24 Надумав якось справу я добрячу — мирити їх під час подібних чвар, але не слід втручатися, як бачу, в незбагнені світи подружніх пар. Там потерпів я ще одну невдачу, діставши ще болючіший удар, коли малий Жуан на мене зверху помиїв повну вихлюпнув цеберку. 25 З народження малий зробився бісом і всім давався боляче взнаки, немов навчали стати чортом лисим його на власних прикладах батьки. Приніс би кожен користь і собі сам, застосувавши віжки чи різки, або коли б віддав його до школи, де чортеня не шкодило б ніколи. 26 Жили вони, неначе два шакали, і навіть не розлучення тоді, лиш смерті одне одному жадали. Але, як люди світські, і в біді помітити нагоди не давали, що вже це не недавні молоді. Та запалало враз, як на жаровні, і вирвалося полум’я назовні. 27 Донна Інеса скликала раптово до себе цілий натовп лікарів, щоб ствердили законно й науково, що в чоловіка розум помутнів. Коли ж їй не повірили на слово і зажадали фактів, а не слів, то мовила, на мученицю схожа: «Моя вимога – тільки воля Божа!» 28 Був записник до того ж у Інеси з реєстром чоловікових гріхів — там зберігались прізвища й адреси жінок, яким Хосе благоволив. Її святі подружні інтереси весь вищий світ обстояти хотів — хто речником зробився, хто суддею: всі зайнялися справою цією. 29 Всі твердили: та гляньте їй у вічі! Та це ж спартанка! Отже, як вони, простити вправі зради чоловічі лише, якщо він вернеться з війни. Не раз була присутня і не двічі, коли його ганьбили ці пани, і всі кричали в захваті про неї: «Яка душа у жінки оцієї!» 30 Байдужість наших друзів у хвилини, коли прокльони сиплються на нас, я думаю, вважати ми й повинні сугубо філософською якраз. Приємно зберегти чуття невинні та бажане здійснити водночас! Виходить, що прокльони ті законні, якщо не ми мстимося, а сторонні. 31 Тому, коли наклепник до недавніх ще додає і наклепів нових, нічого неприродного нема в них. Брехня – звичайний засіб задля тих, хто має втіху в брехнях безугавних і в доданні новіших до старих. Вони і не здогадуються навіть, що наклеп нас прикрашує і славить. 32 Отож їх доброзичники мирили і дальні, і близькі до них колись. Старалися і родичі щосили, але мети й вони не домоглись. Хтось був за те, аби їх розлучили, хтось, навпаки, аби вони зійшлись. Коли ж уже погодились експерти, враз дон Хосе додумався померти. 33 Ця прикра й несподівана подія і друзів спантеличила, й Інес, бо, як від них довідався тоді я, зірвався найцікавіший процес. Адже була розважитись надія, а привід враз розвіявся і щез! І на мерця, який вчинив погано, посипалися докори й догани. 34 Небіжчик обійшовся без покари, але було поховано тоді так само й адвокатські гонорари, і прецікаві виступи в суді. Коханки роздаровували чари — одна попові, ще одна судді, а лікарі казали, що помер він від того, що не витримали нерви. 35 Та заслужив і доброго він слова, хоч правити не міг би за взірець. Я тверджу так, бо знав його чудово, а ще тому, що справі тій кінець. Коли ж грішив небіжчик випадково, то ось мій справедливий рішенець: у тому винне тільки виховання, та й вдача теж – причина не остання. 36 І хоч були значні у нього вади, він мав також достоїнства значні. Хай це дарує втіху, бога ради, і ворогам, і друзям, і мені. Адже ніхто не дав йому поради, коли він був, вважай, уже на дні і вибір мав єдиний – чи померти, чи по судах тинятися до смерті. 37 Він вмер, не залишивши заповіту, і власність з рук до рук не передав, тож Дон Жуан маєтність розмаїту як юний син його успадкував. Інесу ж в опікунку знамениту перетворив закон – поборник прав: відомо, що дітей опікувати ніхто не вміє так, як добра мати. 38 От і взялась виховувати сина вдова найрозумніша серед вдів, і врахувати все була повинна — щоб на коні по-лицарськи сидів, і щоб, коли проб’є його хвилина, не розгубився в розпалі боїв — протистояти міг ворожим юрмам, і монастир жіночий брати штурмом. |