162 Вона про силу усмішки згадала, про жести і про спалахи очей, і знахідка та виявилась вдала — цю мову полюбляв ще Гіменей. А відповідь в очах вона читала на вияв красномовності оцей, і кожен погляд був, неначе слово ясне і зрозуміле їм чудово. 163 Отак, її повторюючи миги та усмішки, і навіть рухи рук, Жуан зробив значні, сказати б, здвиги у вивченні найкращої з наук. І астроном не зазирає в книги, неначе нерозважливий малюк, а дивиться на небо, щоб зуміти обчислити невидимі орбіти. 164 Найкраще мови змолоду вивчати по рухах уст і позирках жінок, та ще коли жінки оті – дівчата і ти стоїш не далі, як за крок. Від успіхів вдоволень можна мати не менше, як від прикрих помилок: всі правила поводження з жінками я так і вивчив, кажучи між нами. 165 Я і англійську – мову Альбіону погано знаю, бо вивчав її по Сауту, Барроу і Тіллстону. То звідки ж знати грецької тії! Щотижня красномовність їхню сонну я в мислі перекачував свої. Що ж до поетів любленого краю, то я їх не люблю і не читаю. 166 А про жінок помовчу… Вже зі мною давно порвали лондонські пани, хоча, як до вигнанця, з теплотою колись до мене ставились вони. Тож попливли у безвість за водою і вороги, і друзі давнини, як і жінки, що згинули, мов тіні в химерному нічному сновидінні. 167 Жуан до слів чудової сильфіди уважно прислухався й почуттів уже в душі палкій своїй таїти, мов та черничка, далі не умів. Він покохав Гайде. І, дітись ніде, — ви б закохались в неї й поготів! Тим часом і чорнява говоруха в Жуана закохалася по вуха. 168 Удосвіта (либонь, занадто рано для пестуна подібного) щодня приходила Гайде до Дон Жуана — провідати в гніздечку пташеня. Немов троянда свіжа та духмяна, що тихий сон його обороня, вона лише схилялася над ліжком, чола його доторкуючись нишком. 169 Жуан ожив, – рожевість, наче хвиля, обличчя залила йому до скронь. Здоров’я – буцім сон після похмілля, мов після бурі – тиха оболонь. Та пристрастям сприяє і дозвілля, мов гас, який підтримує вогонь: Церера й Бахус учать так – і мало без них би нас Венера турбувала! 170 Коли нам серце сповнює Венера (любов без серця не така смачна), підносить миску локшини Церера, а Бахус підливає нам вина. Та кращає й від устриць атмосфера, і від яєць не гіршає вона, і тільки Бог про те напевне знає — Нептун чи Пан усім тим пригощає. 171 Прокинувшись, Жуан завжди знаходив сніданок, котрий радував без меж, а також очі – лагідні на подив, що хвилювали й радували теж, ще й покоївку, котру супроводив очима не байдужими… Але ж спочатку він купався, після чого йшов до Гайде та снідання смачного. 172 Була Гайде і юна, і цнотлива, і сором не гнітив її ніяк, коли в затоці радісно й щасливо купався Богом посланий юнак. Він був, як образ втіленого дива, неначе щастя здійсненого знак, з якого їм радіти треба спільно, бо щастя – це надбання обопільне. 173 Яку давали радість їй велику ті зустрічі отут, біля води, і доторки без остраху та ліку, такі приємні й лагідні завжди! Це, може, й надто – бути з ним довіку… Та розлучитись… О, не доведи! Він був її здобутком і коханням, одним до скону – першим і останнім. 174 Відвідини кінчалися щасливо, бо батько серед клопотів і справ, хоч і завжди уважливий на диво, відсутності дочки не помічав. І ось він вивів човен свій квапливо, помітивши купецький пароплав, і в море вийшов, вкритий темнотою, — не Іо красти, з іншою метою. 175 Гайде і змалку матері не мала, і виросла без неї з пелюшок. Тож мить тепер і виявилась вдала, щоб не тремтіти їй за кожен крок. І опинилась дівчина зухвала вільніша набагато за жінок, що, будучи заміжніми, крізь ґрати повинні навіть в люстро зазирати. 176 Відвідини тепер були тривалі, розмови теж – він все вже розумів. Вони могли й прогулюватись далі під захистом скелястих берегів, де стільки днів, як човен на причалі, не рухався Жуан і тихо скнів, — гуляли, в море дивлячись безкрає, де сонце десь за обрієм сідає. |
