, англійців, португальців… У череві рибини їх було десять тисяч. Багато з них жили тут уже кілька років. Я запропонував зібратися разом і обговорити план звільнення із цієї задушливої в’язниці.

Мене обрали головою, але якраз тоді, коли я оголосив збори відкритими, проклятуща рибина почала знову пити, і ми всі розбіглися по своїх суднах.

Наступного дня ми знову зібралися, і я вніс таку пропозицію: зв’язати дві найвищі щогли і, щойно риба відкриє рота, поставити їх сторчма, щоб вона не могла зціпити щелепи. Тоді вона так і лишиться із роззявленою пащекою, тож ми вільно випливемо назовні.

Моя пропозиція була схвалена одностайно.

Двісті найкремезніших матросів поставили в роті чудовиська дві найвищі щогли, і воно не змогло закрити пащу.

Кораблі весело випливли із черева у відкрите море. Виявилося, що в животі потвори було сімдесят п’ять суден. Можете собі уявити, якої величини був тулуб рибини!