207 Кохання і філософів творило: і Епікур, і навіть Арістіпп нас ревно аморальності учили або зручної практики… Коли б вони ще додали нам трохи сили, аби його уникнули ми хиб, якої б слави вчення те надбало! «Кохай і пий…» – слова Сарданапала. 208 Та Джулія… Невже зродила втому вона так швидко в милого свого? О, безсумнівно, місяць винен в тому — нове кохання – витівка його. Коли не так, якого б чорта в ньому з’являлася ні з того, ні з сьогî непереборна кидатися звичка до кожного привабливого личка? 209 Ненавиджу нестійкість хворобливу, текучу й невловиму, наче ртуть! Я з вдач таких завжди даюся диву. В мені постійні нахили живуть, і я любов плекаю незрадливу. Та, на хистку заманюючи путь, з’явилась вчора дівчина премила і почуття непевні породила… 210 В мені філософ мовив: «На дозвіллі ти про подружні узи краще дбай!» «То так, – сказав я, – але зубки білі та очі ці мені віщують рай…» «О, схаменись!» – в античному він стилі гукнув: мовляв, чужого не займай! Чого домігся мудрий дідуган цим, що був не греком, а венеціанцем? 211 Спинитися? Напевне, доведеться. Але й писати далі на час³. Усе, що в нас розбещеністю зветься, — довершеності шана і красі. Тож не про нас, а про природу йдеться, з якою ми погоджуємось всі. Милуємося ж статуєю в ніші, — то чи живі створіння не гарніші? 212 В цих почуттях – шукання ідеалу, як здатності, що Бог нам дарував; це платонічні нахили загалу, що від тварин різнять нас або трав: без них життя пригаснуло б помалу. Я почуття ці коротко б назвав спостеріганням з домішкою хіті для нашого спалахування в світі. 213 Ці почуття нам коштують багато!.. Що, коли б справді випало і нам завжди до однієї почувати те, що до Єви почував Адам? Наскільки менші ми зазнали б втрати сердечних сил з грошима пополам, якби у нас була одним-єдина на все життя нам суджена дружина! 214 Душа, як небо, – теж частина раю. Як в небі, в ній буває день і ніч, гримить гроза, коли з-за виднокраю зринає хмара… І сльозами з віч рясніє дощ – кінця йому немає. Густий туман і мряка навсібіч така, що й промінь вибитись не може, що на англійський клімат дуже схоже. 215 Печінка – це лікарня задля жовчі, але порядок в ній – не доведи! І функції медично-оздоровчі виконує сяк-так вона завжди. Ошкірить пристрасть зуби свої вовчі слідом за тим нового лиха жди: і страх, і лють, і ревнощі гріховні із неї вириваються назовні. 216 Тож я анатомічний свій аналіз кінчу, терпцеві знаючи межу. Дванадцять написати ще зосталось мені пісень чи більше, не скажу. Повагу – ось моя природна галузь — Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. |
