69 Якщо лише тринадцятий хлопчині, а жінці вже не менше двадцяти, за ласки їхні чисті і невинні не можна їм, звичайно, доректи. Та двадцять три вже їй минуло нині, і встиг Жуан шістнадцяти дійти… За кілька літ міняються на диво взаємини – на Півдні особливо. 70 Та байдуже, яка тому причина, а ніжність ласки їхньої – не та. Зробився соромливішим хлопчина, а жінка часто очі одверта… Вона вже розуміти все повинна, та не такі Жуанові літа: він уявити наслідки не в силі, як сухопутник – океанські хвилі. 71 А Джулія і в стриманості ніжна — ледь-ледь його торкнеться і тремтить. І хоч уже доросла і заміжня, в очах небесна хилиться блакить… Коли ж рука Жуанова й недвижна її руки торкнеться мимохіть, в душі його здіймаються флюїди не менші, ніж від палички Арміди. 72 І відтепер, коли його стрічала, вже усміхом обличчя не цвіло, — її печаль і туга небувала ставала більше схожа на тепло. І те, що зір свій Джулія ховала, ознакою зневаги не було: лукавство у закоханих безкрає — воно їх прикидатися навчає. 73 Та пристрасть – як її ти не приховуй, вона ще дужче в тьмі палахкотить. Так само неба колір загадковий віщує грім, а не ясну блакить. А почуття – хоч в стіни замуровуй, вони проникнуть і несамохіть, бо машкара – то прикриття погане, крізь неї швидко істина прогляне. 74 Тим видаються глибшими зітхання, чим глибше ти їх хочеш затаїть, і тим солодші свідчення кохання, чим важче їх в очах перехопить. І дрож перед розлукою останній, і зустрічі вичікувана мить — все це прикмети ніжної любові, що їх впізнати важко юнакові. 75 Лихий кінець відчувши в перспективі і знаючи, до чого справа йде, гонила мрії Джулія звабливі і гамувала серце молоде. Молилася вона Пречистій Діві — мовляв, нехай Господь не доведе, а потім довго радилася з нею, в жіночих справах кращим судією. 76 Вона клялась не бачити Жуана, а полетіла в гості до Інес. Хвала Пречистій Діві полум’яна: на щастя, він прогулювався десь! Та хтось іде… Рятуй, небесна панно! Чи не Жуан? – Даремно смієтесь: того разу, здається, Божа Мати її не спромоглася врятувати… 77 Кінець кінцем вона собі поклала, що страх – то недостойність і ганьба, що тільки гордість все перемагала і, отже, переможе. Та хіба вона пильніш про декого не дбала і з почуттям сестри, а не раба, не ставилась ніколи до особи, яка їй більш за інших до вподоби?! 78 Та коли б хтось, скажімо, перед шлюбом їй, як коханець, був би до душі, то доброчесна жінка навіть з любим не переступить певної межі! Коли б він навіть виявився грубим, йому сказати можна: ми чужі! — поклавши край нахабнику тим самим. …Ось тактика, яку я раджу дамам. 79 До того ж чи на світі вже немає кохання платонічного… з яким свята чи літня літнього кохає, лиш почуття поділюючи з ним? Так Джулія, закохана без краю, казала, грішне сплутавши з святим. Я їй так само радив би цей засіб, і від спокус вона убереглася б. 80 Така любов – погоджуюсь – цнотлива. Цілують ручку, а тоді уста… Зі мною не було такого дива. Але попереджають неспроста, що це межа і начебто важлива, бо з дальшого вже злочин вироста. Тож хай уникнуть вас пекельні муки! Я попередив і вмиваю руки. 81 Отож любов не плотська та безсила, яка не вразить і не потрясе, — кохання, котре дасть людині крила, навчить і душу в небо вознесе! — так Джулія для себе встановила щодо Жуана, ладного на все. Але чого любов навчити мала? Та Джулія й сама того не знала… 82 Збадьорена й захищена бронею свідомості своєї чистоти, упевнилася Джулія, що з нею жаданого їй вдасться досягти. Отож над поведінкою своєю відкинула контроль – і до мети. Чи наміри здійснились благородні, ми з вами ще побачимо сьогодні. 83 Цей план їй здався чистим і невинним. Взаємини з хлопчиськом не могли подати харч пересудам і кпинам. Але якби плетухи й завели, то чиста совість з спокоєм невпинним зневагою б на те відповіли. Так, чисту совість мавши до могили, і християни християн палили. |
