61. Серце козацьке рвалося вперед.

Студент УГА Слоквич написав цей спогад 8 січня 1923 року. Його особистої справи не виявлено. Отож невідомими лишаються і його ім’я, і біографія. Можливо, що «Слоквич» — псевдонім.

Запоріжець (Слоквич). Останнє зусилля. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1059–1063.

Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. — Київ: Правда Ярославичів, 1998. — С. 203.

Крат М. 1920 рік (Про забуті дії українського війська) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Збірник 10. — С. 85–88.

62. Максим і Гриць.

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Максима Ломацького. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1424, арк. 1 — 22.

Ломацький М. Вспомин про смерть командира Богдано-Дорошенківського куріня 1-ї Запорожської дивізії. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, арх. 99, арк. 1–7.

63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука.

КОЗЛОВСЬКИЙ Олексій Олександрович (17.3.1892, с. Ісаківці Кам’янецького пов. Подільської губ. — 31.10.1971). Військовий і громадський діяч, редактор; командир 10-ї сотні 9-го стр. полку 3-ї стрілецької дивізії, голова Української полкової ради сотні 9-го стрілецького полку 3-ї стрілецької дивізії російської армії, старшина 1-ї пішої сотні партизанського загону ім. Яна Кармелюка (поч. 1918), прокурор Надзвичайного суду 2-ї кулеметної бригади Кулеметної дивізії Армії УНР (1920), редактор-видавець її центрального органу «Соціал-Демократ» (у Подєбрадах), секретар Українського технологічно-господарського інституту (до 1951), член управи відділу УККА, голова станиці ОбВУА в Нью-Гейвені (Коннектикут); військове звання — майор Армії УНР.

Народився в сім’ї Олександра Григоровича та Галини Миколаївни Козловських. Закінчив повний курс Подільської духовної семінарії (1912). До 1914 р. працював на різних канцелярських посадах та кореспондентом. 1915 року вступив до університету Святого Володимира в Києві. Від 1916 р. — в російському війську. 1918 року повернувся до навчання в Київському університеті. В українському війську з листопада 1918 р. до листопада 1921 року. Навчався на правничому факультеті Карлового університету (м. Прага, ЧСР). Вільний слухач економічно-кооперативного відділу, діловод канцелярії та завідувач господарства (від 20.8.1930) УГА (м. Подєбради, ЧСР). Член закордонної організації УСДРП. Виїхав до США. Похований на українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруці.

ЧИРСЬКИЙ Олександр Антонович (12.12.1896, Кам’янець-Подільський Подільської губ. — після 22.5.1928). Військовий, інженер; прапорщик російської армії (грудень 1916), хорунжий 2-ї кулеметної бригади Кулеметної дивізії Армії УНР. Закінчив гімназію (Кам’янець-Подільський, 1916), Костянтинівську військову школу (м. Київ, грудень 1916) та УГА (1928). В українському війську з початку 1918 р.

ШКЛЯР Василь Прокопович (25.2.1887, м-ко Синявка Сосницького пов. Чернігівської губ., тепер Менського р-ну Чернігівської обл. — після 20.4.1938). Громадсько-політичний діяч, інженер-економіст, кооператор; командир 5-ї сотні 243-го запасного пішого полку, голова Української ради 243-го запасного пішого полку (19.5.1917), член Всеукраїнської ради військових депутатів (14.7.1917), член Центральної Ради (14.7.1917, вдруге від жовтня 1917), директор повітового союзу кооперативів, старшина Армії УНР.

Закінчив Синявську земську однокласну школу, Київську школу десятників дорожнього і будівельного діла (1912), 4 семестри архітектурного відділу 1-х Петроградських політехнічних курсів, 2 семестри Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків, 1 курс Українського державного університету (Кам’янець-Подільський, листопад 1919 — листопад 1920). В російській армії від 2 лютого 1915 р. до 1 травня 1917 року (солдат, юнкер, старшина). Учасник українізації частин російської армії. Делегат Другого і Третього всеукраїнських з’їздів військових. Організатор Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків. Учасник антигетьманського повстання (у складі «Головного Штабу Республіканських військ» та Головному інформаційному бюро Армії УНР). «Дальша боротьба Українського народу вимагала більшої кількості активних борців, і тому я залишався учасником боротьби по стороні У.Н.Р.», — писав він. Працював у Міністерстві внутрішніх справ. Розділив «увесь тягар, який судилося зазнати уряду У.Н.Р.». Інтернований у таборах у Польщі (25.11.1920 — 25.1.1922). Закінчив УГА. Спогад «Суд» написав 1922 року.

Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1971. — Ч. 6 (56). — С. 95.

Енциклопедія українознавства. — Київ, 1996. — Т. 3. — С. 1072.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Збірник 10. — С. 210, 211.

Козловський О. З минулого. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 167–173.

Особиста справа студента Козловського Олексія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1240, арк. 1–60.

Особиста справа студента Чирського Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2171, арк. 1–101.

Особиста справа Шкляра Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2212, арк. 1 — 207.

Союз инженеров и техников украинцев эмигрантов в Польше (1936–1938). ЦДАВО, ф. 4919, оп. 1, спр.1, арк. 27.

Чирський О. Спогад (суд). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 160–161 зв.

Шкляр В. Суд. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, а рк. 162–166 зв.

64. Свято на колоцвинтарній вулиці.

ІГНАТЕНКО Дмитро Андрійович (25.10.1895, с. Карпилівка Прилуцького пов. Полтавської губ., тепер Срібнянського р-ну Чернігівської обл. — після 20.6.1928). Козак Армії УНР, інженер-лісівник.

Народився в сім’ї хліборобів. Закінчив сільську початкову школу та вищу початкову чотирикласну. Від більшовицької мобілізації ухилився. Був призваний у Добровольчу армію. З відділом генерала Бредова потрапив до польських таборів (Щипйорно), де вступив до українського збірного відділу та перевівся до Ланцута. Учасник боїв проти більшовиків (1920). Того ж року був знову інтернований поляками. В липні 1922 року втік із табору до ЧСР. 1923 року закінчив матуральні курси при УГА, а 1928 року — УГА. Спогад «Вересень року 1920» написав 1923 р.

Ігнатенко Д. Вересень року 1920. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 585–589.

Особиста справа студента Дмитра Ігнатенка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1145, арк. 15, 15 зв.

65. Похорон у Сатанові.

РЖЕВУЦЬКИЙ Віктор Юрійович (6.10.1901, м. Овруч Волинської губ. — після 26.6.1927). Військовий, інженер-економіст; козак 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

Навчався у 2-й Київській класичній гімназії, 1914 року перевівся до 3-го класу Черкаської державної гімназії, яку й скінчив 4 травня 1919 року. В Армії УНР із травня 1920 р. Інтернований у польський табір у Щипйорно. Закінчив економічно-кооперативний факультет УГА. «Спогад» записав на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Ржевуцького Віктора. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1831, арк. 1 — 58.

Ржевуцький В. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 759–761.

66. Дорога вела до моря.

ГАЙДАК Микола Григорович (12.5.1898, с. Малий Янисоль Маріупольського пов. Катеринославської губ., тепер с. Мирне Тельманівського р-ну Донецької обл. — після 19.10.1927). Військовий, інженер; козак Армії УНР.

Народився в сім’ї вчителя. Закінчив однокласну школу в м. Крилові Чигиринського повіту та гімназію зі срібною медаллю (м. Черкаси, 1917). 1917 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира і до Київської гарматної школи, де був членом спілки юнаків-українців (школи не скінчив). 1918 року перевівся на фізико-математичний факультет університету, де навчався до грудня 1918 року. Під час антигетьманського повстання повернувся до батьків у Черкаси. 11 вересня 1919 р. був мобілізований денікінцями і відправлений у Таганрозький повіт на формування. Але за Добровольчу армію не воював, оскільки в листопаді 1919 року захворів на тиф. Після лікування в Кременчуцькому шпиталі евакуювався до Одеси, а потім із загоном генерала Бредова потрапив до польських таборів для інтернованих, де добровільно вступив до української армії. Учасник боїв проти більшовиків (2.8.1920 — 21.11.1920). Знову був інтернований у Польщі. 7 березня 1922 року прибув до Праги. УГА закінчив 1927 року.