Шлюпка пливла до берега надзвичайно обережно. Весла опускалися у воду з великими інтервалами. Видно було, як один із колишніх каторжан на носі шлюпки весь час міряє глибину лотом, шукаючи фарватер, прокладений течією в гирлі річки Вдячності. Це означало, що Боб Гарвей має намір підвести бриг якомога ближче до берега. Чоловік тридцять піратів, видершись на ванти, не спускали зі шлюпки очей і замічали шлях, аби безпечно підійти до берега.

За два кабельтових від острівця шлюпка зупинилася. Стерновий підвівся й став придивлятися до узбережжя острівця, шукаючи очима, де пристати.

І цієї миті одночасно пролунали два постріли. Легкий димок піднявся над острівними скелями. Стерновий і пірат, що міряв зондом фарватер, навзнаки звалилися на дно шлюпки. Кулі Айртона й Пенкрофа одночасно вцілили обох бандитів.

Майже зразу ж прогримів гарматний постріл, над бортом брига здійнялася хмара диму, і ядро вдарило у верхівку скель, за якими сховались Айртон і Пенкроф; у всі боки полетіли скалки каміння, та, на щастя, обидва стрільці лишились неушкоджені.

Відчайдушні прокляття й лайка почулися на шлюпці, проте вона відразу попливла далі. На місце стернового сів один із веслярів, а решта люто налягли на весла.

Та замість того щоб повернутися на бриг, як цього можна було чекати, шлюпка швидко попливла вздовж острівця, намагаючись обійти його з півдня. Пірати гребли щосили, аби швидше втекти на відстань, недосяжну для рушничних куль.

Вони пристали на п’ять кабельтових до тієї частини берега, яка закінчувалася мисом Знахідки, обійшли мис півколом, увесь час тримаючись під захистом корабельних гармат, і скерували шлюпку в гирло річки Вдячності.

Їхній намір вочевидь полягав у тому, щоб зайти у протоку в тил колоністам, які засіли на острівці, аби ті – хоч би скільки їх було – опинилися між двома вогнями: зі шлюпки й із брига, тобто хотіли поставити остров’ян у скрутне становище.

Наступну чверть години шлюпка без перешкод рухалася в цьому напрямку. У повітрі й на воді запанували цілковита тиша й спокій.

Хоча Пенкроф і Айртон добре розуміли, що ризикують бути відрізані, вони все ж таки не кидали засідок, можливо, не бажаючи виказати себе, аби не опинитися під обстрілом бортових гармат «Швидкого», а може, сподіваючись на підтримку Наба й Гедеона Спілета, що охороняли гирло річки, та Сайреса Сміта й Герберта, які засіли серед скель Комина.

Через двадцять хвилин після перших пострілів шлюпка вийшла на траверз гирла річки Вдячності менше ніж за два кабельтових від нього. Починався звичний у цей час приплив, особливо сильний у вузькій протоці; шлюпку каторжан понесло до гирла річки, і вони ледве втримувалися посеред протоки, та й то лише тому, що відчайдушно гребли веслами. Але тієї хвилини, коли вони проходили на досить близькій відстані від гирла річки Вдячності, їх перестріло ще дві кулі, і знову два пірати впали на дно шлюпки. Наб і Спілет також не схибили.

За хвилину бриг пальнув ядром по засідці, над якою здійнявся зрадливий димок рушничних пострілів, але воно лише відбило кілька шматків скель, не зачепивши колоністів.

Тепер у шлюпці зоставалось тільки троє неушкоджених піратів. Підхоплена швидкою течією, вона стрілою пронеслася повз Сайреса Сміта й Герберта, а ті, вважаючи, що вона пливе на надто великій відстані, утримались від пострілів; потім, обійшовши північний край острівця Порятунку, шлюпка тільки на двох веслах попливла до брига.

Досі колоністам ні на що було скаржитись. Для їхніх ворогів сутичка почалася невдало. Ті налічували вже чотирьох тяжко поранених, а може, й убитих, а колоністи, не витративши марно жодного заряду, залишалися цілі й неушкоджені. Якщо пірати не змінять тактики і далі посилатимуть на берег по шлюпці, то колоністи зможуть перебити їх одного за одним.

Тепер слушність інженерового задуму була очевидна. Пірати мусили переконатися, що вони мають справу з численним і добре озброєним противником, легко обдурити якого їм не пощастить.

Минуло щонайменше півгодини, перш ніж шлюпка подолала зустрічну течію припливу і підійшла до борту «Швидкого». Коли на палубу підняли поранених, звідти пролунали жахливі крики, лайка, а потім трьома чи чотирма пострілами корабель послав на острів ядра, жодне з яких не вцілило у колоністів.

Тоді ціла дюжина п’яних від люті та й з учорашнього похмілля каторжан кинулися в шлюпку й попливли до берега. У другу шлюпку, спущену на воду слідом за першою, сіло ще восьмеро піратів, і поки перша пливла просто до острівця, розраховуючи вибити звідти ворога, друга почала маневрувати, щоб пройти у гирло річки Вдячності.

Становище Пенкрофа й Айртона ставало дуже небезпечним, і вони обидва розуміли, що повинні повернутися на острів Лінкольна.

Проте вони чекали, доки перша шлюпка підійде на рушничний постріл, і знову влучними пострілами спричинили хвилюваня екіпажу шлюпки. Потім Пенкроф і Айртон вискочили із засідок і під запеклим обстрілом піратів перебігли через острівець, ускочили в пірогу і, перепливши через протоку саме в ту хвилину, коли друга шлюпка досягла південної частини острівця, перебігли під прикриття Комину.

Щойно вони приєдналися до Герберта й Сайреса Сміта, як пірати з першої шлюпки висадилися на острівець і забігали на всі боки, шукаючи його захисників.

Майже одночасно почулися звуки пострілів із засідок біля гирла річки Вдячності, до якої швидко наближалася друга шлюпка. Двоє з восьми піратів, що сиділи в ній, були убиті наповал влучними пострілами Наба й Гедеона Спілета, а підхоплена невтримною течією шлюпка розбилась об підводні рифи біля входу в гирло річки. Але шестеро піратів, що залишилися живі, аби не намочити зброї, підняли її над головами і вибрались на правий берег річки. Однак, збагнувши, що там вони є доброю мішенню для стрільців, які сховалися в засаді, розбійники щодуху кинулися бігти до мису Знахідки, де їх не могли дістати кулі.

Тепер склалося таке становище: острівець зайняли дванадцятеро піратів – серед яких напевне були й поранені, – що мали у своєму розпорядженні велику шлюпку; на острів висадилося шестеро бандитів, але дістатись до Гранітного Палацу ці також не могли – на річці було піднято мости.

– Усе йде як по писаному! – вигукнув Пенкроф. – Усе йде як по-писаному, пане Сайресе! Як ви гадаєте?

– Гадаю, – мовив інженер, – пірати змінять тепер тактику. Вони не такі дурні, щоб дати змогу перестріляти себе поодинці у вкрай невигідних для них умовах!

– І все ж таки вони не зможуть перебратися через протоку, – заперечив моряк. – Карабіни Айртона і пана Спілета б’ють на цілу милю і не пропустять каторжан!

– Без сумніву, – відповів Герберт. – Але що можна вдіяти з двома карабінами проти корабельної артилерії?

– Ет, – відмахнувся Пенкроф. – Бриг нібито ще не в протоці!

– А хто йому завадить увійти туди? – запитав Сайрес Сміт.

– Це неможливо, – надто великий ризик сісти на мілину під час відпливу.

– Ні, це цілком можливо, – відповів Айртон. – Каторжани можуть скористатися припливом і зайти в протоку, навіть ризикуючи сісти на мілину, коли настане відплив; якщо так станеться – нам не вистояти проти вогню їхніх гармат.

– Тисячу чортів! – крикнув Пенкроф. – Здається, ті паскуди справді піднімають якір!

– Чи не варто нам заздалегідь сховатися в Гранітному Палаці? – запитав Герберт.

– Зачекаймо трохи! – відповів Сайрес Сміт.

– А як же Наб і пан Спілет?.. – запитав Пенкроф.

– При потребі вони зуміють приєднатися до нас. Приготуйтесь, Айртоне, настав час пустити в хід карабіни.

Інженер не помилився. Бриг почав розвертатися на якорі, вочевидь готуючись підійти до острова. Приплив мав тривати ще півтори години, але течія стала набагато слабшою, і бригові легко було б маневрувати в протоці. Однак наперекір Айртоновому переконанню Пенкроф і далі не припускав, що бриг ризикне підійти ближче.

Пірати, які захопили острівець, потроху перейшли на протилежний берег протоки і тепер були відокремлені від колоністів лише досить вузькою смугою води. Озброєні звичайними рушницями, бандити не могли завдати шкоди колоністам, що засіли в Комині й поблизу гирла річки Вдячності, але вони й гадки не мали, що колоністи озброєні далекобійними карабінами і їм, забродам, загрожує небезпека. Не дивно, що, обшукавши весь острівець, вони спокійно ходили берегом.