— Не може такого бути, — не повірила мати, — як це можна вивозити дітей на чужину? І де та весна, а вже заготовляти списки!

Староста зневажливо хмикнув у руді прокурені вуса:

— Є таке розпорядження, — підтвердив він, — має бути навесні мобілізація молоді в Німеччину, а списки велено заготовити вже тепер. Німець, він точність любить. І правильно робить, бо не тоді собак годують, як мають рушати на полювання, а трохи загодя.

— Горе нам! — приречено мовила мати. — Велика біда прийшла на нашу землю.

— Ти не бідкайся, — порадив Щупак, — а вже тепер мізкуй, як тобі краще вивернутися з цієї нової халепи. Скільки тобі Штарк дав аусвайсів для набору вишивальниць?

— П'ятнадцять.

— От і набирай в майстерню в першу чергу свою дочку Галину, візьми мою племінницю Катерину, приткни на роботу й свою ідейну біженку. І її можуть поцупити на ті роботи, а тобі доведеться давати лад чужим дітям. Тільки ти, Маріє, про цю мобілізацію нікому не обмовся, бо мені голову німець одним махом знесе. Підписав я в жандармерії папір, що за розголошення цієї таємниці — розстріл.

Мати підсунула до старости плескату пляшку з спиртом, припросила:

— Випийте ще чарку, Юхиме Мартиновичу, бо таке життя настало, що й збожеволіти можна, кожен день — лихі звістки.

Староста без зайвих припрошень налив чарку, випив, понюхав окраєць хліба, скривився від насолоди.

— Є й гарні новини, — довірливо мовив він. — Так тому й бути, поділюся з вами своєю таємницею, щоб і ви веселіше дивилися на білий світ. Уже тиждень як почалися облави на партизан. Німець оточив великими силами Васильківські Дачі, затисли на тих болотах партизан як миленьких. Нема їм тепер куди поткнутися. Куди не сунуться, а там есесівці з автоматами та кулеметами. Позавчора, правда, вислизнули партизани в Шугаєве урочище і думають, що німець нічого не знає. А їм усім буде гаплик. І поведе німця на облаву Юхим Щупак…

— Вигадуєте, — не повірила мати.

— Правду кажу, — староста аж надувся від гордовитості,— сам пан Майєр мені запропонував підсобити німцю. Я ж у Шугаєвому урочищі всі входи й виходи знаю. Три роки там лісникував, як рятувався від колективізації. У четвер їх там і прикриємо.

Староста підвівся з-за столу, нагадав Юркові:

— Завтра щоб було відро риби. Дзвонив сьогодні по телефону комендант, бажано наловити молодих судачків. Лящі й щуки не годяться. Спасибі вам за сніданок, а особливо за перцівку та спирт.

Мати подала плескату пляшку з спиртом Щупаку.

— Візьміть, Юхиме Мартиновичу. як він вам так подобається. У нас все одно ніхто хмільного не п'є.

— Спасибі! — зрадів Щупак. — І правильно робите. Хай би ніхто в світі не пив той спирт, то мені більше залишиться. — І вже серйозніше додав — Горілка, як кажуть старі та бувалі люди, до добра ніколи ще нікого не доводила. До тюрми та до суми горілочка шлях прокладає. Колись, ще замолоду, працював я в шинкаря Лейби наймитом, віддав мене батько, царство йому небесне й вічний спокій, в службу до розумної людини, щоб і я, раб Божий, навчався робити гроші. Так шинкар, було, бочками продавав горілку, наливав нею людей по саму зав'язку, а сам і краплі не вживав. І мене, було, застерігає: «Не пий, Юхиме, горілки, бо то видима смерть! І сам дурнем станеш, і дітей без десятої клепки народиш! І що вже жебраком станеш, то напевне! Хай її добрі люди п'ють і несуть в наш шинок грошики…» Правду чоловік говорив. Тільки як її, кляту, не пити, як вона мені на душу йде і страх гальмує. От поведу німця на облаву, довіряє мені німець, обіцяє й хутір повернути, а в п'ятах тенькає: «Чи не пригостить мене якийсь партизан кулею?» Отут і візьму з собою вашу пляшку з спиртом. Як почне душа тенькати, то й хильну ковток для хоробрості.

Староста випив кухоль холодної води, трохи протверезів і пішов поволі до своєї домівки, Юрко зиркнув на ходики: стрілки показували десять годин. Треба терміново бігти до лісника Трохима Свічки, попередити його про облаву на партизан у Шугаєвому урочищі. Хай вони загодя виходять з тієї місцевості.

Пощастило Юрку. Свічка був дома, хоч вже й запрягав коня, збирався їхати в район. Він уважно вислухав Юрка, занепокоєно похитав головою, вилаяв Щупака за прислужництво фашистам і похвалив Юрка.

— Молодець! Зумів випитати в старого козла цінні відомості. На днях привезу вам ще спирту, щоб ви його кожен день поїли. Розколошматили партизани німецький обоз під Ядлівкою, дісталося їм чимало припасів, і нам дещо перепало.

Свічка значуще підморгнув Юркові, мовляв, не забувають про нас партизани, цінують нашу роботу, і розгнівано сказав:

— Є в загоні фашистські донощики, от вони і повідомляють карателям про місцезнаходження партизан. Справді, зараз партизани затаїлися в Шугаєвому урочищі, а німцю вже все й відомо!

Свічка розпріг коня, завів його в повітку, насипав у ясла вівса, мовив лагідно:

— Їж, конику, бо вночі нас чекає нелегка дорога. Лісник запросив Юрка до хати, дістав з полиці чималий вузол, поклав його в плетений кошик, сказав хлопцеві:

— Трофеї з ворожого обозу — бинти й медикаменти. Сьогодні віднесеш Оксані Василівні. Я мав бути в неї о третій годині дня, а тепер не виходить, мушу дещо дома зробити. Поясниш фельдшерці, чого я тобі доручив зробити цю передачу.

Юрко повернувся додому, він задоволено думав, що знову стає в пригоді партизанам, допомагає їм, рятує від ворога. Тепер можна попросити лейтенанта Вершину, щоб невдовзі і його, Юрка, взяли в загін, — заслужив! Отам уже можна буде проявити свої здібності та відвагу.

До зустрічі з фельдшеркою лишалося дві години. Треба було чимось зайнятися, і хлопець вирішив заглянути в зоряну скриню, щоб поглянути на старі пергаменти, які там зберігалися. Недавно лейтенант Вершина порадив йому докладно проглянути прадідові документи.

Юрко зайшов у хатину, де стояла зірчаста скриня, натис на потрібні блискітки, і кришка, густо покраплена мідними цятками, безшумно відкрилася. По хатині пронісся дух нафталіну, сухого чебрецю, старої шкіри. Пергаменти лежали на дні скрині, туго перев'язані червоним оксамитовим шнурком. Юрко вніс їх у хату, розв'язав, почав розкладати на столі, побіжно читати їх. Нічого особливого в тих пергаментах не було. Йшлося там про договір між Юрковим прадідом і паном Хоткевичом, про його обов'язки і оплату праці. У кінці договору була приписка, що цеховий майстер Федір Береговий обіцяє тримати в секреті всі свої роботи й обов'язки, інакше договір втрачає будь-яку силу і пан Хоткевич вправі буде подати на механіка в суд і відмовити в оплаті його праці.

Ще один пергамент засвідчував, що пан Хоткевич згоден на викуп кріпачки Уляни Сташко і за суму сто карбованців віддає її механіку Федору Береговому. Уляна Сташко — Юркова прабабуся, яку його прадід покохав, викупив у пана й одружився, коли вже йому виповнилося сорок років. На інших пергаментах і паперах теж були повідомлення про купівлю землі, придбання левади, оцінка житлової будівлі. Юрко зібрав старі документи, склав їх докупи, зав'язав шовковим шнурком і поклав у зоряну скриню. Увагу хлопця привернув стос старих книг в чорних, затверділих шкіряних обкладинках. Це були книги з механіки, арифметики, словесності. Видані книги давно, ще на початку минулого століття, а деякі з них надруковані ще давніше — в кінці позаминулого століття.

Юрко взяв до рук грубезний том прикладної механіки і почав його перегортати. У книзі відстала палітурка і з-під неї визирав край пергаменту. Юрко дістав несподівану знахідку і почав її обережно розгортати. На пергаменті виднідися чіткі, майже зовсім не вицвілі написи, які привернули пильну Юркову увагу. Називався пергамент: «План підземелля, що знаходиться в старих каменоломнях під палацом Біла вежа, докладне позначення всіх приміщень і кам'яних переходів». Правда, половина плану була відрізана і, мабуть, зберігалася схована під палітуркою якоїсь іншої книги, що знаходилася в давній скрині.

Юрко вніс пергамент в хату, розклав його на столі і почав уважно розглядати. Хлопець дивився на знахідку, і його очі аж горіли від цікавості та захоплення. Правду недавно говорила мати: є там багато всіляких кам'яних приміщень, лише треба знайти входи до них, розгадати таємницю давніх замків, підвладних мідним зірочкам. Хлопцеві зразу впав в очі чималий круг, зображений на пергаменті, в центрі якого було зроблено напис слов'янськими літерами: «Кімната Червоної красуні». До неї вів досить довгий коридор з старого підземелля. У кінці коридору виднілася велика прямокутна позначка з написом: «Підземна церква панів Хоткевичів».