192 Та ба! Вони такі ще недозрілі, закохані й беззахисні були! А час настав, коли душа не в силі з собою управлятися; коли миттєвої сягаєш врешті цілі і потрапляєш враз до кабали, щоб непомірно дорого платити за щастя забуття несамовите. 193 Чудових, мов троянди в первоцвіті, ніхто б їх розлучити не зумів. Такої пари, мабуть, і на світі ще не було – крім наших прабатьків! Гайде, звичайно, знала всі казки ті про пекло й Стікс, який до пекла вів, але забула саме в ту хвилину, коли згадати їх була повинна. 194 Ось нерухома, наче напівп’яна, з очима, туги повними й тепла, Гайде припала до свого Жуана — улюбленого ніжно обняла; а ось їх знову пристрасть первозданна в одне у сяйві місяця злила, і стали вони схожі на чудову, небачену скульптуру мармурову. 195 Знеможений, Жуан заплющив очі, схилилась обважніла голова, чоло на груди падає дівочі і кожен порух серця відчува. Немов у сні, нечутно він шепоче — не розбереш, це стогін чи слова. І власне серце мліє небувало від щастя, що його воно спізнало. 196 Дитя, що блиск вогню спостерігає, молільник при молитві та чернець, араб, що в домі гостя пригощає, і скнара, що набив свій гаманець, — всі мають удоволення безкрає. Але воно й не схоже на взірець для того, хто щасливої години чатує сон коханої людини. 197 Той, хто заснув, – таким він виглядає спокійно врівноваженим! Таким слабким та безпорадним, що немає і змоги в чомусь мірятися з ним! Те, чим він снить, що, може, відчуває, і непроглядне й неясне, як дим, і все-таки обожнений він нами з принадами своїми та гріхами. 198 Так в ніч кохання біля океану, на теплих скелях берега того охороняла спокій Дон Жуана і сновидіння лагідні його Гайде – така закохана й кохана. І світ від дня сотворення свого не бачив зір, щоб очі їх сріблясті засяяли хоч раз в такому щасті. 199 Але кохання жінки, як відомо, чудове та жахливе водночас: у грі тій програш – наче вибух грому — життя померкло, пломінець погас. Ось через що і мстять вони по тому, так злісно переслідуючи нас, хоч, муки нам нещадної завдавши, вони й самі вимучуються завше. 200 Та їхня правда! Зверхня наша влада завжди несправедлива щодо них. Єдиний вихід – це подружня зрада. В полоні почуттів своїх святих, чужа душа – одна для них принада. Коли ж розпусник зрікся і затих, лишається – вбрання, облуда, діти і незнання: куди себе подіти. 201 Одна нового прагне, інша пити або молитись щиро почина, чи, щоб лихі обставини змінити, свою родину кидає вона. Та діє скрізь прислів’я знамените: брехня у хижі й пàлаці – одна. А є й такі, що в нападі нірвани писати ще заходяться й романи. 202 Гайде у тому досвіду не мала. Вона в країні сонячній жила, де трави палить спека небувала і поцілунок спалює дотла. Народжена в коханні, теж кохала, лукавити з Жуаном не могла, нічого не боялася й нікого в полоні почуття полум’янîго. 203 О, скільки нам доводиться платити за той солодкий, радісний полон! В рішучу мить цю радість зупинити і глузд повинен був би, і закон, чи на жадання це несамовите накласти низку певних заборон. Дивуюся, що Каслрей навіть з нього ще не бере податку, як з усього! 204 Тож – відбулося! Біля океану вони серця з’єднали і тіла, і свідком ніч Гайде та Дон Жуану під час вінчання їхнього була. Вони – подружжя! Славу та осанну їм провістив не піп, а ніч і мла. Трава в печері постіллю була їм, а світ – і домом затишним, і раєм. 205 Кохання! Цезар був твоїм забралом, Тіт був твоїм володарем з мечем, Антоній був рабом твоїм невдалим, Катулл – співцем, Горацій – тлумачем, Сафо – вона з усім своїм загалом наслідувачів сірих та нікчем лише мудрець або панчоха синя. А ти, кохання, прикростей богиня! 206 З тобою зазнає тяжких аварій подружня честь і відданість міцна. Ні Магомет не був одним із парій, ані Помпея честь не омина, у славі Цезар, в шані Велісарій, великі та достойні імена, та схожість їхня не у високості, а в тому, що усе це – рогоносці. |
