Після сніданку Юрко зразу побіг трусити ятери. Коли він вибрав рибу і поскладав її у великий кошик, на стежці з'явилася Леся. Дівчина понесла молоко діду Захарку. Юрко ледь стримався, щоб не піти за нею. Але тільки-но дівчина піднялася на пагорб, як їй назустріч вийшов чепурно вдягнений, хоча був звичайний буденний день, Петро Солодовник. Він узяв у Лесі кошик, і вони пішли поряд, про щось жваво перемовляючись. Юрко сів на стовбур поваленої верби і відчув, як у грудях незвично защеміло. Леся справді подружилась з Петром, а він, Юрко, залишається збоку, і тут уже нічого не вдієш. Петро трохи старший за Юрка, а таких розкішних кучерів, як у нього, нема ні в кого. І малює, як справжній художник…

Юрко мимоволі зітхнув, як ще ніколи не зітхав у житті, і глянув на стежку, по якій недавно пішли Леся й Петро. Він довго ще сидів на поваленій вербі, звісивши босі, покраплені зеленою ряскою ноги і засмучено дивився на стежину, оброслу густою травою. От і закінчилася його дружба з цією синьоокою дівчиною, яка так несподівано і неждано з'явилася в його житті… Але треба бути витриманим і нікому не показувати, що переживає, вболіває за Лесею. Тут все одно нічого не переінакшиш, не накажеш дівчині дружити з тим, до кого в неї серце не лежить… Хай собі Леся зустрічається з Петром, тільки нехай хутчій переселяються на іншу квартиру. Боляче Юркові згодитися з тим, що Леся вже не з ним. Зараз, як ніколи, він відчував, що дівчина подобається йому і дружба з нею йому дуже дорога. А хто не захоче дружити з такою дівчиною! Леся розумна, врівноважена, лагідна, ніколи не скаже неправдивого слова. А що вже на красу, то, мабуть, найвродливіша дівчина в селі. Тільки дружба в Юрка з нею не вийшла, і лишається одне — заховати свої почуття, вдати, що йому байдуже, з ким зустрічається, з ким дружить дівчина… Ось залишається ще три дні до зустрічі з німцями, і хто його знає, чим закінчиться оця гра з Майєром. І добре те, що біженці перейдуть на іншу квартиру, не буде над ними тяжіти страшна небезпека.

Юрко зіскочив з верби, роздягнувся, з розгону забіг у Прип'ять, пірнув і виплив на середину річки. Чотири рази переплив він річку і, трохи заспокоївшись, забрав кошик з рибою і пішов додому…

І ось у неділю зранку Юрко виніс волок, підсушив його на сонці, залатав кілька невеликих розривів. Під ворітьми Берегових зупинився фаетон Штарка з чорним лискучим верхом. З нього вийшли комендант і Майєр. На вулиці їх зустріли мати і Юрко. Слідом за фаетоном рухалася підвода з поліцаями, між ними був і староста. Він тримав кошик з сулією міцного перваку та обсмаленою куркою. Поліцаї розпрягли коней і пустили їх на луг пастися. Кучер теж заходився годувати коней, поставивши їх у тіні під вербою.

Штарк тільки ступив на подвір'я, запитав Юрка:

— Волок готовий? Ми зараз будемо ловити рибу!..

Він подав хлопцеві руку, схвально кивнув головою, побачивши на паркані просушений волок. Майєр теж подав Юркові руку, пильно поглянув йому в очі і, не промовивши жодного слова, пішов на берег Прип'яті.

Поліцаї підхопили волок, згорнули його і підтюпцем понесли на берег. Німці поволі роздяглися, акуратно склали на березі одяг і зброю. Зайшовши у воду, вони взялися за волок. Штарк спершу повернув до очеретів, потім обійшов острівець, і ще пройшов метрів двадцять під берегом. У волок, мабуть, набилося чимало риби, бо німці аж почервоніли від натуги, ледве тягли свою невидиму ношу. На підмогу їм кинулися поліцаї. Гуртом вони й витягли волок на берег. Комендант оглянув улов і аж підстрибнув від радості:

— Скільки риби! І яка чудова риба! У нашому Рейні останнього судака зловили, мабуть, років сто тому назад. Які багаті та щедрі підвладні нам землі! А тепер знову варити юшку і ловити раків! Хай поліцаї ловлять раків. Я привіз ящик чудового баварського пива, — переказав він через Юрка.

Поліцаї, почувши розпорядження коменданта, схвально загомоніли. Вони кинулися в річку і почали печерувати раків. Щупак ходив берегом з великим відром і складав у нього спійману здобич. Скрипаль з Ситарчуком поставили казан і заходилися чистити рибу. Їм допомагали ще два поліцаї. Решта ж поліцаїв на чолі з Петром Жуком охороняли коменданта й гестапівця. Німці перепливли Прип'ять, вийшли на берег, полягали на чистому, ніби перемитому піску, загорали на сонці. Їх супроводжували Юрко та поліцай Петро Жук.

А сонце піднімалося все вище й вище. Юрко почав хвилюватися: чи партизани чомусь затримувались, чи взагалі операція відмінялась. Хлопець поглянув на Майєра і відвів погляд. Гестапівець справді страшний. Так і зирить своїми круглими драглистими очима, приглядається, ніби хоче проникнути своїм поглядом в глиб землі, оглянути дно Прип'яті. Хлопець інтуїтивно відчував настороженість гестапівця, його недовіру й зацікавленість. Майєр, без сумніву, щось знав, підозрював, пильнував за хлопцем своїм крижаним поглядом. Незатишно Юркові під тими колючими поглядами, і мимовільний острах морозцем осипає спину, змушує сильніше битися серце. І треба поводитися так, щоб не показати ні свого хвилювання, ні своєї настороженості. Жаль, що і сьогодні не приїхала Віра Миронівна.

З берега гукнули, що юшка готова і час обідати. Юрко переклав німцям слова старости. Фашисти неохоче піднялися з прохолодного піску, забрели в річку і поволі попливли до протилежного берега. Майєр плавав значно краще, ніж Штарк. Він, як та торпеда, розсікав хвилі, лишаючи за собою білі невеличкі буруни. Німці вийшли на берег, побачили відро з раками, схвально закивали головами, підійшли до свого одягу і почали старанно витиратися рожевими, махровими рушниками.

Несподівано неподалік заляскали гвинтівочні постріли, ніби поруч проторохтіла довга автоматна черга. Біля палацу озвались кулемети, загупали вибухи гранат. Штарк перестав витиратися, прислухався, злякано запитав Ситарчука:

— Хто стріляє? Де поліція?

Ситарчук озирнувся навколо, втягнув руду голову в плечі, наказав Жуку:

— Біжи дізнайся, хто зчинив стрілянину! І довго не затримуйся! За німців — головою відповідаємо.

Жук побіг туди, звідки чулася стрілянина. Невдовзі на стежці з'явився блідий Тимофій Шлапак:

— Партизани! Сунуть, як та хмара, ми їх трохи притримали, а вони все одно лізуть! Зараз будуть тут!..

Шлапак, як був в одязі, кинувся в Прип'ять і зник у густих заростях очерету. Чорні султани похитувалися, показували шлях, де пробирався переляканий поліцай.

Староста, почувши про партизанів, спритно схопив відро з раками і сховав його в дупло старої верби. Потім вибіг на стежку й гукнув:

— Тікаймо!

Він кинувся до хати, сподіваючись знайти там захист від партизанів. На березі все частіше лунали постріли. Юрко схопив Штарка й Майєра за руки і швидко повів їх городом до хати. На подвір'ї біля киплячого казана стояв з ложкою тільки Скрипаль.

— Партизани?! — тремтячим голосом запитував він. — Ой господи, тепер нам капут! Кому-кому, а мені з ними краще не зустрічатися…

Несподівано на березі гримнула граната. Скрипаль підстрибнув на місці, кинув на землю ополоник і сховався за тином у густому картоплинні.

Юрко, не гаючи часу, відкрив у сінях важку ляду, спровадив туди Майєра, Штарка, Ситарчука і старосту. Кинув їм два старих кожухи, рядно, чуні та стоптані валянки і закрив ляду. Зверху потрусив підлогу половою і поставив на ляду бочку з картоплею.

На подвір'ї почулися чиїсь голоси.

Хлопець вибіг на ґанок. До хати бігли партизани. Вів їх поліцай Петро Жук.

— Тут вони, товаришу лейтенант! — радісно вигукував він. — Хлопець повів їх до хати. І Майєра, і Штарка, і Ситарчук з ними! Десь тут і староста затаївся! Попалися, голубчики, юшкоїди!

Слідом за Жуком поспішав лейтенант Вершина. З вулиці на подвір'я забігло ще кілька партизан. Вони вели зніченого, зляканого Скрипаля. Поряд з лейтенантом метушився молодий партизан, трохи старший за Юрка. Він тримав у руках одяг Майєра і коменданта. На грудях у нього висіли два трофейних автомати.