4:517 – Сон про закоханість, шлюб, смерть і любов. Здавалося, що цей сон триває годинами. Хоча він щодня займає лише п’ять хвилин – відтоді, як я приходжу з поля й поки мене не розбудять обідати. Мені сниться перша зустріч із дружиною п’ятдесят років тому, і все відбувається так, як тоді. Далі мені мариться наше весілля, і я навіть помічаю сльози гордості на обличчі свого батька. Усе точно так, як тоді. Але потім мені сниться моя власна смерть – багато хто каже, що її побачити неможливо, але ви повинні мені повірити. Мені сниться, що я лежу на своєму смертному ложі, а моя дружина каже, що любить мене, хоча думає, що я не можу її чути. Але я все чую й чую, як вона каже, що нічого не хотіла б змінити у своєму житті. У той момент мені здається, що я жив уже тисячі разів, що все довкола знайоме аж до миті моєї смерті й що все це траплятиметься ще раз і ще раз до безконечності: ми зустрінемося, одружимося, народимо наших дітей, досягнемо, чого досягли, зазнаємо поразки, у чому зазнали поразки, – повторюється все те саме, і завжди без жодної зміни. Я знову відчуваю себе внизу невпинного колеса, а коли відчуваю, що мої очі закриває смерть, як те й повинно бути, як те й було вже тисячі разів, то прокидаюся.

4:518 – Сон про вічний рух.

4:519 – Сон про низькі вікна.

4:520 – Сон про безпеку та мир. Мені снилося, що я вийшов із тіла чужинки. Вона дала мені життя в потаємній місцині, далеко від усього, що мені довелося, підростаючи, бачити. Одразу ж після мого народження вона, щоб зберегти пристойність, передала мене моїй матері, а моя мати сказала їй: «Дякую. Ти даруєш мені сина – дарунок життя». І через те, що я вийшов із тіла чужинки, я не відчував тіла матері, я обіймав її без сорому, а тільки з любов’ю. І оскільки я не походив із тіла моєї матері, моє бажання повертатися додому не було бажанням повертатися до неї, і я завжди говорив їй «мамо», маючи на увазі тільки «мамо».

4:521 – Сон про безтілесних птахів (47). У цьому сні, який я бачу щоночі, надворі западають сутінки, а я кохаюся зі своєю жінкою, тобто зі своєю справжньою жінкою, з котрою я одружений от уже тридцять років – ви всі знаєте, як я люблю її, я страшенно її люблю. Масажую їй стегна, тягнуся руками вище – до талії, живота, торкаю її груди. Моя жінка надзвичайно красива, ви всі це знаєте, і вві сні вона така ж красива. І тоді я опускаю погляд на свої руки на її грудях – зношені, нечутливі чоловічі руки, помережані венами, слабкі й тремтливі – і в ту мить пригадую, – не знаю чому, але це трапляється щоночі, – я пригадую двох білих птахів, яких моя мати привезла мені з Варшави, коли я був іще дитиною. Ми дозволили їм літати по всьому будинку й сідати, де вони лише забажають. Я пригадую, як дивився на мамину спину, коли вона готувала мені яєчню, і як птахи сідали їй на плечі, а їхні дзьобики були так близько біля її вух, наче мали розповісти їй таємницю. Мати потягнулася правою рукою до шафки, навпомацки шукаючи на верхній полиці якусь зі спецій, ледь тремтячи й переживаючи, щоби їжа для мене не пригоріла.

4:522 – Сон про те, як я зустрів себе молодим.

4:523 – Сон про тварин, усіх по парі.

4:524 – Сон, якого я ніколи не соромитимусь.

4:525 – Сон про те, що ми є своїми ж батьками. Я пішов до Броду, не знаючи, навіщо це роблю, і поглянув на своє відображення у воді. Відвести погляду я не міг. Що ж то був за образ, який так мене притягував? Що я так полюбив? Нараз я упізнав його. Усе так просто. У воді я побачив обличчя свого батька, а те обличчя дивилося на відображення свого батька, і так далі, і так далі аж до початку часів, до обличчя Господа-Бога, за чиєю подобою всі ми створені. І запалилися ми любов’ю одне до одного, до всіх нас, самі запалили вогонь, від якого страждали – наша любов була болістю, від якої тільки любов була ліками…

Речитатив перервало гупання у двері. Двоє чоловіків у чорних капелюхах ввалилися до кімнати, перш ніж хтось із присутніх устиг схопитися на ноги. «МИ ПРИЙШЛИ ВІД ІМЕНІ ПРАВОСТІЙНОЇ КОНГРЕГАЦІЇ!» – виголосив той, що був вищим.

«ПРАВОСТІЙНОЇ КОНГРЕГАЦІЇ!» – луною відгукнувся менший і кряжистіший.

«Ш-ш!» – зашикала Шанда.

«ЧИ Є СЕРЕД ВАС ЯНКЕЛЬ?» – відповів на її нагадування той, що був вищим.

«ТАК, ЧИ Є ТУТ ЯНКЕЛЬ?» – луною вторив йому менший, кряжистіший.

«Тут. Я тут, – відповів Янкель, підіймаючись зі своєї подушки. Він вирішив, що Доброчесному Рабинові забажалося скористатися його фінансовими послугами, як то траплялося не раз у минулому, коли богоугодні справи обходилися ой як недешево. – Чим можу допомогти?»

«ТИ БУДЕШ БАТЬКОМ НЕМОВЛЯТІ З РІЧКИ!» – виголосив вищий.

«ТИ БУДЕШ БАТЬКОМ!» – повторив менший, кряжистіший.

«Чудово!» – промовив Дідль, згорнувши четвертий том Книги Повторюваних Снів і здійнявши при цьому хмару пилу його палітурками. – «Це просто чудово! Янкель буде батьком!»

«Мазелтов! – хором відгукнулися конгреганти. – Хай буде так!»

Зненацька Янкеля оповив страх смерті, сильніший, ніж тоді, коли безболісно упокоїлися його батьки, ніж коли на млині забили його єдиного брата чи коли повмирали його діти, сильніший навіть від того страху, який діткнув його в дитинстві, коли він уперше зрозумів, що значить не жити – не перебувати в темряві, не залишитися без відчуттів – просто не існувати, не бути.

Приземлені вітали його, не помічаючи, що, поки Янкеля плескали по плечах, він плакав. «Дякую тобі, — щоразу говорив він, проте не було ясно, до кого він це каже. – Дуже тобі дякую». Отак Янкель отримав дитя, а я – пра-пра-пра пра-пра-прадіда.

Збезчещений лихвар Янкель Д. забрав дитя до себе того ж дня ввечері. «Отак, отак, – сказав він, – підіймаємося на першу сходинку. От ми й прийшли. Це твої двері. А це наша дверна клямка, і ми її відкриваємо. А отут ми скидаємо черевики, коли заходимо. А тут вішаємо свій кабат». Він говорив так, наче вона могла його розуміти, не підвищував голосу, не промовляв надто коротких і беззмістовних слів. «Оце молоко, яким я буду тебе годувати. Його приносить молочник Мордехай, із яким ти одного дня познайомишся. Він бере молоко в корови, яка, коли ти про неї подумаєш, виявиться доволі незвичайною й неспокійною істотою, отож краще не думай про неї… Це моя рука торкається твого личка. Одні люди ліворукі, а інші – більше роблять правою рукою. А от яка ти, ми ще не знаємо, адже ти поки лише сидиш і чекаєш, аби я тебе перепеленав… Це я поцілував тебе. Так завжди буває, коли губами притискаєшся до чогось і цмокаєш – можуть бути інші губи, чиясь щока або ще щось. То залежить… Оце моє серце. Ти торкаєшся до моїх грудей своєю лівою рукою, але не тому, що ти ліворука, хоч і таке може бути, а просто тому, що я тримаю тебе біля свого серця. Воно робить мене живим».

Він зробив малій колиску з великої сковорідки, напхавши її доверху старими зіжмаканими газетами, і поставив її в розтулку печі, щоби немовляті не заважали звуки ззовні. Засувку печі він залишив відкритою й сидів годинами, дивлячись на малу так, як міг би дивитися на хліб, що помалу підходить. Він спостерігав, як дихання у швидкому ритмі підіймає й опускає їй груди, як стискаються й розтискаються кулачки, а очка перекочуються в різні боки без жодної видимої причини. «Можливо, вона бачить сон? – дивувався тихо Янкель. – А якщо так, тоді про що може бути сон немовляти? Haпeвнe, вона снить про своє попереднє життя так само, як я бачу сни про життя після життя». Коли ж він витягував її, щоб погодувати або просто погойдати на руках, на тільці малої чудернацькими татуюваннями проступали відбитки газетного шрифту: «КАМПАНІЯ „ЗА ЧИСТІ РУКИ“ РОЗПОЧАЛАСЯ! МИШУ БУДЕ ПОВІШЕНО!» або «ЗВИНУВАЧЕНИЙ У ЗҐВАЛТУВАННІ СОФ’ЮВКА ПРОСИТЬ УЗЯТИ ДО УВАГИ, ЩО ЙОГО ПЕНІС „ВИЙШОВ ІЗ-ПІД КОНТРОЛЮ“, ТРАГІЧНО ЗАГИБЛИЙ НА МЛИНІ АВРУМ Р. ЗОСТАВИВ ПО СОБІ ЗАГУБЛЕНОГО 48-РІЧНОГО КОТА, МАСТЬ РУДА, МОРДА КРУГЛА, ОДНАК КІТ НЕ ТОВСТИЙ, ХОРОШОЇ СТАТУРИ, МОЖЛИВО, ТРОХИ СХИЛЬНИЙ ДО ПОВНОТИ, ВІДГУКУЄТЬСЯ НА ІМ’Я „МЕТУСЕЛАХ“, НУ, ДОБРЕ – ВІН ЖИРНИЙ, ЯК СВИНЯ. ХТО ЗНАЙДЕ – МОЖЕТЕ ЛИШИТИ СОБІ». Час від часу він колисав її, щоб вона знову заснула, і читав по ній зліва направо, дізнаючись про все, що повинен був знати про цей світ. Якщо ж щось не відбивалося на ній, то й для нього не мало жодного значення.