Мартін засміявся.

— Чи не порадите ви мені послати її до журналу?

— Ні в якому разі. Якщо ви хочете, щоб її надрукували, запропонуйте її одному з великих видавництв. Може, знайдеться який божевільний або п'яний рецензент, що дасть позитивну оцінку. Ви начиталися книжок, їхній зміст перетравився у вашому мозку й вилився в «Ганьбу сонця». Колись Мартін Іден стане славетним письменником і чималою часткою своєї слави завдячуватиме цьому творові. Отже, вам треба знайти видавця, і що швидше, то краще.

Того дня Брісенден засидівся допізна. Уже стоячи на приступці трамвая, він раптом обернувся до Мартіна й утиснув йому в руку зім'ятий папірець.

— Візьміть, — сказав він. — Я сьогодні був на перегонах, і мені пощастило.

Задзвенів дзвоник, і вагон рушив, лишивши Мартіна з засмальцьованим і зім'ятим папірцем у руці. Прийшовши до себе в кімнату, він розгорнув його і побачив, що це банкнот — сто доларів.

Мартін без вагання лишив його собі. Він знав, що в його друга багато грошей, та й був глибоко певен, що незабаром зможе віддати борг. Уранці він розплатився із своїми кредиторами, дав Марії на три місяці вперед за кімнату і викупив усі заставлені речі. Потім придбав весільного подарунка для Мерієн та різдвяні подарунки, скромніші, для Рут і Гертруди. А тоді повів усю Маріїну родину до Окленда, і хоч на зиму пізніше, а все-таки виконав свою обіцянку: усю дітвору й саму Марію взув у нові черевики. Крім того, він накупив їм ріжків, ляльок, різних іграшок, цукерок та горіхів, так що пакунки ледве вміщалися в дитячих руках.

Шукаючи найдовшої в світі цукерки, Мартін разом з Марією на чолі цієї незвичайної процесії заходив до кондитерських і в одній з них несподівано спіткав Рут і місіс Морз. Місіс Морз була вкрай шокована. Та й Рут зніяковіла — вона-бо надавала великої ваги звичайності, а в її коханого, що обік Марії провадив велику ватагу португальських обідранців, вигляд був не вельми пристойний. Ще прикріше вразило Рут те, що Мартінові бракувало гордості й самоповаги. А найгірше — ця зустріч незаперечно доводила, що він ніколи не зможе піднестися над середовищем, з якого вийшов. Самий факт робітничого походження уже був плямою, а тут ще безсоромно хизуватися цим перед світом — її світом — це вже було занадто. Хоч заручини Рут з Мартіном родина тримала в таємниці, але їхня тривала приязнь не могла не породити пліток; а в кондитерській, як на те, було кілька її знайомих, і вони скоса поглядали на Мартіна та його дивовижний почет. Рут не розуміла вільних і широких поглядів, як у Мартіна, і не могла піднестися над своїм оточенням. По натурі вразлива, вона горіла з сорому за свого нареченого. Тож, прийшовши того самого дня надвечір до Морзів з подарунком для Рут, Мартін не зважився витягти його з кишені і вирішив почекати зручнішої нагоди. Він уперше побачив Рут у сльозах, у сльозах жалю та гніву, і був вражений. У думці називав себе грубою тварюкою, хоч ніяк не міг зрозуміти своєї провини. Він ніколи не думав, що можна соромитися людей свого кола, і не бачив нічого принизливого для Рут в тому, що ходив з дітворою Марії до крамниці і купував їм різдвяні подарунки. Та коли Рут пояснила йому, чим вона ображена, Мартін зрозумів її, але подивився на це як на жіночу примхливість, властиву всім жінкам і навіть найкращим з них.

— Ходімо, я покажу вам «справжніх людей», — сказав Мартінові Брісенден одного січневого вечора.

Вони пообідали в Сан-Франціско і мали вже сідати на пором, як раптом Брісенденові загорілося показати Мартінові «справжніх людей». Він повернув назад і хутко подався уздовж набережної, наче привид, у широкому плащі, що маяв на вітрі; Мартін насилу встигав за ним. По дорозі вони зайшли до винного складу; прихопивши там два галони старого портвейну в обплетених суліях, Брісенден, а за ним і Мартін, навантажений кількома пляшками віскі, скочили у трамвай, що прямував на Мішен-стріт.

«От якби мене зараз побачила Рут», — подумав Мартін, не перестаючи міркувати, що то за «справжні люди».

— Може, сьогодні там нікого не буде, — сказав Брісенден, коли вони вийшли з трамвая і пірнули в глиб робітничого кварталу на південь від Маркет-стріт. — Тоді вам не пощастить побачити те, чого ви давно шукаєте.

— Та що ж то за чортовиння? — вигукнув Мартін.

— Люди, справжні розумні люди, а не порожні балакуни, як у тому вашому крамарському кублі. Ви читаєте книжки і почуваєте себе самотнім. Сьогодні я покажу вам людей, які теж читають, і ви більше не будете самотнім. Не думайте, що мене дуже обходять їхні нескінченні суперечки, — додав Брісенден, пройшовши ще квартал. — Книжкова філософія не цікавить мене. Але це розумні й розвинені люди, а не буржуазні свині. Тільки глядіть, — вони заженуть вас на слизьке у будь-якому питанні... Сподіваюся, що там буде Нортон. — Брісенден важко дихав, але не дозволяв Мартінові забрати у нього сулії з портвейном. — Нортон — ідеаліст, скінчив Гарвардський університет. У нього чудова пам'ять. Ідеалізм привів його до анархізму, і родина зреклася його. Батько — президент залізничної компанії, надмільйонер, а син голодує і за двадцять п'ять доларів на місяць редагує анархістську газетку.

Мартін мало знав Сан-Франціско, а надто цю його частину, і не уявляв собі, куди його веде Брісенден.

— Розкажіть мені ще про цих людей, — попросив він. — 3 чого вони живуть і як тут опинилися?

— Може, застанемо й Гамільтона. — Брісенден спинився перепочити і поставив сулії на землю. — У нього подвійне прізвище — Строн-Гамільтон, і походить він із старовинного роду. По натурі це волоцюга й ледар, яких світ не бачив, хоч працює — чи принаймні намагається працювати — в одному соціалістичному кооперативі за шість доларів на тиждень. Але він закоренілий волоцюга. До Сан-Франціско теж приблудив. Якось цілий день просидів у парку на лавці, нічого не ївши, а коли я ввечері запросив його до ресторану, що за два квартали, пообідати, він мені каже: «Забагато мороки, друже. Купіть мені ліпше пачку цигарок». Він був спенсеріанець, як і ви, поки Крейс не навернув його до матеріалістичного монізму [22]. Я спробую при ньому почати про монізм. Нортон теж моніст, але він не визнає нічого, крім духу. Це такий, що не попустить ні Крейсові, ні Гамільтону.

— А хто такий Крейс? — спитав Мартін.

— Це ж ми до нього йдемо. Колишній професор, вигнаний з університету. Звичайна історія. Розум гострий, як бритва. Заробляє чим доведеться. Якось у скруті був навіть за вуличного факіра. Нічим не гребує. Може й саван з мерця здерти. Але різниця між ним і буржуазією та, що він грабує не маскуючись. Може говорити про Ніцше [23], Шопенгауера [24], Канта, про що хочете. Але єдине, чим над усе в світі, навіть більше, ніж своєю Мері, він захоплюється — монізм. Геккель [25] — його ідол. Єдине, чим його можна образити, — це зачепити Геккеля.

Ось ми й прийшли.

Перш ніж піднятися сходами, Брісенден поставив на землю сулії, щоб трохи перевести дух. Це був звичайний двоповерховий будинок на розі, з пивничкою і бакалійною крамницею внизу.

— Тут живе вся братія. Заселили цілий поверх, але тільки Крейс має дві кімнати. Ну, ходімо.

Нагорі не було ніякого світла, проте Брісенден орієнтувався в пітьмі, як домовик. Він спинився і знову промовив:

— Тут буває ще Стівенс, теософ. Як розходиться, то хоч кому баки заб'є. А тим часом він миє посуд у ресторані. Любить дорогі сигари. Якось я бачив, як він пообідав за десять центів, а за сигару заплатив п'ятдесят. У мене знайдеться для нього кілька, якщо він прийде...

Є ще один, Перрі — австралієць. З фаху статистик, а взагалі — ходяча енциклопедія. Спитайте його, скільки зерна зібрано в Парагваї 1903 року, скільки 1890 року вивезено до Китаю англійського полотна, скільки важив Джіммі Бріт, коли переміг Бетлінга Нельсона, хто у Сполучених Штатах був 1868 року чемпіоном у середній вазі — і на всі запитання він дасть точну відповідь з швидкістю автомата. І ще два хлопці: одного звуть Енді, він каменяр, знає все на світі і добре грає в шахи; а другий — Гаррі, пекар, запальний соціаліст і видатний профспілковий діяч. До речі, пам'ятаєте страйк кухарів та офіціантів? Це влаштовував Гамільтон. Він організував їхню спілку і виробив план страйку, сидячи тут, у Крейса в кімнаті. Він зробив це для розваги і більше не брав ніякої участі в роботі спілки, бо занадто ледачий. А міг далеко піти, якби схотів. Можливостям цього чоловіка не було б краю, коли б не його нездоланна лінь.