Щоб мати можливість правильно пізнавати істину, людина мусить звільнитися від догм та правил, котрі уповільнюють процес пізнання. Чистий та вільний розум має можливість сумніватися в усьому. А отже, шукати підтвердження в правоті чи, навпаки, неправоті сприйняття того, що вкладається йому в голову, а також сумніватися у вірі та перевіряти свої сумніви, шукаючи істину. Бо інакше повноцінний розвиток зупиниться. Кожний творить релігію своїми руками. А віра та релігія надто різні речі, щоб ставити між ними знак рівності.

– О, наговорив! І таким високим стилем! Ах, то ви у нас благодійники, а не упирі, як вважають і темні, і світлі? – скептично посміхався Стрибог. – Мерзенна філософія, мушу сказати. Світ без добра та світ без зла тобто? Велике ніщо?

– Не так усе примітивно, вельмишановний Стрибоже. Не спрощуй. Світ має прагнути до рівноваги. Однак жодна із ворогуючих сторін на таке не пристане: ані світлі, ані темні. Ви ж постійно перетягуєте канат сили то в один бік, то в інший. Хіба ні? Як і зараз, наприклад. З’явилася нова безсмертна, і чим ви займаєтеся?

– Овва! Шановний! Вона не просто безсмертна. Вона моя донька. Вона по праву крові темна.

– Цікаве тлумачення, – хмикнув чоловік. – Кажеш, приватна твоя власність, поважний Стрибоже? А як щодо вільного вибору? Здається, світлі не зовсім згідні з темними щодо цього?

– А мені якось плювати, на що вони згідні. Вона моя донька. Крапка.

– Між іншим, дівчину не пробували запитувати, чого вона хоче?

Стрибог гордо задер голову вгору.

– Той хто стає учнем темного Учителя, ніколи не повертається з Темного світу. Аксіома!

– Але ж це насильство над волею, – не здавався сірий.

– Слухай, чоловіче! Тобі яке до цього діло, боїшся, що й тобі перепаде від нас, коли станемо могутнішими?

– Ні, я цього не боюся. То ви маєте боятися. Коли вас у ваших світах стане забагато, то самі від цього страждатимете.

– Що?

Стрибог дивився на сірого, як на божевільного. Той або жартує, або й справді сірий бік робить безсмертних трохи придуркуватими.

– Думаєш, що я несповна розуму? Змушений тебе розчарувати. Знаєш, на відміну від вас, темних, ми доволі легко мандруємо світами – будь-якими. Для нас табу не існує. Абсолютно світлі світи та абсолютно темні світи легко впускають нас до себе. Те саме з нейтральними чи повністю зачиненими. Такого привілею не має жодний безсмертний. Замислись на мить: за що ми його отримали? Я не відповідатиму, з часом ти легко знайдеш відповідь. Але вже зараз можу сказати таке: все добре в міру. Жодна сила – ані світла, ані темна – не повинна переважати. Бо якщо пануватиме тільки зло, то все перетвориться на хаос. Зло знищує не тільки душі, воно легко знищує цілі світи. Однак, якщо не буде зла, а пануватиме суцільне добро, то гармонія забуде, що таке зло, й перестане правильно визначати добро. Надлишок добра та ідеального порядку породжують марноту та сум, утому, байдужість, що рано чи пізно також приводять до хаосу.

– О! Невже? То ви наші благодійники, виходить? Ти розумієш, що зараз кажеш? Ти ставиш під сумнів увесь всесвітній уклад. Чи тобі нагадати легенду про творення світу?

– Не треба. Я її не гірше від тебе знаю, і ми, сірі, тільки нею й послуговуємося, на відміну від вас. Першоджерелом тобто. Ви ж понастворювали собі Книг Чорнобогових, Білобогових, понавигадували химер. А головне що для творця? Тримати рівновагу. Ще раз повторюю: ми пильнуємо, щоб не запанував хаос. Наше вчення – це гармонія між вогнем та кригою, водою та землею. Тільки гармонія породжує благо. Ми втручаємося у хід подій лишень у виняткових випадках. А не так, як ви, – не даєте розвинутися вповні духу та душі смертного, постійно бомбуючи його спокусами чи, навпаки, як ото світлі, змушуючи змиритися зі своєю долею. Склав лапки та чекаєш. Бздури це все, поштивий Стрибоже. Так, сірі інколи припиняють війни, які закінчуються, тільки-но розпочавшись. Це тоді, коли вважаємо це беззмістовним. Так, сірі інколи насилають хвороби в ті місця, де людський дух над міру потонув у благодаті, зупинився та перестав розвиватися й вдосконалюватися. Тоді ми і вносимо невеликий елемент хаосу в стовідсотково світлі чи стовідсотково темні світи.

– Добре, гарно говориш, і, може, в дечому я навіть погоджуюся з тобою, однак не доберу іншого: навіщо вам я. У вас і так все гаразд! Чи не все? – Стрибог суворо дивився на сірого.

– Нам потрібні воїни – вірні безсмертні, ті, які вміють думати, тобто розвиватися, а не тупо відповідати всім приписам, закладеним у Чорнобогових чи Білобогових Книгах. Ти вмієш це і знаєш, як стати над юрбою.

– Я? – Стрибог здивовано витріщився на сірого.

– Так. Ти. Бо найважливіше правило, яке вимагає гармонія сірості, – відсутність у серці будь-яких почуттів. Це і є панування здорового глузду та віра у власні сили. Бачиш, що з тобою зробили почуття? Майже випалили до тла. Ти готовий зараз до цього, до найважливішого вибору свого життя – прийняття сірості. У серці, де померла любов, врешті звільнилося місце для гармонії, для прийняття філософії ідеального порядку, ідеальної рівноваги. Ми відкриті для усіх тих, хто бачить майбутнє не в безглуздих поборюваннях, а в збереженні рівноваги. Ще трішки залишилося. Здолаєш ненависть у серці – віднайдеш себе!

Стрибог уважно та трохи скептично слухав пояснення сірого. І, коли той врешті вмовк, трохи недоречно перепитав, спустивши тим самим чоловіка на землю:

– Цікаво, хто вбив у твоєму серці любов, чоловіче? Невже також жінка, якщо ти так впевнено і безапеляційно говориш про велике благо – відсутність любові?

Сірий відповідав незворушно:

– Не жінка. Ви! Тільки ви, сильні безсмертні! Світлі і темні безсмертні це зробили, а тому завзятішого поборника сірості, аніж я, годі пошукати. Це довга історія, я тобі колись її розповім, а поки ми з тобою вирушаємо на пошуки клітки для твоєї Птахи.

Очі сірого по-зрадницьки заблищали. Стрибог це відразу помітив, скептично посміхнувся:

– Відвертість за відвертість, чоловіче. Ти кажеш не всю правду, сірий друже! Ох, так важко ошукати того, хто вміє професійно порпатися в чужій білизні.

– Ну, гаразд! – неохоче погоджувався сірий. – І жінка також причетна. Це було давно. Вічність минула. І вона, та жінка, давно вже мертва. Я хотів її врятувати від вірної смерті, бо кохав. Та вона не захотіла бути врятованою. «Радше бути мертвою, знаючи, що твоє дитя продовжує жити, аніж бути поруч з тобою та каратися до скону за слабкість духу», – її слова. Вона зрадила мене, Стрибоже. Зрадила. І ти мене розумієш. Тоді кохання для мене померло й любов також. Вона переплутала материнський інстинкт зі справжнім коханням. Як твоя Птаха тепер плутає книжкові приписи з почуттями. А знаєш чому? Бо кохання це слабкість. Це дурість. Воно знищує.

– І що ти зробив? – запитував розгублений Стрибог. Він навіть співчував зараз сірому.

– Що зробив? Я поважаю інстинкти в людині! І материнські інстинкти також, величний Стрибоже! Я допоміг цій жінці тоді та врятував її дитину. Це було востаннє, коли я піддавався чуттєвій спокусі. Однак чоловіки не мають права на слабкості у вигляді сентиментів. Якщо вони справжні чоловіки. Тільки голий розум, чіткий розрахунок та гола правда рушії великих звершень. Тебе влаштувала моя відповідь, шановний Стрибоже?

Сірий дивився простісінько в очі. Погляд мав різкий і холодний, мов сипав шматками криги. Він не сказав «коханій жінці». Він говорив «цій»… Стрибог кивнув ствердно головою, та замість стверджувальної відповіді запитав:

– Ти знаєш, де вона зараз? Я також хочу з покінчити зі своїми сентиментами раз і назавжди.

– Знаю. У світі неврів.

– Ого, – аж присвиснув розгублено Стрибог, – і хто нас туди запросить? Ось тобі й приклад нейтрального світу, якому, по-моєму, плювати і на світлих, і на темних, а тим паче на сірих. Їхня брама нас не впустить.

Сірий безсмертний самовпевнено посміхнувся. І Стрибог зрозумів: пропустить брама, ще й як пропустить.

– Чи буває кохання у минулому часі? Чи буває кохання колишнім? – запитувала вкотре себе.