Надумав якось справу я добрячу —

мирити їх під час подібних чвар,

але не слід втручатися, як бачу,

в незбагнені світи подружніх пар.

Там потерпів я ще одну невдачу,

діставши ще болючіший удар,

коли малий Жуан на мене зверху

помиїв повну вихлюпнув цеберку.

З народження малий зробився бісом

і всім давався боляче взнаки,

немов навчали стати чортом лисим

його на власних прикладах батьки.

Приніс би кожен користь і собі сам,

застосувавши віжки чи різки,

або коли б віддав його до школи,

де чортеня не шкодило б ніколи.

Жили вони, неначе два шакали,

і навіть не розлучення тоді,

лиш смерті одне одному жадали.

Але, як люди світські, і в біді

помітити нагоди не давали,

що вже це не недавні молоді.

Та запалало враз, як на жаровні,

і вирвалося полум’я назовні.

Донна Інеса скликала раптово

до себе цілий натовп лікарів,

щоб ствердили законно й науково,

що в чоловіка розум помутнів.

Коли ж їй не повірили на слово

і зажадали фактів, а не слів,

то мовила, на мученицю схожа:

«Моя вимога – тільки воля Божа!»

Був записник до того ж у Інеси

з реєстром чоловікових гріхів —

там зберігались прізвища й адреси

жінок, яким Хосе благоволив.

Її святі подружні інтереси

весь вищий світ обстояти хотів —

хто речником зробився, хто суддею:

всі зайнялися справою цією.

Всі твердили: та гляньте їй у вічі!

Та це ж спартанка! Отже, як вони,

простити вправі зради чоловічі

лише, якщо він вернеться з війни.

Не раз була присутня і не двічі,

коли його ганьбили ці пани,

і всі кричали в захваті про неї:

«Яка душа у жінки оцієї!»

Байдужість наших друзів у хвилини,

коли прокльони сиплються на нас,

я думаю, вважати ми й повинні

сугубо філософською якраз.

Приємно зберегти чуття невинні

та бажане здійснити водночас!

Виходить, що прокльони ті законні,

якщо не ми мстимося, а сторонні.

Тому, коли наклепник до недавніх

ще додає і наклепів нових,

нічого неприродного нема в них.

Брехня – звичайний засіб задля тих,

хто має втіху в брехнях безугавних

і в доданні новіших до старих.

Вони і не здогадуються навіть,

що наклеп нас прикрашує і славить.

Отож їх доброзичники мирили

і дальні, і близькі до них колись.

Старалися і родичі щосили,

але мети й вони не домоглись.

Хтось був за те, аби їх розлучили,

хтось, навпаки, аби вони зійшлись.

Коли ж уже погодились експерти,

враз дон Хосе додумався померти.

Ця прикра й несподівана подія

і друзів спантеличила, й Інес,

бо, як від них довідався тоді я,

зірвався найцікавіший процес.

Адже була розважитись надія,

а привід враз розвіявся і щез!

І на мерця, який вчинив погано,

посипалися докори й догани.

Небіжчик обійшовся без покари,

але було поховано тоді

так само й адвокатські гонорари,

і прецікаві виступи в суді.

Коханки роздаровували чари —

одна попові, ще одна судді,

а лікарі казали, що помер він

від того, що не витримали нерви.

Та заслужив і доброго він слова,

хоч правити не міг би за взірець.

Я тверджу так, бо знав його чудово,

а ще тому, що справі тій кінець.

Коли ж грішив небіжчик випадково,

то ось мій справедливий рішенець:

у тому винне тільки виховання,

та й вдача теж – причина не остання.

І хоч були значні у нього вади,

він мав також достоїнства значні.

Хай це дарує втіху, бога ради,

і ворогам, і друзям, і мені.

Адже ніхто не дав йому поради,

коли він був, вважай, уже на дні

і вибір мав єдиний – чи померти,

чи по судах тинятися до смерті.

Він вмер, не залишивши заповіту,

і власність з рук до рук не передав,

тож Дон Жуан маєтність розмаїту

як юний син його успадкував.

Інесу ж в опікунку знамениту

перетворив закон – поборник прав:

відомо, що дітей опікувати

ніхто не вміє так, як добра мати.

От і взялась виховувати сина

вдова найрозумніша серед вдів,

і врахувати все була повинна —

щоб на коні по-лицарськи сидів,

і щоб, коли проб’є його хвилина,

не розгубився в розпалі боїв —

протистояти міг ворожим юрмам,

і монастир жіночий брати штурмом.