Юрко пригадав мідні зірочки, які вони помітили в той день, коли разом з татом вперше потрапили в підземелля. Дивно, але й до цього часу Юрко не зміг перевірити дію тих зірочок, подивитися, що вони приховують. Якщо вірити старому пергаменту, — то там має знаходитися підземна церква. Від кімнати Червоної красуні тягнувся довгий коридор до того приміщення, яке Юрко назвав квадратним, це там на столі стояв станковий кулемет з розгорнутою стрічкою. На плані це приміщення значилося під назвою: «Таємнича опочивальня». Мабуть, там, де знаходиться чорна рурка, лягав спати пан Хоткевич на широке дерев'яне ліжко і прослуховував розмови своїх гостей, яких поселяли в святкову та ошатну Зоряну кімнату. На пергаменті були позначені невеличкі квадратики з написами: «Жовта», «Зелена», «Рожева», «Блакитна», «Золота».

Поряд з таємною опочивальнею знаходилося двоє великих кам'яних приміщень, які називалися «Підземна картинна галерея». «Цікаво, — подумав Юрко, — де ж там знаходиться ця галерея, коли, крім квадратної кімнати, там немає більше ніяких світлиць?»

На пергаменті були зображені чавунні сходи, що вели до Зоряної кімнати. Такі ж східці вели до підземної церкви.

І все ж найбільшу Юркову увагу привернули три постаті, що були зображені на пергаменті яскравою червоною фарбою — козак-запорожець, шляхтич і турок у високій чалмі.

Постаті показували вказівними пальцями шлях до невідомих Юрку кам'яних світлиць. На великому прямокутнику, що знаходився поряд з Зоряною кімнатою, виднівся чіткий напис: «Зала Оргія». Далі нові й нові позначки. І на них написи: «Музей давньоруської зброї», «Шляхетська зброя», «Козацька зброя». І ще далі — знову зображення широких сходів і напис на довгастому прямокутнику: «Фальшивомонетня». Юрко уважно прочитав напис, оглянув прямокутник. «Правду говорили люди, — подумав він, — мав пан Хоткевич фальшивомонетню і друкував там гроші, свої й зарубіжні. Тепер уже в цій істині можна не сумніватися».

Далі було накреслено довгий коридор з написом: «Шлях до дружинників і великої скарбниці». На цьому місці пергамент з планом підземелля було перерізано навпіл, і подальші його таємниці лишалися невідомими.

Юрко ледь не підскакував від радості. Отак несподівано пощастило знайти план старого підземелля. Тепер можна буде проникнути й оглянути всі ті кам'яні зали, світлиці, приміщення, фальшивомонетню, поглянути на панські скарбниці, побувати в підземній церкві. Хлопцю так закортіло відвідати загадкові схованки, що він ладен був зараз же, навіть без Володі, піти в старе підземелля і поглянути на приміщення, позначені на давньому пергаменті. Але хлопець тут же притамував свою цікавість, не варто серед білого дня йти в підземелля, бо зразу привернеш до себе увагу поліцаїв, потягнеш за собою «хвоста». І таке може бути. І одному рушати в підземелля ніяк не можна. Хай уже домовиться з Володею, виберуть темну ніч і навідаються в мовчазні кам'яні володіння.

Нарешті настав час рушати до фельдшерки. Юрко дбайливо склав пергамент, потім загорнув його в аркуш чистого паперу, сховав у свою улюблену книжку «Острів скарбів» і поставив її на нижній полиці етажерки. Потім передумав і сховав пергамент в зоряній скрині. Так буде певніше.

Юрко провідав Оксану Василівну, віддав їй ліки, розповів про візит провокатора, показав підправлений лист від тата. Фельдшерка уважно вислухала його розповідь, похвалила:

— Молодці, хлопці, провели операцію на «відмінно». Хай тепер чухається фашистський вивідувач, довго пам'ятатиме, який він, ваш замашний друшляк! Тільки ви, хлопчики, не загордіться, не подумайте, що ви неперевершені розвідники. Навпаки, будьте насторожені й обережні. Правду говорив Щупак, Майєр не заспокоїться! Він знову поставить вам якусь іще підступнішу пастку. Нікому не вірте, хто прийде до вас як посланець від партизан і не назве пароль. Затямте, що кожен такий «гість» — гестапівський провокатор.

Юрко вийшов від фельдшерки і берегом Прип'яті поволі пішов додому. Хатні двері були замкнені. Дома ще нікого не було. Дорослі на роботі, малі пішли, мабуть, на річку вудити пічкурів.

Коли почало сутеніти, повернулася з роботи мати, а за нею посходилися і всі інші. До хати зайшла Галина Іванівна:

— Не ображайся, Юрку, — винувато мовила вона, — і пробач мені, що так зле про тебе подумала, вважала підлим зрадником. Як почула про оточенця, якого ви поліцаям видали, серце кров'ю обкипіло. Думала, може, чоловік виходив до своїх, а ви йому друшляком голову провалили. А воно, бач, що вийшло! Провокатора підіслали!

У цей час до хати зайшла Леся, сказала радісно:

— А я тобі, мамо, зразу говорила! А ти все не вірила! Хіба ж може Юрко стати зрадником? Та ніколи в світі!

— Ніколи не думала, — обурилася Галина Іванівна, — що фашисти такі підступні! Навіть до хлопчаків агентів підсилають. І ти, Юрку, будь обережним, бо щось тут незвичайне заварилося. Мудрують гестапівці, коли піддають тебе такій витонченій перевірці.

Почало темніти. Юрко позавішував вікна старими ряднами, засвітив миготливий каганець. За день усі натомилися, нанервувались, а завтра знову на роботу, і кожен мусить працювати від світання до смеркання.

Юрко довго не міг заснути. Надто багато всіляких вражень набралося за цей день. Хлопець підійшов до вікна, відгорнув край ряднини. По темному небі поволі, ледь помітно плив величезний кругловидий місяць. Він висів над сонною землею, як потужне, осяйне свічадо. На душі в Юрка не було ні страху, ні неспокою. Навпаки, відчував впевненість, здавалося, що в його серці зажеврів теплий, радісний вогник. Хлопець аж зупинився від цього несподіваного відчуття. Що з ним? Чого в нього так просвітліло, засяяло на душі? Леся! Її довір'я, її лагідність, дружнє ставлення. І він ніби побачив перед собою дівчину, почув її заспокійливий голос: «Як там не буде, а я, Юрку, завжди лишуся тобі вірним другом».

Очі в Юрка сяяли, серце повнилося добротою, він і розумом, і серцем збагнув щирість дівчини. Такій, як Леся, можна вірити завжди і без будь-яких застережень.

Кінець першої частини.