— І от такими дрібничками ви хочете купити мою мовчанку, Шульц?

— Гольдрінг! Гер фон Гольдрінг! Я знаю, що це не те, що вас може задовольнити. Але клянуся: я більше й словом ніколи і ніде не згадаю вас! Даю вам слово, що ваші підозри не мають ніякої підстави, отже, ваша совість може бути спокійною! З цим фото просто якийсь фатальний збіг обставин! І я зможу довести, що ні в чому не винний. Але вже одно те, що мене затримає гестапо, зіпсує всю мою кар'єру!

Генріх удав, що замислився:

— Гаразд, Шульц! Сьогодні ви мені показуєте укріплення, ввечері ми з вами у генерала, а завтра, після того, як я одержу всі документи, ми разом поїдемо до Сен-Назера і трохи розважимося. До речі, завтра субота і вам легко буде відпроситися у генерала на кілька годин, щоб вирядити дорогого друга, з яким вас зв'язує спільна служба на Східному фронті.

Якийсь дивний вираз майнув на обличчі Шульца.

— О, звичайно, відпустить! — дуже охоче погодився він, і це насторожило Генріха.

— Ось вам мій документ, оформляйте перепустку і поїдемо оглядати дільницю. Я чекатиму на вас в альтанці біля штабу.

Генріх був певен, що Шульц вдасться до всього, щоб усунути його з свого шляху. Але по дорозі на дільницю він цього не зробить, бо всі в штабі знатимуть, з ким поїхав Гольдрінг, а потім вони будуть увесь час на людях. Шульц чекатиме більш слушної нагоди. А вона може трапитись лише завтра, коли вони залишаться наодинці в Сен-Назері. Що ж, подивимося, хто кого!

— Можемо їхати! — сповістив майор, з'являючись на порозі альтанки.

Біля під'їзду стояла машина, але водія не було.

— Ми поїдемо без шофера? — запитав Генріх.

— Я сам керуватиму! — кинув Шульц.

Виїхавши з лісу, машина поволі рушила вздовж берега.

— Так де ж той славнозвісний Атлантичний вал? — позіхаючи, запитав Генріх.

— Ніякого валу, власне, немає, принаймні на нашій дільниці. Дивізію розтягнуто на сорок два кілометри, де є три міцно укріплені пункти. Зараз ми побуваємо на одному з них. Решта — точнісінька копія того, який побачимо. Поміж ними — мінні поля.

— Але ж наші газети твердять про неприступність… Шульц криво посміхнувся:

— Коли ваша дивізія передислокується сюди, самі побачите.

Хвилин за десять машина зупинилася. Генріх здивовано озирнувся. Ніяких укріплень він не помітив.

— Ви, майор, здається, маєте намір жартувати?

— І не подумав! Ви бачите оті сітки? Придивіться до них.

Біля самої води, замасковані густими сітками під колір піску, тягнулися три ряди протитанкових надовбнів з міцних таврових балок. Генріх помітив їх лише тоді, коли Шульц звернув на них його увагу. За надовбнями були розташовані замасковані контрескарпи, а за ними — вриті в землю залізобетонні вогневі точки з амбразурами або рухомими броньованими куполами. Біля кожної точки глибоко в землю спускалися кількаповерхові міцні каземати. Тут розміщалися солдати, продуктові склади, склади боєприпасів і запасної зброї, резервуари з водою для споживання. Кожному командиру роти було підпорядковано від шести до восьми таких вогневих точок. В підземному казематі ротного пункту був встановлений перископ і на стіні висіла карта, що давала точне уявлення про свою ротну дільницю. На ній були позначені всі вогневі точки з сектором обстрілу для кожної, мінні поля і проходи в них, зазначено кількість солдатів і боєприпасів тощо.

За першою лінією вогневих точок пролягала друга — більш потужна, а за нею третя — найпотужніша. І щодо своєї будови, і щодо озброєння. Всі три лінії були відокремлені одна від одної мінними полями.

Генріх зайшов на кілька укріплених точок, а далі запропонував Шульцу обмежитися лише ротними командними пунктами.

Щоб не викрити таємниці можливої передислокації дивізії, Шульц, знайомлячи Гольдрінга з командирами рот, рекомендував його як представника штабу корпусу. Генріх заводив з командирами жваву розмову, розповідав втішні відомості з Східного фронту, які він ніби одержав у штабі корпусу. Розглядаючи карту укріпленого району, він то захоплювався точністю визначення, то робив якісь побіжні зауваження. Командирам рот дуже сподобався цей веселий і дотепний офіцер, який так невимушено себе тримає. І нікому не здалося дивним те, що ліву руку він увесь час тримає на борту мундира, бо ніхто не здогадувався, що з звичайної його петлі визирає замаскований у ґудзику автоматичний фотоапарат.

Лише о сьомій вечора, оглянувши всі три укріплених райони, вкрай стомлені, повернулися Шульц і Гольдрінг до штабу дивізії.

— Ви задоволені, бароне? — запитав Шульц, коли обидва вони вмилися з дороги.

— Признатися, ні! Я сподівався, що тут створено справді неприступну фортецю, а бачив лише розрізнені укріплення, які противник легко може блокувати.

— Але ви звернули увагу, що між кожним районом налагоджено взаємодію, яка робить їх значно потужнішими, ніж на перший погляд здається?

— Я не такий великий фахівець у фортифікаційних спорудах, щоб моя думка мала будь-яку цінність. Я радий, що зможу інформувати про все генерала Еверса, а висновки хай вже робить він сам.

Прибув вістовий і запросив Гольдрінга і Шульца до генерал-майора Толле.

Стомленому після мандрівки по укріпленому району Генріху найбільше хотілося відпочити, і він у душі проклинав гостинність генерала. Тим більше, що аж ніяк не сподівався дізнатися від нього про щось нове й цікаве — після сьогоднішньої поїздки всі таємниці Атлантичного валу, в буквальному розумінні слова, лежали у Генріха в кишені, зафіксовані на особливо чутливій мікроплівці. Але відмовитися від запрошення було незручно.

Толле зустрів гостей дуже привітно. Він зарані подбав про вечерю, добір вин, і розмова за столом зав'язалася жвава і невимушена — вдома генерал тримав себе, як гостинний господар, і тільки господар. Говорили здебільшого про Росію. Перед відправкою на Східний фронт генерал хотів якнайкраще познайомитися з цією цілком загадковою для нього країною, і він засипав Генріха безліччю запитань, відповіді иа які вислуховував з великою увагою. Особливо цікавили генерала питання, пов'язані з життям і побутом народів Радянського Союзу, характерними рисами вдачі росіян, українців, білорусів. В них, за його висловом, він вбачав той ключ, яким можна пояснити всі невдачі німецької армії на Східному фронті.

— Ми поводили себе лише як завойовники, а завойовник, коли він хоче втриматись на захопленій території, мусить бути і дипломатом-психологом! — резюмував свою думку Толле.

Себе він, очевидно, вважав дуже тонким дипломатом і людиною широкого світогляду. Проте всі його зауваження і висловлювання свідчили про розум, хоч і допитливий, але обмежений. І Генріх не без зловтіхи думав, як швидко розвіються всі ілюзії генерала, тільки він зіткнеться на Східному фронті з населенням окупованих гітлерівцями територій.

Вже наприкінці вечері генерал сповістив Гольдрінгу і Шульцу зовсім несподівану для них обох новину:

— А знаєте, гер фон Гольдрінг, вам доведеться заїхати до штабу нашого корпусу в Діжон.

— Але ж усі матеріали для мене вже приготовано, принаймні гер Бушмаєр запевнив мене, що завтра вранці він їх мені вручить. Офіціально завірені і підписані. Невже знов якась затримка?

— Ні, ні, з нашого боку ніяких затримок. Ви, справді, о дев'ятій ранку одержите все, як і було обіцяно. Проте в Діжон все-таки доведеться поїхати. Справа, бачте, в тому, що я в свій час подав проект реконструкції першої лінії укріплень. Якщо цей проект буде прийнято, тоді дані, які ви у нас одержите, доведеться дещо змінити, зваживши на ті поправки, що, безумовно, виникнуть в зв'язку з реконструкцією. Нам перед виїздом на Східний фронт теж, мабуть, доведеться замінити частину зброї. Отже, ми зможемо дещо залишити вашій дивізії. Все це треба з'ясувати і уточнити. Я гадаю, що завтра, одержавши від нас всі матеріали, ви з майором Шульцом виїдете до Діжона і там остаточно з'ясуєте це питання. Адже ви не проти того, щоб ще один день провести у товаристві вашого друга?