117 Як сказано вже, кучері дівочі каштанового кольору були, зате красуня чорні мала очі, а вії ще чорніші від смоли: немов стріла нічної поторочі, жагучий зір пронизував з імли, чи зір змії, що, сповнена отрути, прокинувшись, ладнається стрибнути. 118 Пашіло сяйвом сонячним у липні обличчя, наче жар, полум’яне. Але уста!.. Побачивши подібні, либонь, і кожен в захваті зітхне. О скульптори! Подоби ваші хибні: про золото жіночності ясне уявлення ніколи не давали бліді й камінні ваші ідеали. 119 Я поясню, чому я так вважаю — без аргументів я – ні пари з уст. Наприклад, я одну ірландку знаю, що мала найгарніший в світі бюст. Та скульптор-Час принади того раю в тісну втовкмачив форму, як Прокруст, і врешті для наступної доби те створіння залишилось не відбите. 120 Красуня наша теж була чудова, та вдягнена не на іспанський смак: пістрява й проста суконька шовкова, а не мантилья, чорна, ніби фрак. Адже тому іспанка й загадкова, і вабить, зацікавлюючи так, що в темному нуртує таємниця і чарівна незбагненість міститься. 121 А ця була у платті із тканини тонкої та квітчастої, мов лан. У ніжних вушках сяяли перлини і пояс, що обліг дівочий стан, у перлах був також до половини. Але цілком захоплювала в бран чудова стрункість вишуканих ніжок, узутих в черевички без панчішок. 122 Її служниця срібло мала в косах, що обручем зійшлося на чолі — то був, либонь, її дівочий посаг. У неї огрядніша взагалі була постава, хоч на ніжках босих вона стояла міцно на землі; на плечі пасма падали коротші і не такі були рухливі очі. 123 Обидві метушилися не всує (о ці жіночі ручки золоті!) — вони голубку патрали пісну і бульйон зварити мали на меті. Чомусь у віршах рідко фігурує ця страва, хоч поживніша за ті, якими, підгодовуючи, гоїв Гомер своїх знесилених героїв. 124 Та хто вони, сказати вам пора вже. О, не принцеси, боже борони. Я не люблю, героїв не назвавши, навіювати морок таїни. Звичайними і простими, як завше, були й тепер дівчатками вони: одна – дочка запеклого рибалки, а друга їй прислужувала змалку. 125 Рибалка – теж примушений сказать я, — крім риболовлі та домашніх справ, ще й інші, прибутковіші заняття, хоч і не дуже вишукані, знав. Він про піратство добре мав поняття і капітал тим засобом надбав, до того ж з допомогою шаланди ще й перевіз чимало контрабанди. 126 Ночами, рибу ловлячи, і душі він теж ловив, немов святий Петро — купецькі судна близько біля суші спиняв і конфісковував добро. З невільників зривав добрячі куші, бо знав про цю комерцію і про те, що продасть нещасних незабаром в Стамбулі, де торгують цим товаром. 127 Він збудував оселю пречудову у глибині Цикладських островів і знов її обладнував, і знову коштовностями повнив, як умів. І хто зна, скільки крові на будову та душ людських рибалка перевів, і скільки зміг він штормів побороти ради скульптур отих і позолоти! 128 Гайде – його дитина ясновида, ще не доросла, та вже й не мала, росла йому на радість, і планида її в красі незайманій була. Вже не один закоханий сновида в снах припадав до того джерела, але красуня юна та нестигла вже багатьом відмовити устигла. 129 Блукаючи увечері над морем, Жуана враз побачила вона, і видався він дівчині не хворим — чоло вкривала смертна жовтизна. Спочатку підійти завадив сором до хлопця, що вмирав біля човна, але любов до ближнього звеліла, і шкіра теж приваблювала біла. 130 Внести до хати і покласти в ліжку — негожу це нагадувало б гру: чи не здалася б схожою на кішку, що мишеня заманює в нору? Та й батько знав одну лише доріжку і заспівав би пісеньку стару: він хлопця і не викинув би з хати, але з єдиним наміром – продати. 131 Тож, нахили враховуючи отчі і наслідків поганих боячись, вони, ризикувати неохочі, Жуана в грот заносити взялись. Коли ж юнак ясні розплющив очі, їм рай відкрився… (Мовив же колись святий Павло, що милосердя – мито, перед яким ворота в рай розкрито!) |
