99 Чоловіки швидкі на підозріння, та поціляють не в стрілецький круг, — той, в чий город би слід жбурнуть каміння, здебільшого поводиться, як друг. І не своє стрілецьке неуміння кленуть, зазнавши кпинів і наруг, і не своє вважають глупство винним, а ґандж, властивий друзям і дружинам. 100 Бувають і батьки короткозорі, хоч кожен пильно стежить, наче рись. І враз німіють в розпачі та горі: сини з дівками ділися кудись! Зламались плани точні та суворі, хто в тому винен – свари піднялись… Матуся плаче, батечко зітхає та спадкоємців власних проклинає… 101 Але Інеса – не сліпий мужчина: все помічала, стежила, як тать. Тож слід гадати, що була причина Жуанових спокус не помічать. Хотіла ще довиховати сина? Або урок Альфонсові подать? — мовляв, у тому саме і біда вся, що на дружину надто покладався? 102 Одного дня, улітку… Слід сказати, що літо – найпідступніша пора, як і весна, звичайно, коли грати кров починає в жилах і стара. І в тому тільки сонце винувате — його зваблива і лукава гра. Коти шаліють в березні. А в травні — і господині їхні достославні. 103 Дванадцятого червня… (Точні числа — а я люблю вживати саме їх — це станції, де доля наша кисла міняє коней змилених своїх. Над царствами й народами нависла, летить вона й лишає, як на сміх, лише хисткі надії на чудове, що їх нам обіцяють богослови.) 104 Дванадцятого червня, пів на сьому (або о сьомій), в сутінках густих вона сиділа в гроті, у якому, либонь, ховались гурії. (Про них і Магомет згадав, а ще по тому — і Мур-Анакреон в рядках палких. Хай ліра їхня славиться й трофеї, що їх вони одержали за неї!) 105 Вона сиділа не сама – з Жуаном. Не знаю, хто і як це влаштував. Та вгадувати ми того не станем. Коли зійшлися – і не для забав — удвох і кожне з личком непоганим, заплющитись найкраще, я б сказав. Але, на жаль, заплющуються рідко, коли при світлі місячному видко… 106 А Джулія цвіла, немов жоржина — пашіли щоки, повнились уста. І не вважала Джулія, що винна… О, як слабкий в коханні вироста, а дужий раптом слабшає зневинна! І нітиться розважливість пуста, і схоже, що злітаєте до зір ви, хоч саме й наближаєтесь до прірви. 107 Вона плекала думи безтурботні про те, що і Жуан іще юнак і що й саму її спокуси жодні ніколи ще не звабили… Однак згадала, що Альфонсові – півсотні, а, як відомо, це поганий знак, бо цифра ця не до вподоби жінці, хіба що – коли йдеться про червінці. 108 «Я вже казав вам п’ятдесят разів» — так гнівна починається догана. «У віршах цих по п’ятдесят рядків» — це означає (звістка препогана!), що вам поет читати їх схотів. У п’ятдесят – любов не бездоганна, хоча її відомий сурогат купити можна теж за п’ятдесят. 109 Але Альфонсо Джулія любила і чесною дружиною була — примусити б її ніяка сила подружню честь зганьбити не могла. І певна в тому, Джулія премила правицю Дон Жуанову взяла: і треба ж так невдало помилиться — здалося їй, що це її правиця! 110 Так само несподівано щокою відчула і руки його тепло. А зір пашів цнотливістю такою, що й вгамувати сили не було. Дарма Інеси, повне неспокою, передчуття цих двох не розвело! Чи, може, хибним виявився засіб? Моя матуся так не повелася б. 111 У нього очі сяяли незвично, немов благали: «Дужче потискай!» І потиск був, звичайно, платонічний… Вона б від нього, як велить звичай, негайно відсахнулася велично, як од змії отруйної – і край, якби підозрівала, що дружина поводитись так з іншим не повинна. 112 Жуан вчинив, як з радісного дива і ви вчинили б, я гадаю, теж — припав до ручки вдячно і поштиво, і знітився, мов крикнув: «Не бентеж!» Кохання спершу діє соромливо… Та знітилась і Джулія. Але ж долала не душі несамовитість, а страх, що голос зірветься і видасть. 113 А місяць звис і з темряви нічної палав огнем диявольських натхнень. Під ним не всидиш в тиші та спокої, бо голова – неначе п’яна впень. За дві години ночі отакої накоїш більше, як за довгий день… І як при цьому вигляд немовляти наш баламут спромігся зберігати! |
