— Так, — згодився Другий капітан, — вони не забули й не відмовилися від своїх планів. І найбільше на світі вони хотіли помститись нам, трьом капітанам.

— І ми помстилися, — похвалився Веселун У.

— Не квапся. Ще нічого не закінчено. Врешті-решт програєте ви. Ви не можете перемогти всієї Галактики.

— Зможемо, — сказав товстун.

Другий капітан ніби й не чув його. Він провадив далі:

— Минули роки. Ми, три капітани, розлучилися. Перший капітан полетів на Венеру. Третій капітан вирішив перелетіти в сусідню га лактику, чого ще ніхто до нього не робив. Я захопився науковими до слідженнями. І ось одного разу я одержав послання від Третього капітана. Він повідомляв мені, що повертається із своєї експедиції. Послання було дуже несподіваним, бо ніхто не чекав повернення його так скоро. Мій друг просив мене зустріти його на окраїні Галактики, тому що в нього є для мене дуже важливі новини. І я, облишивши всі справи, поспішив йому назустріч.

— Але він не знав, що ми перехопили послання, — хихикнув товстун, потираючи долоні, — і про все дізналися.

— Так, — кивнув Другий капітан, — вони перехопили послання Третього капітана, бо планета, на якій вони переховувалися, за сумним збігом обставин, була тією, куди спішили з різних боків і я, і мій друг. Мій друг був дуже хворий. Довгий політ, на який не зважувався досі жоден житель нашої Галактики, підірвав його здоров’я, і він побоювався, що не зможе долетіти до Землі або до його рідної планети Фікс. А летів він із надто важливими відомостями. Жителі сусідньої з нами галактики подарували йому формулу галактію — абсолютного пального. Якщо побудувати корабель із двигунами на галактії, він літатиме в сто разів швидше, аніж будь-який інший корабель у космосі. Планети стануть близькими, як сусідні міста. Жителі іншої галактики зарядили двигуни його корабля галактієм і дали йому з собою формулу цієї речовини, щоб ми могли використати це відкриття. Третій капітан долетів до цієї планети, не підозрюючи, що вона — притулок піратів, і тут він зупинився. Хвороба його зайшла так далеко, що він не міг більше керувати кораблем. Пірати чудово бачили його корабель і стежили за ним, але не стали його чіпати. Вони вирішили діждатися мого прильоту і дізнатися, що за важливі новини привіз Третій капітан. Коли Третій капітан був непритомний, вони пробралися до нього на корабель, у якому він чекав мого прильоту, і встановили в кораблі мікрофони, щоб підслухати наші розмови. А сам корабель обережно перенесли на оцю галявину.

— Але ти повинен визнати, що ми добре підготувалися до твого прильоту, — сказав Веселун У.

— Коли я опустився на планету, поряд із кораблем Третього капітана, я застав друга в дуже тяжкому стані. Капітан розповів мені про свою подорож і про формулу галактію. Я розумів, що найголовніше зараз — відвезти капітана на Землю, де його зможуть вилікувати. Та я знав, що він не перенесе космічної подорожі, і вирішив залишитися з ним доти, аж доки йому стане трохи легше. Я поквапився до себе на корабель по ліки, але, поки я підбирав потрібні ліки, пірати відкрили заздалегідь підготовлений люк, і наші кораблі провалилися в це підземелля.

— Здорово було придумано! — похвастав товстун.

— Авжеж, — відповів Другий капітан. — Вони боялися напасти на мене нагорі. Коли я збагнув, що сталося, я побачив, що “Синя чайка” в підземеллі. Загорілося світло, і до неї підійшов оцей тип, який стоїть поряд з вами. І я його пізнав і відразу здогадався, що пірати мене перехитрили. Вони обіцяли відпустити мене в обмін на формулу галактію. Вони одразу зметикували, що, маючи таке пальне, лізтимуть так швидко, що їх ніхто не зможе догнати, і їм будуть не страшні крейсери Служби галактичної безпеки, і всі кораблі Галактики можуть стати їхньою легкою здобиччю. І я теж зрозумів, що ні за що на світі не віддам їм формули і не дамся їм у руки живим. Я задраїв люк і не впустив їх на “Синю чайку”.

— А що сталося з Третім капітаном? — запитав Полосков.

— Вони спробували розрізати наші кораблі, щоб узяти нас у полон. Їм удалося це зробити з кораблем Третього капітана, і капітан опинився в них у руках. Можливо, вони його вбили.

— Неправда, — обізвався товстун. — Неправда. Він сам помер. Від хвороби. Ти ж знаєш, як тяжко він був хворий. Коли ми розпиляли корабель, він був уже мертвий.

— А “Синьої чайки” їм розпиляти не вдалося, — мовив капітан. — Адже її зроблено з алмазного сплаву. А на борту в мене був говорун, подарунок Першого капітана. І ми вмовилися з Першим капітаном: коли що-небудь станеться, то я випущу говоруна з наказом летіти на Венеру і відшукати Першого капітана. Перший капітан знає, як примусити говоруна розповісти, де я і що зі мною.

— А ми не змогли, — признався я. — Дещо говорун нам сказав, але, на жаль, цього було замало.

— А як же він попав до вас? — запитав Другий капітан.

— Його поранили, — відповів я. — Мабуть, за ним гналися пірати.

— Це точно, — згодився товстун.

— Та говоруну вдалося врятуватися. Йому полагодили крило роботи на залізній планеті Шелезяці.

— Ми їм за це усе мастило отруїли — роботи тепер паралізовані лежать, — засміявся товстун так, що всі його підборіддя затряслися.

— Роботів ми вилікували, — сказав я. — З роботами все гаразд.

— Як так?

— Ми були на тій планеті й вилікували роботів.

— Прокляття! — вигукнув товстун.

— Але, на жаль, із залізним крилом говорун не зміг долетіти до Сонячної системи, — мовив я. — Він ледве-ледве дістався до своєї рідної планети.

— Ми шукали його там, — признався товстун. — Ми ось із моїм другом. — Він показав на доктора Верховцева.

— Зрадник! — буркнув понуро Зелений. — Ми ще до тебе доберемося!

— Мовчи! — посварився на нього пальцем Веселун У. — Ми з моїм другом перебили всіх говорунів на планеті Блук. Ми їх купували, вимінювали, крали. Ми хотіли навіть увесь кисень знищити на планеті.

— Черв’яками? — спитав я.

— Черв’яками. Та, на жаль, нам не пощастило. І зовсім випадково говорун попав у руки оцим ось нетямам, — сказав товстун, — і вони полізли сюди. Ми їх попереджали. Самі винуваті. А тепер вам доведеться загинути.

— Не бійтеся, — заспокоїв Другий капітан. — Не посміють вони нічого з вами зробити. Адже вони боягузливі. Ніколи б усім піратам світу не здолати трьох капітанів. Вони й поодинці нас перемогти не змогли.

— Ні, змогли! — крикнув товстун. — Третій капітан уже помер. Ти чотири роки сидиш у полоні.

А як тільки ми добудемо галактій, ми доберемося й до вашого Першого капітана.

— І ви чотири роки живете в кораблі? — спитав Полосков.

— Атож, — відповів Другий капітан. — Адже я впертий. Я міг би, звичайно, знищити формулу. Але тоді вона не дісталася б і решті жителів Галактики. Та розумним істотам дуже потрібне абсолютне пальне — тоді всі планети в сто разів наблизяться одна до одної. Я знав, що рано чи пізно допомога прийде.

— Прийшла, та не та, — перекривив товстун. — Ти виговорився, капітане? А тепер доведеться тобі розпрощатися з формулою.

— Є в мене й друга умова з Першим капітаном, — сказав Другий капітан. — Якщо від мене нема вісток більш як чотири роки, він сповіщає про це Службі галактичної безпеки і вирушає мене шукати. І якщо вже випадкові люди знайшли мене так скоро, то Перший капітан знайде мене ще швидше. І ви це знаєте.

— Годі розмов, — мовив глухо доктор Верховцев. — Починайте. Він просто зволікає час.

Тоді один із піратів підійшов до мене й сильно рвонув за скуті руки. Я втратив рівновагу і впав. Він відтяг мене вбік. Я намагався чинити опір, але на допомогу першому піратові прийшов другий, і вони зв’язали мені ноги.

Товстун дістав із-за пояса довгий ніж.

— Ти знаєш, Другий капітане, — обізвався він, повертаючись до корабля, — я вмію жартувати, недарма мене прозвали Веселуном. Але деякі мої жарти кінчаються сльозами. — Він підняв ніж.

Полосков із Зеленим рвонулися мені на допомогу. Та доктор Верховцев, який пильно стежив за ними, вистрілив у них сонним газом із балончика, що висів у нього на зап’ясті. Мої товариші попадали на землю.