Після цього пірогу й ящика з бочками витягли на пісок, а оскільки море починало знову відступати, то незабаром ящик із човном опинились на суші. Наб збігав додому по інструменти, щоб відкрити ящик, якомога менше його пошкодивши. Зробивши це, колоністи почали описувати знайдене майно. Пенкроф і не намагався приховати своє хвилювання.

Почав він з того, що відв’язав бочки; вони були в доброму стані й ще могли знадобитися, це зрозуміло без ніяких пояснень. Потім, узявши обценьки й повитягавши цвяхи, колоністи швидко зняли кришку.

Всередині вони виявили другий, цинковий, ящик, що, очевидно, мав за будь-яких обставин захистити речі від вогкості.

– Ти ба, – вигукнув Наб, – чи не консерви там усередині?

– Сподіваюся, ні, – відповів журналіст.

– О, якби там знайшовся… – стиха пробурмотів моряк.

– Що саме? – запитав Наб, почувши його слова.

– Та нічого!

Цинкову кришку розсікли посередині по всій ширині ящика, відігнули її до країв і мало-помалу стали діставати різноманітні предмети й складати їх на пісок. Побачивши кожен новий предмет, Пенкроф горлав «Ура!», Герберт плескав у долоні, а Наб танцював… як той негр. Знайшлися там і книжки, які викликали Гербертове захоплення, і кухонне начиння, що його готовий був розцілувати Наб.

Зрештою, колоністи мали всі підстави почуватися щасливими: у ящику знайшлося різне знаряддя і зброя, прилади й одяг, а також книжки; ось точний список речей, що його Гедеон Спілет заніс у записник.

– Треба визнати, – сказав журналіст, закінчивши опис майна, – що власник цього ящика – практична людина! Знаряддя праці, зброя, прилади, одяг, кухонне начиння, книжки, – нічого тут не бракує! Таке враження, що він чекав корабельної катастрофи і заздалегідь до неї приготувався!

– Тут справді нічого не бракує, – замислено прошепотів Сайрес Сміт.

– І зовсім не викликає сумнівів те, – додав Герберт, – що ні корабель, який віз цього ящика, ні його власник не мали нічого спільного з малайськими піратами.

– Якщо тільки його власник не опинився у полоні в піратів… – зауважив Пенкроф.

– Навряд, – відповів журналіст. – Скоріше за все, буря пошкодила поблизу острова американське або європейське судно, і його команда, аби врятувати хоча б найнеобхідніше, запакувала ящик і кинула його в море.

– Ви такої самої думки, пане Сайресе? – запитав Герберт.

– Авжеж, синку, – відповів інженер. – Могло й так статися. Можливо, в момент корабельної аварії або передбачаючи її, екіпаж зібрав у цей ящик різні предмети першої необхідності, щоб потім підібрати їх десь на березі острова…

– Навіть фотоапарат? – досить недовірливо запитав моряк.

– Що ж до фотоапарата, – відповів Сайрес Сміт, – то я не зовсім розумію потребу в ньому. І для нас, і для будь-кого, хто зазнав корабельної катастрофи, було б краще, якби в ящик поклали більше різного одягу та бойових припасів!

– А чи немає на приладах, знарядді або книжках якоїсь позначки чи назви міста, завдяки яким ми довідалися б, звідки вони? – запитав Гедеон Спілет.

Слушна думка. Колоністи уважно передивилися кожну річ, особливо книжки, прилади й зброю. Та всупереч усталеним правилам ні на зброї, ні на приладах не виявилося жодної заводської марки, хоча вони були в такому чудовому стані, наче ними ще ніхто не користувався. Те саме виявилося й після огляду знарядь праці та інструментів; усе було зовсім нове, вказуючи на те, що речі бралися не навмання, аби лише вкинути їх у ящик, а відбиралися старанно й продумано. Про те саме свідчив і внутрішній цинковий ящик, який захищав речі від вогкості і не міг бути злютований у хвилини панічного поспіху.

Що ж до енциклопедії природничих наук і словників полінезійських говірок, надрукованих англійською мовою, то на жодній із книжок теж не було ні прізвища видавця, ні року видання.

Те саме стосувалося й англомовної Біблії, чудово виданої in-quarto[14], хоча її, здавалося, часто читали й перечитували.

На прекрасному атласі з картами світу і обох півкуль, виконаними в проекції Меркатора і з географічними назвами французькою мовою, також не було ні року видання, ні прізвища видавця.

Отож по жодній із речей неможливо було визначити, в якій країні вона виготовлена, а отже, і якій країні належить той корабель, котрий нещодавно пропливав поблизу цієї землі. Та хоч би звідки з’явився ящик, він виявився справжнім скарбом для колоністів острова Лінкольна. Досі вони користувалися тільки дарами природи, все робили своїми руками і лише завдяки своєму розуму та знанням виходили зі скрути. Здавалося, саме Провидіння послало їм різноманітні промислові товари як винагороду за терпіння і працю. І колоністи гуртом звернулись до Неба з молитвою вдячності.

А втім, один із них не мав святкового настрою. То був Пенкроф. Здавалося, в ящику не виявилося того, чого йому вкрай бракувало, і поки витягували предмет за предметом, його «Ура!» лунало щораз тихіше, а коли закінчили опис майна, усі почули, як він пробурчав:

– Все це чудово, але побачите, що в цьому ящику для мене так нічого й не буде!

На що Наб здивовано запитав:

– Отакої! А чого ж ти, друзяко, хотів?

– Півфунта тютюну, – без тіні усмішки відповів Пенкроф. – Тоді нічогісінько не бракувало б мені для щастя!

Колоністи співчутливо засміялися.

Отже, знайшовся ящик, і тепер більше, ніж будь-коли, належало якнайпильніше дослідити острів, тому домовилися вирушити завтра ж на світанку, піднятися вгору річкою Вдячності й добратися до західного узбережжя. Якщо хто-небудь із потерпілих десь вибрався на тому боці острова, то він, можливо, ледве животіє без харчів і потребує невідкладної допомоги.

Протягом дня колоністи перенесли речі до Гранітного Палацу і охайно розклали їх у великій залі.

Того дня, 29 жовтня, була неділя, і перш ніж лягти спати, Герберт запитав інженера, чи не хотів би той прочитати який-небудь уривок із Євангелія.

– Залюбки! – відповів Сайрес Сміт. Він узяв Священну Книгу і вже мав її розгорнути, як несподівано його спинив Пенкроф:

– Пане Сайресе, я забобонний. Відкрийте навмання і прочитайте перший вірш, який потрапить вам на очі. Побачимо, чи підійде він до нашого становища.

Сайрес Сміт усміхнувся на морякові слова і, виконуючи його бажання, розгорнув Євангеліє саме в тому місці, де між сторінками лежала закладка.