Коли б ви ознайомитись хотіли

з процесом тим – з дебатами сторін,

зі свідченнями, що набрали сили,

і з присудом, яким скінчився він,

то все те кілька звітів відтворили,

щоправда, не без деяких відмін.

Але найкраща збірка у Гернея:

він до Мадрида їздив ради неї.

Інеса, щоб скандал той пригасити,

обітницю дала – розпочала

свічки перед Мадонною палити —

їх мала бути кількість чимала.

Коли вона клялася щось вчинити,

то діяла завжди не спроквола,

і Дон Жуана в Кадіс відіслала,

звідкіль невдовзі шхуна відпливала.

Аби моралі й досвіду надбати

і там характер виправити злий,

послати сина вирішила мати

до Франції й Італії мерщій.

А Джулію за монастирські ґрати

відправив муж – моральності носій,

і як там потерпала бідолашка,

з її листа довідатись не важко.

«Ти їдеш… Що ж, добра тобі бажаю.

Це прикро – поблизу тебе нема.

На юне серце права я не маю

і залишаюсь жертвою сама.

Та радістю я сповнена до краю:

мій гріх – кохання: мучусь недарма!

А в плямах аркуш, наче на біду, мій…

та це не сльози – навіть і не думай.

О, я люблю тебе, як і любила!

За це я щастя й волю віддала.

І хоч сама себе я осудила,

зате, як в сні, щасливою була.

Що з почуттям боротися несила, —

хіба це злочин? Похибка мала!

Пишу тобі, бо це душі потреба,

а не якісь претензії до тебе.

Життя для жінки – то лише кохання,

а для мужчин – то крихітка дрібна.

Утіхи світські, мандри, полювання —

все це задовольняє їх сповна.

Багатство, слава, гулянки до рання,

відвага, бій, солодощі вина —

ось скільки справ принадних у мужчини,

а у жінок кохання – то єдине.

На тебе шлях вдоволення чекає.

«Мене кохали», – скажеш ти комусь.

А в мене навіть виходу немає —

я вже в ганьбі довіку залишусь.

Знесу я все, чим Бог мене карає,

та спробуй пристрасть змовкнути примусь!

Прости мені, мій любий, і прощай же.

Кохай! Хоч слово це даремне майже.

Слабка душа себе ще переможе,

хоч кров кипить і жар в ній не пригас.

Все це на хвилі після бурі схоже —

щоб улягтися, їм потрібен час.

Моє жіноче серце тільки й може

тремтіти, коли думаю про нас,

мов компас, що ніколи й на хвилину

не упускає ціль свою єдину.

Не маю більш нічого вже сказати,

але пишу, бо потяг не ослаб.

Коли б нещастя вміло убивати,

до дня такого я не дожила б.

Смерть не воліє спокій дарувати

тим, хто її лихих жадає зваб.

Я це прощання пережити мушу,

щоб вічно за твою молитись душу».

Вона листа на аркуші писала,

що мав по краю смужку золоту.

Перо тремтіло, й серце калатало,

тріпочучи, мов пташка на льоту.

І про печатку теж вона подбала,

що мала напис «Elle vous suit partout»50

і сонях у тонкому візерунку.

Був також віск найвищого ґатунку.

Така була Жуанова пригода —

хоч перша, та невдала і сумна.

Тож публіки мені потрібна згода:

чи схоче далі слухати вона?

Хоч осуди її чи нагорода

мене обходять мало вже здавнà,

якщо ці спроби визнають за вдалі,

я через рік писатиму і далі.

Поема ця складатися повинна

з дванадцяти, як я гадаю, книг.

Три епізоди. Буде в них картина

кохання, війн і сутичок морських,

жагуча пристрасть, боротьба невпинна

і панорама пекла буде в них —

все, як Гомер з Вергілієм робили,

думок епічних сповнені та сили.

Я це зроблю за правилами школи,

які нам Арістотель заповів,

і стільки в нашу пору, як ніколи,

вже наплодили дурнів і співців.

Вони без рим плетуть свої глаголи.

А я – за рими, я за їхній спів!

Той, хто творити вміє Бездоганне,

на інструменти скаржитись не стане.

Є в мене певний виграш в порівнянні

з епічним даром цих моїх братів

(я не кажу, що виграші останні

світ оцінити досі не зумів),

бо кожен з них в святому пориванні

в сюжетах безліч вигадок наплів,

тим часом – ця історія на диво

природна буде, точна й справедлива.

А тих, що мають сумнів, одсилаю

до історичних драм та оперет,

до видатних легенд отого краю,

до правдою прославлених газет,

до певних фактів, що, як уповаю,

запевнять вас, що правий був поет.

Та бачили ж усі на власні очі,

як чорт забрав Жуана тої ночі!