Зате у неї склалося зовсім інше уявлення про Друе. Який він хороший, добрий, щирий. В ньому не відчувалось нічого лихого. Він позичив їй грошей, бо в нього добре серце, він розумів, що вона їх потребує! Певна річ, він не дав би такої суми бідному юнакові. Але не треба забувати, що бідний хлопець, цілком природно, не міг би так зворушити його, як молода дівчина. Зауважимо, що прекрасна стать завжди впливала на його почуття. Жадання вирувало в ньому повсякчас. Правда, коли йому на очі траплявся жебрак, що благав: «Згляньтесь, містере, я конаю з голоду», – він ніколи не відмовляв, і з готовністю подавши стільки, скільки вважав за потрібне, одразу ж і забував про це. Бо не став би міркувати й філософствувати з цього приводу. Йому взагалі не властиві були усілякі розумування. То був метелик – веселий і безжурний, що кружляв навколо квітки. Мабуть, позбавившись свого становища, зазнавши тяжких ударів долі, він став би таким же безпорадним, як і Керрі. Так само розгубленим і, коли хочете, таким же вартим жалю.

Що ж до його загравань із жінками, то він не мав на думці нічого лихого і не вважав, що ті стосунки, які він прагнув зав’язати, можуть їм зашкодити. Він любив залицятись до жінок, підкоряти їх своїми чарами. Він не був холодним, підступним негідником. Просто його вроджені нахили тягли його до цього, як до найвищої насолоди. Він був марнославний, хвалькуватий і втрачав голову від гарного личка, наче дурненький. Якийсь цинічний негідник обдурив би його так само, як він легко умів сподобатися гарненькій фабричній робітниці. Успіх Друе у торговельних справах пояснювався його добродушною вдачею і доброю репутацією фірми. Отак і крутився він поміж людей, сповнений невичерпної життєрадісності. Однак про нього ніяк не можна було сказати, що в нього є якась духовна сила чи інтелект, що в нього є глибокі й благородні думки. Навряд чи почуття тривали в нього довше, ніж мить. Сафо назвала б його «свинею»; Шекспір сказав би про нього: «Жвава дитина». Старий пияк Каріо вважав його розумним, здібним, метикованим. Одне слово, він був хорошою людиною в його власному розумінні цього слова.

Керрі таки взяла в нього гроші. І це було найкращим доказом того, що у ньому було щось щире й привабливе. У підступного, низького чоловіка з лихими намірами вона не взяла б і кількох центів, якою б личиною дружби той не прикривався. Люди з наївним поглядом на життя не такі вже й безпорадні. Адже природа навчила диких тварин тікати перед лицем невідомої небезпеки. Скажімо, прищепила маленькому бурундуку незрозумілий жах перед змією. «Господь оберігає свої створіння» – ці слова стосуються не тільки тварин. Наївна Керрі, мов та овечка, керувалась у своїх вчинках інстинктом. Залицяння ж Друе не збудили в ній того інстинкту самозбереження, дуже сильного у таких безпосередніх натур.

Коли дівчина пішла, він привітав себе: здається, зумів справити на неї добре враження. Чорт, це просто обурливо, що молодим дівчатам доводиться отак поневірятись! Уже холоднеча, а у неї немає у що вдягнутись! Просто жах! Зараз же треба піти до «Фіцджералда і Моя» і викурити заспокійливу сигару. Він згадував личко Керрі, і ноги поспіхом несли його.

Керрі повернулась додому в такому піднесеному настрої, що не могла його приховати. Але несподівані гроші принесли з собою цілий ряд ускладнень, які її неабияк непокоїли. Як же купити собі щось із одягу? Адже Мінні знає, що у неї їх немає? Ще не дійшовши додому, вона зрозуміла: це неможливо! Які пояснення вона могла б дати?

– Ну як? – спитала Мінні, маючи на увазі її пошуки.

Керрі не мала звички обманювати і, почуваючи одне, говорити протилежне. Якщо вже ухилятися від правди, то принаймні тоді, коли в цьому є нагальна потреба. Отже, щоб не скиглити, адже на душі було так радісно, вона усміхнулась:

– Мені дещо обіцяли!

– Де? – скинулась сестра.

– У магазині «Бостон».

– Точно пообіцяли? – допитувалась Мінні.

– Завтра дізнаюся, – відповіла Керрі, не маючи охоти брехати довше, ніж це необхідно.

Мінні відчула, що в Керрі поліпшився настрій, і вирішила, що це слушна нагода, щоб розтлумачити сестрі, якої думки Гансон про ці її спроби переїзду до Чикаго.

– А коли тобі не вдасться одержати це місце… – вона затнулася.

– Якщо я найближчим часом не знайду нічого, то, мабуть, поїду додому.

Мінні швидко підхопила:

– Гансон теж вважає, що так буде краще, принаймні на зиму…

Керрі одразу все зрозуміла: їм не хочеться тримати на шиї безробітну. Вона не сердилася на Мінні, та й на Гансона теж. Але сидячи оце зараз і міркуючи над словами сестри, дуже раділа, що у неї є гроші Друе.

– Авжеж, – промовила вона розважливо, – я теж так гадала.

Вона не сказала, що від цієї думки все в ній обурювалося! Що чекало її в Колумбія-Сіті? Хіба вона не знає тамтешнє нудне, одноманітне життя? А тут – величезне, таємниче місто, яке все ще притягувало до себе, як магніт. Те, що вона встигла побачити, лише натякало на всі можливості, які в собі воно таїло. І що ж тепер – зректися цього всього і повернутись до нужденного існування? Їй хотілося волати від самої думки про це!

Керрі рано прийшла додому. Сховалась у вітальню, щоб усе обдумати на самоті. Що ж робити? Не може бути й мови, щоб купити собі обнови і заявитися в них тут! Частину з цих двадцяти доларів доведеться залишити на той випадок, коли треба буде їхати додому. Треба ж заплатити за проїзд, бо вона нізащо не буде позичати у Мінні. Ну гаразд, а як же вона пояснить, де хоча б на це дістала гроші? Якби їй вдалося щось заробити, як легко б тоді все це владналося!

Вона знов і знов поверталася до цього заплутаного вузла. Завтра вранці Друе чекатиме, що вона прийде у новому вбранні, а це ж неможливо! Гансони, зі свого боку, чекають, щоб вона вже збиралася додому. Вона охоче пішла б від них. Але ж не додому! Вона уявила собі, як вони подивилися б на те, що вона десь дістала грошей, не працювавши. Жахливо, що вона ці гроші взяла – їй стало соромно… Вона була геть пригнічена тим, як усе складалося. Поки була з Друе – все було легко й ясно. А зараз – така заплутаність і безнадія! Куди гірше, ніж було досі: нібито й є допомога, і не можна з неї скористатися…

У неї зовсім зіпсувався настрій, і за вечерею Мінні подумала, що в сестри був тяжкий день. Зрештою, Керрі вирішила, що поверне гроші Друе. Не треба було їх брати! То була помилка. Завтра вона з самісінького ранку вирушить шукати роботу. Опівдні, як було умовлено, зустрінеться з Друе і все йому скаже. І коли рішення було прийнято, на серці в неї стало дуже тяжко, і її знову охопив розпач.

Дивна річ: досить їй було взяти гроші в руки, вона одразу відчула полегшення. І навіть після цих розпачливих думок вона забувала про все – і двадцять доларів здавалися чимось чудовим, чарівним! Ох, ці гроші, гроші! Яке щастя їх мати! Якби зараз їх було вдосталь, як легко розвіялися б усі ці турботи!

Керрі встала досить рано встала і пішла з дому. Рішення шукати роботу було не дуже тверде, однак гроші, що лежали в кишені і принесли їй стільки клопотів, робили думку про роботу трохи легшою. Вона йшла кварталом оптових фірм. Ось зараз треба ввійти і спитати. Серце в неї стислося, ноги несли її далі. «Яка ж ти боягузка!» – казала вона сама до себе. Але ж вона стільки ходила й питала! Все одно – результат буде той самий. Вона все йшла і йшла, тоді нарешті зайшла на одну фабрику. Все повторилося, як і дотепер. Керрі вийшла, почуваючи, що щастя її зрадило. Марні намагання!

Майже бездумно дійшла до Дірборн-стріт. Тут містився великий універсальний магазин «Ярмарок» із нескінченними вітринами, безліччю візків для покупок. Тут вирував натовп покупців. Це видовисько хутко відвернуло її від сумних думок. Сюди вона збиралася прийти, щоб купити собі обнови! Та щоб хоч трохи розважитись, може ж вона нарешті просто поглянути, що продають?

Чи є щось миліше в нашому житті, ніж отой стан піднесення, в якому ми перебуваємо інколи, охоплені бажанням щось придбати, та ще й маючи на те гроші? Вагання, докори сумління, нерішучість… Саме в такому стані була Керрі, коли почала блукати розкішним магазином, серед безлічі речей, виставлених тут. Ще відтоді, коли вона приходила сюди шукати роботу, у неї склалася дуже висока думка про цей магазин. Зараз вона спинялася перед кожною річчю, яку раніш поспішала проминути. Її юне серце палало од бажання усім цим заволодіти! Як гарно вона виглядала б ось у цьому, а оте – якої б надало привабливості! Натрапивши на корсетний відділ, вона завмерла мрійливо перед багатством барв і мережив. Досить лише зважитись і якесь з цих див належатиме їй…