23 вересня 1997 р.

Дорогий Джонатан!

Я впав у краску, прочитавши твого листа, у якому ти ізвєщаєш про своє поновлення в унівєрі в тєчєнії послєднього года. Мені ше, мєжду прочим, нада буде провчитися 2 роки. Шо робити дальше, я ше не придумав. Много вєщєй, про які ти мені писав у липні, лишаються для мене важними, напрімєр то, шо ти казав про поіски снів, тоїсть коли ти бачиш класний і повний смисла сон, то потом обізатєльно метаєшся, шоб його знайти. Навєрно, ти говорив це убєдітєльно.

Я довго не рішався про це писати, но всьо таки напишу. За якесь врємя у мене вже буде достаточно «зєлєні», шоб насобирати на білєт на самольот до Америки. Батя про це не знає. Він думає, шо я всі дєньги трачу на «скачках», но я вмєсто них часто брожу пустими пляжами й так економлю собі валюту. Когда я шатаюся по пляжах, то думаю, який ти щасливий.

Учора Ігорчикові стукнуло чотирнадцять. За день до того він зламав собі руку, перелізая чєрез забор, єслі ти можеш собі ето представити. Усі ми както пробували його ощасливити, а мама даже спекла слойоний торт. Ітак, у нас був невеликий сабантуй. Дєд, понятно, тоже прийшов. Він спитав, як у тебе дєла, і я сказав йому, шо ти вертаєшся в унівєр у вересні, десь уже щас. Я не розказував йому, шо на границі вкрали коробку Августини, потому шо йому було б стидно, а так він обрадувався новостям про тебе, бо він нечасто буває щасливий. Іше він питав мене, чи не мог би я попросити в тебе про ше одну репродукцію фотки Августини. Він сказав, шо оплатить твої іздєржки на її копірування. Я очєнь волнуюся за нього. Як я тобі вже писав в послєдньому листі, його здоров’я вже совсєм плохоє. Уже нема тої енергії, а ше часто на нього нападає меланхолія, і тогда він годинами мовчить, будто нємой. Уже лучше б накричав на мене чи даже вдарив.

Батя подарив Ігорчикові на «день варенья» новий велік, а я знаю, шо це класний подарок, бо в баті нема дєнєг на подарки тіпа веліків. «Так от, бідолашний Мурзілка, – сказав він, поклавши руку на Ігорчикове плече, – ти маєш бути щасливим у свій день народження». У конверт я поклав тобі фото Ігоревого веліка. Напиши, як він тобі. Но давай чесно. Я не розозлюся, єслі і тобі він не понравиться.

Учора ввечері я рішив ні по яких злачних мєстах не гуляти. Вмєсто того бродив пляжами. Но не лазив сам, как всєгда, я взяв із собою фото Августини. Должен признатися, шо я не раз всматрювався в ету карточку і постоянно думав про твою влюбльонность в етот об’єкт. Вона класна. Тут ти подмєтіл правильно.

Ну, вот і мій короткий монолог стрємітся к фіналу. Я вже дєлаю тебе нудним человєком. Но зараз перехожу к самой суті своєї історії. Я і не надіюся, шо ти зможеш восприйняти її другу часть. Я пока писав її – то саме, шо кіло солі с’єл. Но твої замєчанія були очєнь елементарні. Спасіба за ясность, у чому разниця мєжду ідіомами «обісрати справу» і «срана річ», і тоже само «стати в пригоді». Для мене очєнь важно употрєбляти правильні мовні обороти. Це тупо нада. Я вспомнив, шо ти просив мене не ісправляти ошибок, бо вони прикольно звучать, а прикол – це єдінствєний способ розказати сумну історію, но я їх всьо таки ісправлю. Не обіжайся на мене за ето.

Я так же вньос всі ті корєктіви, про які ти писав. Я вставив у ту часть, де я впервиє тебе встрєтіл, всьо, шо ти казав вставить. (Ти дєйствітєльно думаєш, шо ми з тобою на одному уровні?) Як ти й дуже хотів, я вибросив речення «Він був екстремально маленьким» і вставив на його мєсто «Як і я, він був невисокий». Після речення «„Аа“, – відповів дєд, і я поняв, шо йому все ше сниться сон» я вставив, як ти і казав, «…про нашу бабку».

З такими правками я увєрєний, шо друга часть моєї історії ну просто ідеальна. Не можу промовчати про то, шо ти опять прислав мені нємного доларів. І опять я тобі дуже вдячний. Але я, як папугай, буду повторять то же саме, шо й говорив раньше: єслі тобі не нравиться то, шо я пишу, і ти захочеш получити свої долари назад, я отошлю їх тобі сразу. Наоборот, я чуствуватиму себе гордим.

Слідуюча часть далася мені ше з большим напряженієм. Я її вже почті написав. Представив, які вєщі ти можеш попросить поміняти, і сам їх поміняв. Ну, напрімєр, я більше не употрєбляю слова «хандра», бо можу собі представити, шо воно тебе нервірує, як ти сам когда-то написав: «Не вживай слова „хандра“, воно мені капає на мізки». Я ше понапридумував пару фішок, які должни тобі понравитися, – це всякі такі прикольні й чуть сумні вєщі. Я увєрєний, шо ти мене здержуватимеш, єслі мене буде заносити.

Касатєльно твоєї писанини, яку ти мені присилав у многочиленних листах, то я должен сказати, шо прочитав її всю. Особєнно мене поразила часть про Книгу Повторюваних Снів, а сон про то, шо ми всі є нашими батьками, даже загнав мене в меланхолію. Ти так і хотів, да? Ну, понятно, шо я не батя, і вопше у твоїй часті роману я нечастий гость. І когда я смотрю на своє отображеніє, то бачу там не батю, а його абсолютного антіпода.

Янкель, кажеться, позитивний герой, так же? Чьо ето ти рішив, шо він наколов того пацана так много лєт назад? Може, просто дєньги нада були. Я сам знаю, шо таке случається, хотя, шоб розвести когото, то я ше нікого, канєшно, не розводив. Мені кажеться, шо це очєнь даже піддержує історію, когда ти придумав другу лотерею, як назвати насєльонний пункт. Я всьо думав, як би я назвав Одєсу, єслі би мені дали таке право? Може, я назвав би її «Алекс», бо я ж сам Алекс, а єслі би ше й город називався Алекс, то всі б поняли, шо я тут самий главний! Можна ше було б назвати город «Ігорчик», тогда б усі знали, шо авторітєтом є мій братан, а він полностю на це заслужує, і було б класно, єслі би люди тоже так думали. (Хотя достаточно странно, шо я своєму братанові желаю того ж, шо і собі, только намного чьотчє.) А може, Одєсу нада було переіменувати в Трохимбрід, тогда б і такий город реально появився, а твою книжку всі б розкупили, і ти тогда проснувся б знаменитим.

Мені так жаль заканчувати цей лист. Це ж всьо равно, шо ми з тобою вживу побазарили би. Надіюся, шо ти будеш удовлєтворьон моєю третьою частью, і, як всігда, прошу твоєї милості. Я старався писати чесно і красіво, в соотвєтствії з твоїми інструкціями.

Ага, да. Є ше один момєнт. Семмі Дейвіса Младшого-Младшого з нашої історії я викинуть не можу, хотя ти і просиш його вирізати. Ти пишеш, шо без нього історія буде болєє рафінірованою, і я знаю, шо «рафінірований» означає «очищений», «відполірований» чи «добряче вичищений», но я скажу тобі, шо Семмі Дейвіс Младший-Младший – ето персонаж очєнь даже поучітєльний, він розогрєває читательский апєтіт і зажигає нас пристрастю. Лучше посмотрім, як він буде еволюціонірувати, а потом подумаємо, шо з ним здєлати.