Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Які антисептичні й протизапальні засоби він має? Як уникнути ускладнення?

Принаймні треба негайно перев’язати обидві рани. Гедеон Спілет побоявся промивати їх теплою водою або стягувати їхні краї, аби не викликати знову кровотечі. Герберт і так утратив забагато крові й тому дуже ослаб.

Журналіст вирішив обмежитися тільки промиванням обох ран холодною джерельною водою.

Герберта поклали на лівий бік і залишили його в цьому положенні.

– Не дозволяйте йому ворушитися, – сказав Гедеон Спілет. – Це положення найзручніше, щоб заживали рани на грудях і на спині, бо з них вільно може виділятися гній. Крім того, хлопцеві потрібен спокій.

– Як? Ми не зможемо перевезти його до Гранітного Палацу? – запитав моряк.

– Ні, Пенкрофе, – відповів Гедеон Спілет.

– Прокляття! – закричав моряк, піднявши вгору кулаки.

– Пенкрофе! – докірливо промовив Сайрес Сміт. Гедеон Спілет ще раз пильно оглянув юнакові рани. Герберт лежав такий блідий, що журналіста опанував страх.

– Сайресе, – сказав він, – адже я не лікар… Я зовсім не впевнений у тому, що роблю… Ви мусите допомогти мені порадами, у вас великий досвід!..

– Не хвилюйтесь, друже, – відповів інженер, тиснучи йому руку. – Спокійно обміркуйте все… Думайте тільки про одне: як урятувати Герберта!

Інженерові слова повернули журналістові спокій, на хвилину втрачений через усвідомлення величезної відповідальності. Він сів поруч із ліжком, на якому лежав Герберт. Сайрес Сміт став поруч. Пенкроф розірвав на собі сорочку і машинально став висмикувати з неї корпію.

Тоді Гедеон Спілет виклав свій план лікування: він вважав за необхідне спочатку зупинити кровотечу, але не перев’язувати ран, щоб не закрити вихід гною, який міг утворитися в грудях через запалення пробитих кулею тканин.

Сайрес Сміт підтримав журналістів план; вирішено було не тампонувати рани, а дати їм можливість самим зарубцюватися, не допускаючи лише їхнього забруднення. На щастя, хірургічного втручання рани не потребували.

Але чи був у колоністів засіб від можливого запалення?

Так, принаймні один засіб вони мали, бо природа безмежно щедра. Вони мали холодну воду, а вода знімає гарячку, знеболює й належить до дієвих ліків, визнаних лікарями всього світу при лікуванні найтяжчих ран. До того ж холодна вода має ще одну велику перевагу: завдяки їй рана може залишатися у спокої і не потрібна невідкладна перев’язка, а це має величезне значення, бо, як свідчить досвід, у перші дні хвороби контакт повітря з раною смертельний для пораненого.

Отож Гедеон Спілет і Сайрес Сміт міркували, керуючись здоровим глуздом, і, вибравши як ліки холодну воду, зробили те саме, що зробив би і досвідчений хірург. До обох Гербертових ран приклали змочені холодною водою компреси з полотняної тканини, які вони міняли через кожні три – п’ять хвилин.

Моряк розпалив у пічці – на щастя, в Айртоновому житлі не бракувало різних припасів. Із кленового цукру й лікарських трав, які сам Герберт збирав на берегах озера Гранта, зварили освіжальний напій і влили кілька ложечок у рот досі ще непритомного юнака. У того почалася сильна гарячка, він не приходив до тями цілий день і всю наступну ніч. Гербертове життя висіло на тоненькій волосинці, яка щомиті могла урватися.

Наступного дня, 12 листопада, у Сайреса Сміта і його друзів з’явилася малесенька надія на щасливий кінець хвороби. Герберт нарешті опритомнів. Він розплющив очі, пізнав Сайреса Сміта, журналіста, Пенкрофа і навіть вимовив кілька слів. Він не пам’ятав, що з ним сталося. Йому про все розповіли, і Гедеон Спілет лагідно попросив юнака не ворушитися, бо хоча небезпека минула, потрібен ще не один день, поки рани зарубцюються. Втім, Герберт майже не відчував болю, бо холодна вода, якою раз у раз змочували хлопцеві рани, знімала запалення. Гній виділявся рівномірно, температура не піднімалася, і можна було сподіватися, що страшна рана заживе без ускладнень. Пенкроф уперше відчув, ніби з його серця спав камінь. Він доглядав Герберта, як сестра милосердя, як мати рідну дитину. Герберт знову заснув, але цього разу вже спокійним сном.

– Повторюйте мені, що ви не втрачаєте надії, пане Спілете! – просив журналіста Пенкроф. – Кажіть, що ви врятуєте Герберта!

– Так, ми врятуємо його! – відповів журналіст. – Рана небезпечна, куля могла навіть пробити легені, але пошкодження цього органу не смертельне.

– Ох, ваші б слова та Богові у вуха! – побивався Пенкроф.

Цілком природно, що цілу добу, відколи колоністи були в загоні для худоби, вони не думали ні про що, крім юнакової хвороби. Вони навіть не дбали про свою безпеку, хоча пірати могли наскочити з хвилини на хвилину, і не вживали ніяких заходів, аби захистити загін для худоби.

Але того дня, поки Пенкроф сидів поруч із ліжком хворого, Сайрес Сміт і журналіст вирішили поміркувати, що робити далі.

Насамперед вони обійшли весь загін для худоби, але ніде не виявили й сліду Айртона. Невже бідолаху забрали його колишні поплічники? Невже вони заскочили його зненацька? Чи, може, він одбивався й загинув? Це припущення здавалося вірогіднішим. Перелазячи через паркан, Гедеон Спілет устиг помітити, як один із піратів кинувся бігти до південного відрогу гори Франкліна, і вірний Топ погнався за ним. То був один із тих заброд, чия шлюпка розбилася об скелі в гирлі річки Вдячності. А втім, пірат, убитий інженеровим кинджалом, пірат, тіло якого було знайдено за частоколом, також належав до зграї Боба Гарвея.

Проте в загоні для худоби не помітно було ніяких слідів боротьби. Його ворота були зачинені, вся худоба зосталася на місці. Колоністи не виявили також жодних слідів боротьби або пошкоджень ні в хижці, ні в самому частоколі. Зникли лише Айртон та набої, які той брав із собою.

– Очевидно, на бідолаху напали несподівано, він не захотів здатися без опору, і його вбили, – сказав Сайрес Сміт.

– Боюся, так воно й було, – відповів журналіст. – Потім, певне, пірати оселилися в загоні, де всього вдосталь, і втекли звідси тільки тоді, коли побачили нас. Очевидно також, що, коли ми сюди прийшли, Айртона – живого чи мертвого – тут уже не було.

– Доведеться влаштувати облаву в лісі й очистити наш острів від цих мерзотників! – сказав інженер. – Передчуття не обманули Пенкрофа. Пригадуєте: він вимагав знищити піратів, як хижаків. Якби ми послухались його, то не зазнали б згодом багатьох нещасть!

– Атож, – погодився Гедеон Спілет, – зате тепер ми здобули право не жаліти їх.

– Принаймні, – мовив інженер, – ми мусимо перечекати у загоні, поки з’явиться можливість перевезти Герберта до Гранітного Палацу.

– А як же Наб? – запитав журналіст.

– Набові нічого не загрожує.

– А якщо його стурбує наша довга відсутність і він вирішить іти до загону?

– Не можна цього допустити, – швидко відповів Сайрес Сміт. – Дорогою його можуть убити!

– І все ж таки я побоююсь, що він саме так і зробить!

– Ех, якби працював телеграф, його можна було б попередити! Але тепер це неможливо! А залишити тут самого Пенкрофа з Гербертом ми теж не можемо!.. Мабуть, доведеться мені самому йти до Гранітного Палацу.

– Ні, ні, Сайресе, – заперечив Гедеон Спілет. – Ви не маєте права ризикувати своїм життям! Тут сама хоробрість не зарадить! Ті розбійники, звичайно ж, стежать за загоном; вони причаїлися де-небудь у навколишніх хащах, і якщо ви підете, нам доведеться оплакувати двох небіжчиків замість одного!

– Але ж Наб уже цілу добу не має від нас жодної звістки.! Він неодмінно прийде! – повторював інженер.

– До того ж він і не здогадується про небезпеку, і його напевне вб’ють, – додав Гедеон Спілет.

– Невже зовсім немає змоги якось попередити його? Поки інженер подумки шукав ради, його погляд упав на Топа, що весь час крутився поруч, ніби намагаючись сказати: «А навіщо ж я тут?»

– Топе! – вигукнув Сайрес Сміт. Вірний пес кинувся до хазяїна.

– Справді, хай збігає Топ, – сказав Гедеон Спілет, миттю збагнувши інженерову думку. – Собака проскочить там, де нам не пощастило б і кроку ступити! Він однесе до Гранітного Палацу повідомлення про те, що діється в загоні, і принесе нам відповідь!

108
{"b":"224758","o":1}