Вона ж, навпаки, не схильна була ні до яких послаблень щодо виконання чоловіком усього, що належало за шлюбною угодою, – дарма що це вже давно стало пустою формальністю.
– Сьогодні ми збираємось у гості, – сказала вона якось. – Я б хотіла, щоби ти пішов із нами. Ми йдемо до Кінслі, там буде містер Філліпс із дружиною. Вони спинилися в готелі «Тремонт», і ми обіцяли їм показати місто.
Після вівторка, він не міг відмовитись, хоч Філліпси й були йому надто нецікаві своїм пихатим гонором і неуцтвом. Він неохоче погодився і вийшов з дому в кепському настрої.
«Треба покласти цьому край! – обурено міркував він. – Я не збираюсь морочитися з якимись приїжджими, коли в мене повно роботи».
Через якийсь час місіс Герствуд знову оголосила, що хоче в його товаристві відвідати денну виставу в театрі.
– Люба, – відповів він стримано, – у мене нема часу. Я надто зайнятий.
– Для інших у тебе знаходиться час! – докинула вона роздратовано.
– Нічого подібного! – обурився він. – Я просто не можу нехтувати діловими знайомствами, от і все!
– Ну гаразд! Добре! – вигукнула вона і міцно стиснула вуста.
Взаємне роздратування посилилось.
У той же час цікавість Герствуда до Керрі, цієї колишньої фабричної робітниці, зростала, можна сказати, майже прямо пропорціонально. А ця юна особа продовжувала розвиватись під впливом свого оточення і уроків, які одержувала від нової приятельки. У неї були всі задатки, щоб вибороти собі те, чого вона прагнула, – кращого становища в житті. Блиск розкошів, що вабив її повсякчас, не давав спокою. Не можна сказати, щоб її обізнаність із життям надто збільшилась, зате бажання поступово пробуджувались і множились. Нескінченні теревені місіс Гейл про багатство, про становище в світі навчали її розбиратися в різних межах заможності.
Місіс Гейл любила кататися в гарну погоду надвечір, щоб помилуватися недоступними для неї особняками і газонами навколо. На Північній стороні в той час виросло чимало таких, що простяглися вздовж нинішньої Північної набережної. Стіни зі штучного граніту, яка нині одягає береги озера, тоді ще не існувало, але вже була прокладена чудова дорога. Зелені газони поміж будинками тішили зір, як і самі будинки, зовсім нові, розкішні. Минула зима і настали перші погідні весняні дні. Місіс Гейл найняла екіпаж і запросила Керрі покататись. Вони проїхали спершу Лінкольн-парком, тоді в напрямі до Івенстона. Повернули назад о четвертій годині і десь близько п’ятої досягли північного кінця набережної. О цій порі року дні ще порівняно короткі, і величезне місто вже почали огортати сутінки. Ліхтарі спалахували, розливаючи м’яке світло, що здавалося рідким і прозорим. Повітря пестило невимовною ніжною свіжістю, що збуджувало і тіло і душу. Керрі відчувала красу цієї днини. В її душі визрівали нові яскраві пориви. Екіпаж мчав гладенькою бруківкою. Час від часу вони зустрічали інші екіпажі. Керрі бачила, як один з них зупинився, лакей зіскочив і розчинив дверцята перед джентльменом. Той, вочевидь, неквапно повертався з вечірньої прогулянки. За газонами, що ледве починали зеленіти, м’яко сяяли лампи, ледь освітлюючи розкішні помешкання. Впадали в око там крісло, там стіл, чи затишно оздоблений куточок. І все це вабило з нездоланною силою. Ніби з дитячих спогадів зринали омріяні колись казкові палаци й королівські замки. Керрі здавалося, що за цими розкішними, оздобленими різьбою під’їздами, за дверима з кольоровим, блискучим склом, за світлом кришталевих гранчастих і круглих ліхтарів не може бути ні турбот, ні нездійсненних бажань. Вона не сумнівалася: щастя має бути саме там. Якби тільки вона могла пройтися цією широкою алеєю. Зайти в цей розкішний під’їзд, який навіть ні з чим порівняти, ввійти граціозно, як оті багаті, – о, як швидко зник би її смуток і водномить ущух біль в душі! Вона все вдивлялась, захоплювалась і мріяла, віддаючись тоскному бажанню. А неспокійний, солодкий голос спокуси нашіптував їй щось.
– Отакий дім би мати… – промовила місіс Гейл мрійливо. – Як було б чудово…
– А кажуть, ніби на світі немає щасливих людей, – озвалась Керрі.
Вона стільки чула лицемірних міркувань про лисицю й недозрілий виноград!
– А проте я помічаю, що люди в отих розкішних особняках якось миряться зі своїм «нещасливим» становищем! – іронічно зауважила місіс Гейл.
Повернувшись до свого помешкання, Керрі була прикро вражена їх скромністю в порівнянні зі щойно баченим. Вона добре розуміла: це лише три невеличкі, більш-менш пристойно вмебльовані наймані кімнатки. Вона тепер порівнювала їх не з тим, що мала колись, а з тим, що недавно споглядала. Під’їзди пишних особняків усе ще сяяли перед її очима, звук коліс розкішних екіпажів ще бринів у вухах. Хто такий, зрештою, Друе? А вона, що таке вона?
Сидячи біля вікна, вона все міркувала над цим, гойдалась у кріслі-качалці, погляд її блукав освітленим ліхтарями парком, там, де мерехтіли вогні будинків на авеню Уоррен і авеню Ешланд. Керрі була надто збуджена і не хотіла їсти. Отак сиділа вона, гойдалася в задумі у кріслі, щось наспівувала. Пригадувалися забуті мелодії, і від цих звуків ще болючіше стискалося серце. Тоскний неспокій охопив її, а ще – вервечка спогадів. Їй ввижалася то кімната в батьківському домі в Колумбія-Сіті, то раптом – особняк на набережній, вишукане плаття якоїсь дами, то ще якесь яскраве видовище. Туга все дужче огортала її, до неї домішувались якісь непевні мрії. Невже так сидітиме вона, безнадійно самотня, всіма покинута й забута? Вона ледве стримувала сльози. Спливав час, а вона все наспівувала щось, сидячи в сутінках біля вікна, не розуміючи того, що у неї є все, чого тільки можна побажати.
Керрі все ще була пригнічена, аж раптом покоївка сповістила, що у вітальні містер Герствуд, він хоче бачити містера і місіс Друе.
«Схоже, не знає, що Чарлі поїхав», – збентежилася Керрі.
Вона всю зиму майже не бачила цього джентльмена, але не забула про нього. То те, то інше зринало в її пам’яті – він справив на неї дуже сильне враження. Керрі кинулася до дзеркала – який у неї вигляд? Але, огледівши себе, заспокоїлась і спустилась до вітальні.
Герствуд, як завжди, був чарівний, шкода, він не знав, що Друе немає в Чикаго. Хоча ця новина, схоже, не справила на нього прикрого враження, і він перевів розмову на теми, які могли зацікавити Керрі. Він підтримував бесіду з такою невимушеністю! Життєвий досвід допомагав йому в цьому, до того ж він відчував, що до нього прихильні. Керрі слухала його залюбки, і дуже скоро він цілком заволодів її увагою. Присунув стілець трохи ближче і притишив голос – так їхня розмова здавалась інтимнішою. Він жваво описував коло знайомих, усілякі розваги, де побував, що цікавого бачив. Керрі умить охопило бажання теж побачити все це, водночас він не давав їй ні на мить забути про свою присутність. Його чари діяли магнетично. Він неквапно підводив очі, усміхався, щоб підкреслити якесь слово. Нездоланна сила його голосу заворожувала її. Їй уже подобалося в ньому все. Говорячи, він, для більшої переконливості, торкнувся її руки, і вона тільки посміхнулась. Він оповивав її якоюсь особливою атмосферою, що поглинала все її єство. Вона ні на мить не відчула з ним нудьги, і сама наче ставала розумнішою. Настрій у неї зовсім поліпшився і все, що в ній було гарного, проявилося. Вона почувалася з ним такою, як ні з ким, – адже він безустанно вихваляв її. І притому в його поводженні не було і сліду тієї зверхності, яка часом так дратувала в Чарлі.
Дивно, у кожній їх зустрічі, – у присутності Друе чи без нього – бриніло щось інтимне, невловне, щось таке, чого Керрі не зуміла б висловити. Вона не відзначалася красномовністю, тож і зараз не могла викласти свої думки плавно й послідовно. Вона була жінкою, і почуття панували над нею, глибокі і непереможні. Керрі не могла б пригадати жодної фрази з того, що було говорено ними. А щодо отих захоплених поглядів та виру відчуттів – яка жінка викаже їх? Нічого подібного між нею і Друе ніколи не було, та й не могло бути. Вона віддалася йому, бо була охоплена відчаєм, а він у той момент з’явився як єдиний рятівник. Тепер же зринули зачаєні, бурхливі почуття, яких Друе не міг би навіть зрозуміти. Погляди Герствуда були красномовніші, ніж найпалкіші запевнення закоханого. Вони не вимагали негайного рішення, на них не треба було відповідати.
